Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






МЕТОДИ ОБ’ЄКТИВНОГО КОНТРОЛЮ У ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ


Кафедра фізичної реабілітації

МЕТОДИ ОБ’ЄКТИВНОГО КОНТРОЛЮ У ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ДОВІДНИК

для студентів спеціальності

6.010203 – Здоров’я людини

7.01020302 – Фізична реабілітація

8.01020302 – Фізична реабілітація

Запоріжжя

 

Ухвалено до друку вченою радою

Класичного приватного університету

протокол № 7 від 25 лютого 2010 р.

 

Рецензенти:

М.В. Маліков, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної реабілітації, декан фікультету фізичного виховання Запорізького національного університету;

 

І.М. Ляхова, доктор педагогічних наук, професор кафедри теоретичних основ фізичного і адаптивного виховання, директор Інституту здоров’я, спорту і туризму Класичного приватного університета.

.

 

 

Укладач: Є.І. Євдокімов, к.мед.н., доцент

 


ЗМІСТ

 

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
1.1. Прилади і методи дослідження в спортивній морфології
1.2. Проведення антропометричних вимірювань
1.3. Оцінювання фізичного розвитку методом антропометричних стандартів
1.4. Визначення компонентного складу маси тіла
1.5. Визначення питомої ваги тіла та кількості води в масі тіла людини  
1.6. Діагностика соматотипу за методикою Хіт – Картера
1.7. Дослідження постави тіла
РОЗІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРОБИ
2.1. Методика виконання функціональної проби Руф’є
2.2. Визначення типу реакції серцево-судинної системи організму на дозоване фізичне навантаження  
2.3. Визначення загальної фізичної працездатності організму
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ЛОКОМОТОРНОГО АПАРАТУ  
3.1. Оцінювання сили м’язів
3.2. Модифікована шкала спастичності Ашфорта
3.3. Шкала оцінки ММТ від 0 до 5 балів
3.4. Обстеження сили м’язів верхніх кінцівок
3.5. Обстеження сили нижніх кінцівок
3.6. Визначення функціонального стану суглобів
3.7. Методики тестування гнучкості
РОЗДІЛ 4. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ  
4.1. Методи оцінювання функціонального стану серцево-судинної системи організму  
4.2. Методика інтегральної реографії
4.3. Методика визначення аеробної, анаеробної продуктивності організму багатофакторної експрес-діагностики С.А. Душаніна  
4.4. Ехокардіографія
РОЗДІЛ 5. ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ  
5.1. Методи оцінювання функціонального стану дихальної системи
РОЗДІЛ 6. МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
6.1. Дослідження функцій 12 пар черепних нервів
6.2. Методи дослідження слухового і вестибулярного аналізаторів
6.3. Визначення барофункції слуху
6.4. Оцінювання стану вегетативного відділу нервової системи
6.5. Оцінювання рівня функціонування і функціонального стану регуляторних ланок серцево-судинної системи організму  
6.6. Методика дослідження верето-судинної рівноваги (ВСР)
6.7. Дослідження в умовах відносного спокою
6.8. Дослідження при проведенні функціональних тестів
6.9. Основні методи аналізу варіабельності серцевого ритму
6.10. Оцінювання результатів аналізу варіабельності серцевого ритму
6.11. Методи електрофізіологічного дослідження нервової системи
6.12. Патологічні зміни електроміограми і викликаних потенціалів нервів  
6.13. Загальні принципи діагностичного використання електроенцефалографії  
РОЗДІЛ 7. ОБСТЕЖЕННЯ СИСТЕМИ КРОВІ
7.1. Загальний клінічний аналіз крові
7.2. Дослідження системи гемостазу
7.3. Дослідження функціонального стану печінки
7.4. Дослідження активності панкреатичних ферментів у крові
РОЗДІЛ 8. ДІАГНОСТІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
8.1. Дослідження сечі. Фізичні властивості сечі
8.2. Хімічне дослідження сечі
8.3. Кількісне оцінювання функціонального стану нирок
ЛІТЕРАТУРА

 


ВСТУП

 

Фізична реабілітація є однією з галузей знань, що розвиваються в нашій країні досить швидкими темпами. Фахівці намагаються надолужити досить великий проміжок часу, коли ця наука вже широко застосовувалася в розвинутих странах, а в наших умовах їй приділялось досить обмежена увага. Фізична реабілітація протягом тривалого періоду розглядалась як другорядна допомога хворим і здійснювалась, у кращому випадку, середнім медичним персоналом, часто-густо, без відповідної освіти. Не були сформульовані завдання фізичної реабілітації, також була відсутня фахова підготовка спеціалістів з цього питання.

