Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Аналіз загальногеологічних даних


 

Полягає у визначенні площі розповсюдження відкладів, їх потужності, взаємовідношення з підстеляючими і перекриваючими відкладами, а також з сусідніми одновіковими породами. Пустельні відклади широко розповсюджені, але невеликі за товщиною. Відклади у підніжжя гір тягнуться на десятки кілометрів і мають велику товщину.

Фаціальний аналіз потребує комплексного вивчення вікладів. У закритих районах, які вивчаються за результатами буріння, методи фаціального аналізу доповнюються результатами сейсморозвідки, за допомогою якої виявляють рифові масиви висотою 100-300 м на глибині 2 км.

 

Контрольні запитання

 

1 В чому полягає суть біофаціального аналізу?

2 Які фактори впливають на розселення організмів і рослин?

3 Як визначають умови утворення порід у певний геологічний час?

4 У чому полягає суть літо фаціального аналізу?

5 Які текстурні особливості порід?

6 Які структурні особливості порід?

7 Від чого залежить забарвлення порід?

8 У чому полягає суть аналізу загально геологічних даних?

 

 

Основні групи фацій

 

Класифікація Д.В. Налівкина (1955 р.) найбільш повна. Поєднує чотири категорії: фація-сервія-німія-формація. Сервія - “букет” фацій, які переходять одна в одну і утворюють географічну одиницю (пляж моря, морський пролив). Комплекс сервій - це німія (шельф півночі Евроазії). Німії поєднуються у формацію “материк” або формацію “море” (Північний Льодовитий океан). Систематизація фацій ще кінцево не розроблена. Розпізнають: морські фації, фації басейнів ненормальної солоності і континентальні фації.

 

Морські фації

 

Морські фації залежать від глибини басейну і поділяються за батиметричними областями. Виділяють такі батиметричні області: літоральну (прибережну, глибиною декілька метрів); неритову - до глибини 200 м, батіальну - від 200 до 3000 м; абісальну - більше 3000 м. Абісальна область розташована над ложем океану, а інші - над підводною окраїною материка, яка складається з шельфу і материкового схилу.

Неритова область. Шельф. Шельф - це відносно мілководна частина дна, яка прилягає до суші. Одна границя шельфу - це берегова лінія, друга - перегин у рельєфі дна до більш стрімкого материкового схилу. Для літоральної і неритової областей характерні невеликі тиски, рухи води, проникнення сонячного світла. Температура води залежить від широти, на якій знаходиться басейн, і від часу року. У верхній частині неритової області виникає окислювальне середовище. Тому тут існує безліч різноманітних рослин і тварин. Найбільш заселеною є верхня частина шельфу, куди проникає світло.

Рис. 9. Біномічні зони

(за В.В. Друщицу, і О.П. Обручевою, 1962 р.)

 

Відклади шельфу представлені уламкуватими органогенними, хемогенними і вулканогенними утвореннями. Уламкуваті осади складені грубоуламкуватим матеріалом (брили, валуни, щебінь, галька, гравій).

Органогенні відклади поділяються на карбонатні і кремнисті. Органогенні відклади складаються на одну третину з органічних рештків. Кремнисті осади - це радіолярієві і діатомові мули. Карбонатні відклади більш різноманітні. Хемогенні відклади включають карбонатні, кремнисті, залізисті, марганцеві породи, а також глауконіт і фосфорити. Вулканогенні утворення шельфу представлені підводними ефузивами, туфами, туфопісковиками.

Батіальна область. Материковий схил. Змінює шельф в сторону океану і занурюється на значну глибину. Кут нахилу складає 3-5 градусів, можуть бути кути 10-30 градусів. Схили можуть бути: пологі з рівною поверхнею, круті, розсічені каньйонами або ступеневі.

На материкових схилах накопичуються переважно алевритові і глинисті мули, рідко піски і біогенні мули. Органічний світ бідний порівняно з неритовою областю. Це - глибоководний нектон, муло - і трупоїдні тварини. У верхній частині схилу проживають одиничні губки, мшанки, голкошкірі.

Абісальна область. Ложе океану. Характеризується великими глибинами, високим тиском, низькою постійною температурою, темрявою. Будова абісальних областей складна. Великі площі займають котловини з плоским або горбистим рельєфом. Котловини розділяються хребтами. По окраїнах абісальних котловин на межі з острівними дугами розташовані глибоководні жолоби.

Більшу частину ложа океану вкривають карбонатні мули, червоні глибоководні глини, кремнисті та теригенні мули, які на деяких ділянках збагачені залізом, марганцем, міддю, нікелем, кобальтом, цинком, що пов'язано з дією гідротерм (гарячих джерел). Для рифтових зон абісальної області характерним є вилив базальтових лав. Дослідження показують, що на дні сучасних океанів розповсюджені кайнозойські відклади. У межах кожної батиметричної області моря існують свої парагенетичні комплекси фацій.

Приклади фацій шельфу. В зв'язку з тим, що морські відклади континентів представлені, в основному, утвореннями неглибоких басейнів типу шельфових морів, виділяють:

а) берегові фації. Скальний крутий берег, який різко занурюється у воду, доступний сильним ударам хвиль і тому руйнується. В таких умовах виживають тільки деякі приростаючі евригалинні організми. Виточені камнеточцями скелі і прибережне каміння з природними черепашками нижчих ракоподібних - балянусів дозволяють встановити стародавню берегову лінію. Хвилі утворюють також берегові вали, для яких характерна відсутність сортування, різна збереженість органічних залишків;

б) прибережні фації. У прибережному мілководді біля пляжу розташовані зони рухливих пісків і галечників. У першій зоні уламки і зерна весь час переміщуються. При цьому шліфується їх поверхня, виробляється сплощена форма. Подалі від берега розташована зона накопичення уламкового матеріалу, утворюються масові накопичення черепашок. Ще далі від берега в зоні нерухомих пісків і галечників утворюються умови для проживання бентосних тварин і водних рослин;

в) фації морського дна. На дні існують замкнуті депресії. Нерухомість придонних вод призводить до зберігання в них кисню, до розвитку відновного режиму, що забезпечує накопичення органічної речовини. Викопні відклади цих западин представлені тонкозернистими бітумінозними глинистими і карбонатно-глинистими породами, горючими сланцями із залишками планктонних і нектонних організмів. Особливу роль на морському дні відіграють органогенні побудови, які поділяються на біостроми і біогерми. Біостром- це органогенна будова з нарощених один на одному рифобудівників, яка не досягає рівня води. У викопному вигляді біостром виглядає, як лінза масивного вапняку серед вапняків шаруватих. Біогерм - це будова більш ізометричних обрамлень, які різко підвищуються над морським дном. Вершина біогерму може досягати рівня води.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-26

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.