З появою цього напряму підготовки роль фізичних реабілітологов взяли на себе, насамперед, фахівці з фізичного виховання. Це є цілком зрозумілим, тому що однією з найважливійших частин фізичної реабілітації є кінезіологія та кінезіотерапія, тобто допомога хворим із застосуванням рухової активності. Але з подальшим розвитком науки та практики до компетенції фізичного реабілітолога стали поступово приєднуватися інші засоби, наприклад, різні види масажу, елементи мануальної терапії, курортології, фізіотерапії, тобто весь спектр фізичних впливів на організм людини, причому тенденцією останніх років є призначення цих втручань на ранніх етапах лікування.

Досить широким став і спектр хвороб і станів, де роль фізичного реабілітолога не менш, а може, і більш важлива, ніж роль лікаря. Оптимальним варіантом, на думку багатьох фахівців як медицини, так і фізичної реабілітації, є плідна співпраця цих спеціалістів. Крім цього, виділення окремого напряму – «Здоров’я людини» прямо вказує на основні обов’язки фахівців у цій галузі знань: підтримувати якомога довше стан здоров’я різних верств населення, орієнтувати на здоровий спосіб життя.

Вирішення таких важливих завдань на сьогодні є неможливим без фундаментальних знань з анатомії, біохімії, фізіології організму людини. Знання основних етапів розвитку різноманітних патологічних процесів дає фізичному реабілітологу змогу визначитися з послідовністю своїх втручань у перебіг хвороби. Але тут постає питання, аналогічне тому, що весь час виникає і у лікаря щодо критеріїв ефективності та безпеки лікування. Для фізичного реабілітолога – це питання розумної достатності фізичних впливів, що відображається в ефективності та безпеці його діяльності. В цьому плані лікар знаходиться в більш виграшному становищі – в його арсеналі є тисячі різноманітних методів обстеження, що дає змогу швидко реагувати на зміни в стані здоров’я пацієнта. Якщо прийняти апріорі необхідність співпраці фізичного реабілітолога та лікаря, то вони повинні вміти розмовляти на одній мові, якщо це стосується обстеження пацієнта. Для цього фізичний реабілітолог повинен володіти елементарними знаннями про основні методи обстеження хворого та доповнювати їх результатами власного реабілітаційного обстеження.

Цей довідник є спробою поєднати знання фізичного реабілітолога, його навички обстеження із сучасними методами лікарського контролю. В ньому наведені лише деякі важливі методики як реабілітаційного, так і лікарського обстеження. На нашу думку, він буде корисним студентам третього курсу, які навчаються за фахом «Здоров’я людини» та «Фізична реабілітація», під час вивчення дисципліни «Методи дослідження в лікарському контролі», стане в нагоді у ході роботи над магістерською роботою, допоможе обрати адекватні методи контролю за ефективністю та безпекою реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонального стану хворих у реальних умовах реабілітаційних центрів, лікувально-профілактичних закладів, поліпшити стан контингенту колективів фізичної культури, навчальних закладів.

 

 


РОЗДІЛ 1

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

 

Контактні методи дослідження

Складність форми людського тіла вимагає застосування спеціальних способів виміру. Найбільш поширені два способа вимірів: проекційний (прямий або наскрізний) і дуговий. Проекційний спосіб вимірювання зводиться до вимірювань між антропометричними точками, винесеними на певну площину. Розміри, що лежать в одній з вертикальних площин (сагітальній або фронтальній), називаються поздовжніми довжинами або дліннотними розмірами. За допомогою дліннотних розмірів характеризують довжину тіла і окремих його сегментів (плеча, передпліччя, грудної клітки тощо).

Точки, що лежать на лінії перетину сагітальної площині з горизонтальними площинами і контурами тіла, дають змогу вимірювати передньо-задні проекційні розміри, чи глибину тіла, наприклад, передньо-задній розмір, або глибину грудної клітки на рівні соскової горизонталі, на рівні горизонтальної площини, проведеної через основу мечоподібного відростка й ін.

Точки, що утворюються в перетині фронтальної площині з горизонтальною площиною і контурами тіла, дають змогу виміряти поперечні проекційні діаметри, або широтні розміри тіла.

Спосіб оцінювання наскрізних діаметрів зводиться до визначення найкоротшої відстані між точками за допомогою вимірювальних циркулів. Такими засобами вимірюють ширину таза, його глибину.

Подібні розміри мають назву лінійних і виражаються в сантиметрах і міліметрах. Вимірюються вони антропометричним, толстотним циркулем, тазоміром.

Спосіб дугових вимірювань: вимірювання проводяться сантиметровою стрічкою, яка розташовується вздовж поверхні тіла, щільно прилягаючи до нього. Цим способом вимірюються зазвичай обхвати тіла: стегна, грудей, живота тощо, а також довжини окремих частин тулуба та кінцівок (спосіб вимірювання обов'язково вказується).

Слід пам'ятати, що вимірювальний прилад при визначенні обхватних, глибинних, широтних розмірів розташовується завжди строго горизонтально, а при визначенні дліннотних розмірів – вертикально.

Визначення розмірів і величин, які є основою для розрахунків компонентів ваги тіла: жирової, м'язової та кісткової мас, – проводиться із суворим урахуванням місця вимірювання. Для визначення величини жирової маси виконується вимірювання товщини кожно-жирової складки в певних ділянках тіла з дотриманням правил її захоплення й орієнтування.

До контактних методів дослідження належить також метод одержання відбитків опорних поверхонь. Найбільш часто отримують відбитки стоп, кистей, які потім обробляються за допомогою графічних методів, що дає підстави судити про їх форми.

Вимiрювання зросту стоячи

Обстежуваний повинен стати спиною до вертикальної планки pостоміра, торкаючись неї п'ятками, сiдницями, мiжлопатковою дiлянкою i потилицею. Положення голови повинно бути таким, щоб умовна лiнiя, яка з'єднує зовнiшнiй кут орбiти i верхнiй край слухового проходу, була паралельна пiдлозi. Планшетку опускають до дотику з верхiвкою голови. За шкалою ростомipа визначають зрiст у см.

Вимiрювання зросту сидячи

Вимiрювання зросту сидячи здійснюється за допомогою pocтоміра в положенні сидячи.

Визначення маси тіла

Обстежуваний стає на середину майданчика терезiв при закритому замку. Великою гирею встановлюється приблизна маса тiла, пiсля чого замок вiдкривається і маса уточнюється малою гирею, а в разі необхiдностi i великою гирею. Маса тіла реєструється в кг.

Вимiрювання обхвату шиї

При визначеннi обхвату шиї кравецьку стрiчку розташовують горизонтально пiд щитоподiбним хрящем.

Вимiрювання обхвату талії

Стрiчка розташовується горизонтально (на 3–4 см вище клубових кісток трохи вище пупка). При цьому живiт не втягується.

Вимiрювання обхвату плеча

Вимiрювання здiйснюється в напруженому i в розслабленому стані м'язiв плеча. Обстежуваний витягує руку вбiк долонею доверху i з напруженням згнає її в лiктьовому суглобi. В мiсцi найбiльшого потовщення бiцепса накладається стрiчка. Потім обстежуваний випрямляє руку i вiльно опускає вниз. При цьому стрiчка залишається на тому самому мiсцi i натягується. Фiксуються показники при напруженнi м'язiв, у спокiйному стані, а також розраховується рiзниця між цими двома показниками.

Вимiрювання обхвату стегна

Маса тiла обстежуваного розподiляється рівномірно на обидвi ноги. Стрiчку розташовують горизонтально пiд сiдничною складкою.

Вимiрювання обхвату голені

Маса тiла обстежуваного розподiляється рівномірно на обидвi ноги. Стрiчку накладають горизонтально в найтовщому мiсцi гомiлки.

Вимiрювання сили м'язiв

Для визначення сили м'язiв кистi обстежуваний бере ручний динамометр і вiдвiвши пряму руку вбiк, стискує динамометр з максимальною силою. Замiри проводять тричi. Силу м'язiв-розгиначiв спини (станову силу) визначають становим динамометром. Обстежуваний стає на майданчик динамометра таким чином, щоб той знаходився посередині довжини стопи. Держак динамометра повинен знаходитись на piвні колiн. Ноги i руки прямi. Потiм обстежуваний плавно з максимальним зусиллям, не згинаючи ніг i не вiдхиляючись назад, тягне за держак динамометра вверх. Вимiрювання здійснюється 2-3 рази i фіксується найкращий результат. Протипоказаннями для вимiрювання сили м'язiв-розгиначiв спини є бiль у попереку, опущення внутрішніх органів, менструацiя, вагiтнiсть тощо.

Абсолютні показники сили м'язів недостатньо інформативні, тому що спортсмени навіть однієї спеціалізації відрізняються один від одного за масою і складом тіла. Тому для порівняльного оцінювання використовують відносні показники сили, що обчислюються на одиницю маси тіла у відсотках. Для цього абсолютну силу тієї чи інший групи м'язів поділяють на масу тіла чи масу м'язового компонента і множать на 100%:

, (1.1)

 

де Fвід – відносна сила (%); Faбc – абсолютна сила групи м'язів (кг);

М – маса тіла (кг).

Індекс Брока – Бругша

 

Р = L – 100, при L 155165 см; (1.4)

Р = L 105, при L 166175 см; (1.5)

Р = L 110, при L бiльше ніж 175 см. (1.6)

 

1.3.3. Індекс Габса:

. (1.7)

Індекс Кетле

, (1.8)

 

де К індекс Кетле; Р маса тiла в г; L зрiст у см.

Cepeднi показники для чоловiкiв 370400, для жiнок 325375, для хлопчикiв 15 років 325, для дівчаток 15 рокiв – 318.

 

Життєвий індекс

 

, (1.9)

 

де Ж життєвий індекс; ЖЄЛ життєва ємність легень у мл; Р маса тіла в кг.

Середні показники для чоловіків – 60, для жінок – 50.

 

Дослідження постави тіла

 

Нормальна постава характеризується:

1) положенням голови і хребетного стовпа – осі тулуба і голови знаходяться на одній вертикалі, перпендикулярній поверхні опори;

2) симетричним розташуванням плечей;

3) симетричними шийно-плечовими лініями;

4) симетричним розташуванням кутів лопаток, клубових гребенів, сідничних складок, трикутників талії;

5) розташуванням остистих відростків у серединній площині – по задній серединній лінії;

6) помірно вираженими вигинами хребетного стовпа (лордозами й кіфозами);

7) однаковою довжиною нижніх кінцівок;

8) правильним положенням стоп.

Методів вивчення постави досить багато. Вони поділяються на суб'єктивні та об'єктивні. До числа суб'єктивних методів дослідження можна віднести візуальний (соматоскопічний), пальпаторний і метод функціональних проб.

Об'єктивні (соматичні) методи дослідження постави поділяються на лінійні і кутові. Соматичні методи включають: визначення висоти розташування акроміальних і клубово-гребневих точок над площею опори (праворуч і ліворуч); вимір ромба Мошкова; обчислення плечового показника; визначення величини вигинів хребетного стовпа; гоніометрію.

До дефектів постави, які найчастіше зустрічаються, відносяться сколіози й сутулуватість. Сколіози можуть бути правобічні й лівосторонні. При правобічному сколіозі опуклість його (вершина) звернена вправо, при лівосторонньому – вліво.

Візуальний метод. При огляді обстежуваного спереду визначте положення голови. При сильному розвитку м'язів спини голова може бути трохи відкинута назад, при сутулуватості нахилена вперед убік найбільш розвинутих м'язів шиї.

При огляді збоку звертають увагу на лінію передньої стінки живота, що при сильно вираженому поперековому лордозі і грудному кіфозі виступає вперед.

Оглянувши обстежуваного з боку спини, визначають:

а) обрис шийно-плечових ліній, що за відсутності сколіозу симетричні, кути між шийною й плечовою лініями більш-менш однакові (на стороні сколіозу кут зменшується);

б) розташування пліч (при сколіозі одне плече нижче іншого);

в) трикутники талії – простір, укладений між латеральною поверхнею тулуба і медіальною поверхнею опущеної верхньої кінцівки (на стороні сколіозу трикутник талії більше);

г) розташування нижніх кутів лопаток (симетричне, асиметричне);

д) лінію остистих відростків хребців, що повинна мати стрімкий напрямок від потиличної ямки до крижової кістки.

Пальпаторний метод. Дистальною фалангою середнього пальця проводять по остистих відростках хребців, орієнтуючись по задній серединній лінії. При сколіозах палець відхиляється убік. Для більшої наочності треба провести по остистих відростках дермографічним олівцем лінію, по якій можна визначити не тільки наявність сколіозів, а й їхню величину (вимірюючи лінійкою чи міліметровою стрічкою).

Вимір ромба Мошкова. Для цього на задній поверхні тулуба дермографічним олівцем позначте такі точки: а) остистий відросток VII шийного хребця, б) нижні кути лопаток, в) остистий відросток V поперекового хребця. Сантиметровою стрічкою праворуч і ліворуч вимірте відстані: між 1-ю і 2-ю точками, між 2-ю і 3-ю точками. При різниці 0,5 см і більше визначається асиметрія, тобто наявність сколіозу.

Асиметрію в розташуванні лопаток можна визначити й у такий спосіб: вимірте відстані від остистого відростка VII шийного хребця до нижнього кута правої лопатки і до нижнього кута лівої лопатки. За відсутності сколіозу ці розміри повинні бути рівні: потім вимірте відстань від остистого відростка IV поперекового хребця до нижнього кута правої лопатки і до нижнього кута лівої лопатки. Ці розміри також повинні бути рівні, якщо лопатки розташовані на одному рівні.

Результати власних вимірювань запишіть.

Обчислення плечового показника. Вимірте циркулем відстань між акроміальними точками – ширину пліч, а сантиметровою стрічкою на задній поверхні тулуба – плечову дугу. Плечовий показник (ПП) обчислюється у відсотках як відношення ширини пліч (ШП) до плечової дуги (ПД):

(1.34)

Якщо плечовий показник дорівнює 80% чи менше, те це вказує на наявність сутулуватості, більше ніж 85% – на наявність гарної постави.


РОЗІЛ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРОБИ

 

Таблиця 2.2.

Оцінювання сили м’язів

0 балів – активні рухи відсутні.

1 бал – активні рухи відсутні, рука лікаря відчуває напруження м’язів.

2 бали – активні рухи можливі за допомогою лікаря чи в полегшеному вихідному положенні (в горизонтальній площині).

3 бали – самостійні активні рухи, однак хворий не може подолати навіть невелику протидію рук лікаря.

4 бали – самостійні активні рухи з подоланням невеликої протидії рук лікаря.

5 балів – сила м’язів ураженої кінцівки рівна силі м’язів здорової кінцівки.

Інтерпретація:

5 балів – нормальна м’язова сила.

4 бали – легкий парез.

3 бали – помірний парез.

1–2 бали – глибокий парез.

0 балів – параліч або плегія.

 

Методика обстеження

Обстеження рухів стопи

1. Згинання / розгинання стопи

В.п. – кут 900 між 5-ю плесновою кісткою і гомілкою, лежачи на спині чи сидячи, звісивши ноги.

Вісь гоніометра 1,5 см нижче латеральної кістки гомілки; нерухоме плече орієнтується на голівку малогомілкової кістки, латеральніше колінного суглоба; рухоме плече – паралельно до 5-ї плеснової кістки

Обсяг згинання – 500, розгинання – 200. При розгинанні (тильному згинанні) великий палець рухається до коліна.

2. Іверсія / еверсія стопи

В.п. – лежачи на спині, під п’ятою лист паперу, до стопи притиснута дощечка, по якій на папері провести першу нейтральну лінію (нейтральне положення). Іверсія – рух п’ятки до середини, медіально, не зміщуючи папір нарисувати лінію по дощечці, виміряти кут, обсяг руху – 300.

Еверсія – рух п’ятки назовні, латерально, вимірюється, як і іверсія, обсяг руху – 150.

Дослідження обсягу рухів у шийному відділі хребта проводилося шляхом антропометричних вимірювань, виражених у см, таким чином:

а) обсяг руху назад (розгинання) ШОП у сагітальній площині:

в.п.: вільно сидячи, руки опущені вниз, голова прямо.

Вимірювальну стрічку прикладають до виступу підборіддя і по яремній ямці. Це – вихідна довжина.

Дослідження руху – пацієнт підіймає голову максимально вгору.

Різниця (в см) – міра рухливості ШОП в сагітальній площині.

б) обсяг руху бокового нахилу шийного відділу хребта:

1) праворуч:

в.п.: вільно сидячи, руки на колінах, голова прямо.

Вихідна довжина – від плечового відростка лівої лопатки до соскоподібного відростка лівої скроневої кістки.

Дослідження руху: нахил голови праворуч, максимально, без компонента обертання.

Різниця (в см) – міра рухливості ШОП при нахилі голови вправо.

2) ліворуч:

в.п.: вільно сидячи, руки на колінах, голова прямо.

Вихідна довжина – від плечового відростка правої лопатки до соскоподібного відростка правої скроневої кістки.

Дослідження руху: максимальний нахил голови вліво, без компонента обертання.

Різниця (в см) – міра рухливості ШОП при нахилі голови вліво.

в) поворот голови:

в.п.: вільно сидячи, руки на колінах, голова прямо;

1) праворуч:

вихідна довжина – від плечового відростка лівої лопатки до найнижчої точки підборіддя у в.п.

Дослідження руху: поворот голови максимально вправо.

Різниця (в см) – міра обсягу обертальних рухів ШОП при повороті голови вправо.

2) вліво.

Вихідна довжина – від плечового відростка правої лопатки до найнижчої точки підборіддя у в.п.

Дослідження руху: поворот голови максимально вліво.

Різниця (в см) – міра обсягу обертальних рухів ШОП при повороті голови вліво.

 

Методики тестування гнучкості

У лабораторних умовах показники гнучкості реєструють за допомогою спеціальних приладів – гоніометрів. У практиці для цих цілей використовують різні тести й методики.

Таблиця 4.1

Ехокардіографія

З усіх створених людством діагностичних методів дослідження ЕхоКГ найбільшою мірою наблизилася до досконалості. Фізичні особливості ультразвуку становлять природну комбінацію винятково вдалих сполучень, які багато в чому визначають єдність і стабільність успіхів ЕхоКГ. Діагностичний ультразвук нешкідливий, і його можна легко й економічно вигідно використовувати. Він досить швидко доходить до серця, щоб кардіологічні дослідження дослідження можна було проводити в режимі реального часу. Ультразвук можна сфокусувати, і він дає змогу добре розрізняти дотичні м'які структури серця за їхнім акустичним опором.

Ультразвукове дослідження серця, як правило, починається з одержання двовимірного зображення його у двох площинах у реальному масштабі часу.

Завдання дослідження й конституціональні особливості обстежуваного визначають такі позиції датчика: парастернальна – датчик після накладення на шкіру тіла контактної пасти розташовується в 4-му міжребер’ї ліворуч від грудини; апікальна – датчик перебуває в ділянці верхівкового поштовху, напрямок його краніальний; субкостальна – датчик розташований біля мечоподібного відростка; супрастернальна – датчик розташований у яремній ямці.

Дослідження проводиться в трьох площинах: площина короткої осі – перпендикулярна дорсальній площині тіла й длиннику серця; площина довгої осі – паралельна длиннику серця й перпендикулярна дорсальній площині тіла; площина чотирьох камер серця – паралельна дорсальній й розміщується на рівні длинника серця. Дослідження з поздовжньої осі з лівого парастернального доступу дає змогу побачити аорту у вигляді двох паралельних лінійних структур; передня стінка її переходить у міжшлуночкову перегородку, задня – у передню створу мітрального клапана. Попереду від аорти розташовується тракт, що виносить, правого шлуночка, а позаду – ліве передсердя. Задня стінка лівого передсердя переходить в задню стінку лівого шлуночка. Попереду від міжшлуночкової перегородки ближче до датчика розташований правий шлуночок, позаду – лівий шлуночок.

Двовимірна ехокардіографія дає змогу визначити параметри гемодинаміки при дослідженні із субкостального й апікального доступів.

Більшість сучасних приладів у разі необхідності дає змогу «перевертати» зображення на екрані як праворуч / ліворуч, так і зверху / вниз, тобто відповідно до природного розташування відділів серця – шлуночки внизу, передсердя нагорі, між ними перегородки.

Відповідно до рекомендацій Американської асоціації ехокардіографії метод кількісної двомірної ЕхоКГ включає визначення розмірів, площі, обсягу лівого шлуночка й маси міокарда. Лінійні розміри лівого шлуночка визначають із парастернального доступу по довгій осі, по короткій осі на рівні папілярних м'язів і з апікального доступу. Площу лівого шлуночка визначають на парастернальному перетині лівого шлуночка по короткій осі на рівні папілярних м'язів наприкінці діастоли й систоли. Потім обчислюють фракційну зміну площі лівого шлуночка. Фракція скорочення площі в нормі коливається в межах 36–67%.

Найбільш часто для оцінювання загальної систолічної функції лівого шлуночка використовують параметри фракції викиду шлуночка і його хвилинного обсягу. Фракція викиду характеризує співвідношення ударного й кінцево-діастолічного обсягів лівого шлуночка і виражається у відсотках (у нормі 55–65%).

Обчислення обсягу лівого шлуночка за даними двомірної ЕхоКГ залежить від вибору його стереометричної моделі. Широке визнання здобув модифікований алгоритм Симпсона, або метод дисків. Цей метод ґрунтується на одержанні зображень ЛЖ в апікальній позиції двох і чотирьох камер серця. В обох проекціях ЛЖ автоматично ділиться на 20 дисків однакової висоти. Обсяги дисків підсумовуються. Метод дисків – більш точний метод розрахунку обсягів ЛЖ, тому що на його результати мало впливає зміна форми лівого шлуночка.

 

 


РОЗДІЛ 5

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ

 

Визначення барофункції слуху

Барофункція має дуже важливе значення, часто визначає не тільки слухову функцію органів, а й і загальний стан людини. Рівень болю в нормі відповідає силі тиску в 180–200 мм рт. ст. При перевищенні зазначених величин виникає небезпека розриву барабанної перетинки. Абсолютні величини цих порогів залежать від швидкості перепадів зовнішнього тиску, від стану слухової труби і барабанних перетинок. Найбільш простими методами дослідження ступеня прохідності слухової труби, що застосовуються в практиці, є: 1) проба з ковтанням; 2) дослід Тойнбі – ковтання при закритому носі; 3) дослід Вальсальви – надування щік при закритому носі; 4 ) продування вух за Політцером; 5) катетеризація слухової труби; 6) вимір ступеня проходимості слухової труби за допомогою вушного манометра В.І. Воячека; 7) дослідження з пневматичною лійкою Зігля (феномен «вітрило); дослідження спеціальними приладами (отоманометрами) для кількісного оцінювання ступеня прохідності слухових труб.

Дослідження функції вестибулярного апарату – трудомісткий і відповідальний момент в обстеженні осіб як при професійному відборі, так і при різних патологічних станах. При визначенні функціонального стану вестибулярного аналізатора оцінюються спонтанні вестибулярні симптоми і спеціальні експериментальні проби з подразненням вестибулярного апарату. До першого належить комплекс дослідів, часто вживаних у клініці: 1) визначення спонтанного ністагму; 2) утримання рівноваги тіла в позі Ромберга; 3) проба ходьби (пряма і флангова хода); вказівна проба Барані (пальце-пальцева).

Для судження про збудливості вестибулярного аналізатора в цілому застосовують експериментальні проби. Відомо, що адекватним подразником напівкружних каналів є кутове прискорення. Тому обертальна проба дає найбільш об'єктивну оцінку цього відділу аналізатора.

Обертальна проба Барані: випробуваного садять в обертове крісло і з закритими очима виробляють 10 оборотів протягом 20 с. Після зупинки обертання повинен спостерігатися ністагм очей з швидким компонентом, спрямованим в бік, зворотний обертанню. При цьому залежно від нахилу голови при обертанні можна проводити дослідження переважно фронтального, сагітального або горизонтального напівкружних каналів. Одночасно необхідно простежити соматичні (пальцепальцева, пальценосова проби, відхилення тулуба) і вегетативні реакції (зміна пульсу, артеріального тиску).

0 ступінь – відсутність соматичної реакції. Відсутність вегетативної реакції.

І ступінь – незначне відхилення тулуба (до 5°). Суб'єктивні відчуття: запаморочення, нудота.

 

II ступінь – значне відхилення тулуба (від 5° до 30°). Збліднення або почервоніння обличчя, зміна серцевої і дихальної діяльності.

III ступінь – різке відхилення тулуба (понад 30°) або падіння. Нудота, блювота, непритомний стан. Значне порушення серцево-судинної діяльності.

ІХ пара, язикоглотковий нерв. Стан функції цього нерва визначається на основі здатності ковтати їжу, стану глоткового рефлексу.

Х пара, блукаючий нерв. Крім вісцеральних функцій, блукаючий нерв забезпечує дзвінке звучання голосу, нормальне ковтання, правильну функцію м'якого піднебіння і надгортанника. При ураженні у хворого можуть бути осиплість голосу, його носовий відтінок, виливання рідкої їжі через ніс і кашель при їжі.

ХІ пара, додатковий нерв. Іннервація цим нервом грудинно-ключично-соскоподібного м'яза забезпечує повороти голови в сторони і нахили вправо і вліво. Трапецієподібні м'язи також іннервуються нервом і здійснюють підйом плечового пояса. Перевірка м'язової сили зазначених рухів дає уявлення про стан функції додаткового нерва.

ХІІ пара, під'язичний нерв. Це руховий нерв, який здійснює рух мови. При його односторонньому ураженні висолоплений язик відхиляється вбік, утруднюється мова. Може бути атрофія половини язика. При двосторонньому ураженні втрачається здатність висунути язик, стає неможливою артикуляція.

 

Статистичні методи

Ці методи застосовуються для визначення безпосередньої кількісної оцінки варіабельності серцевого ритму в досліджуваний проміжок часу. При їх використанні кардіоінтервалограма розглядається як сукупність послідовних тимчасових проміжків – інтервалів RR. Найважливішими статистичними характеристиками динамічного ряду кардіоінтервалів є:

СКО – середнє квадратичне відхилення (виражається в мс) величин інтервалів RR за конкретний період (у зарубіжних публікаціях цей показник називають SDNN – Standard Devation, NN – означає ряд нормальних інтервалів "normal to normal" з виключенням екстрасистол).

SDANN – стандартне відхилення середніх значень, одержаних з
5- хвилинних сегментів при записах середньої тривалості, багатогодинних або 24-годинних записах. Подібним же чином можуть позначатися і стандартні відхилення середніх значень інших показників.

RMSSD – квадратне коріння з суми квадратів різниці величин послідовних пар інтервалів NN (нормальних інтервалів RR).

NN50 - кількість пар послідовних інтервалів NN, що розрізняються більш ніж на 50 мс, одержана за весь період запису.

PNN50 (%) – частка NN50 від загальної кількості послідовних пар інтервалів, що розрізняються більш ніж на 50 мс, одержана за весь період запису.

КВ – коефіцієнт варіації. Він зручний для практичного використовування, оскільки є нормованою оцінкою дисперсії (D) і може порівнюватися в осіб з різними значеннями частоти пульсу.

D, As, Ex – другий, третій і четвертий статистичні моменти. D – це СКО в квадраті, відображає сумарну потужність всіх періодичних і неперіодичних коливань. As – коефіцієнт асиметрії дає змогу судити про стаціонарність досліджуваного динамічного ряду, про наявність і вираженість перехідних процесів, зокрема трендів. Ex – коефіцієнт ексцесивності, відображає швидкість (крутизну) зміни випадкових нестаціонарних компонентів динамічного ряду.

Геометричні методи

До геометричних методів перш за все належить так звана «варіаційна пульсометрія». Суть варіаційної пульсометрії полягає у вивченні закону розподілу кардіоінтервалів як випадкових величин. При цьому будується варіаційна крива (крива розподілу кардіоінтервалів або гістограма) і визначаються її основні характеристики: Мо (Мода), АМо (амплітуда моди), ВАР (варіаційний розмах). Мода – це значення кардіоінтервалу, що найчастіше зустрічається в конкретному динамічному ряду. При нормальному розподілі і високій стаціонарності досліджуваного процесу Мо мало відрізняється від математичного очікування (М). АМо – це кількість кардіоінтервалів, що відповідають значенню моди, в % до обсягу вибірки. Варіаційний розмах відображає ступінь варіативності значень кардіоінтервалів у досліджуваному динамічному ряду. Він обчислюється за різницею (D – difference) максимального (Mx) і мінімального (Mn) значень кардіоінтервалів і іноді позначається як MxDMn. У західних працях цей показник позначається як TINN (trangular interpolation of NN intervals), оскільки обчислюється за інтерполюючим криву розподілу трикутником.

При побудові гістограм (або варіаційних пульсограм) першорядне значення має вибір способу угрупування даних. У багаторічній практиці склався традиційний підхід до угрупування кардіоінтервалів у діапазоні від 0,40 до 1,30 с і інтервалом в 0,05 с (50 мс). Точність обчислення – 0,01 с. Таким чином, виділяються 20 фіксованих діапазонів тривалостей кардіоінтервалів, що дає змогу порівнювати варіаційні пульсограми, одержані різними дослідниками. При цьому обсяг вибірки, в якій виробляється угрупування і побудова варіаційної пульсограми також стандартний – 5 хв. Інший спосіб побудови варіаційних пульсограм полягає в тому, щоб спочатку визначити модальне значення кардіоінтервалу, а потім, використовуючи діапазони по 50 мс, формувати гістограму в обидві сторони від Моди.

За даними варіаційної пульсометрії обчислюється широко поширений індекс напруження регуляторних систем (Ін = АMо/2*Mо*MxDMn).

Спектральні методи аналізу ВСР

Аналіз спектральної густини потужності коливань дає інформацію про розподіл потужності залежно ві



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.