Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дослідження функцій 12 пар черепних нервів


 

Дослідження функцій 12 пар черепних нервів проводиться в порядку їх номерної послідовності.

I пара черепних нервів. Дослідження нюхового аналізатора, яке проводиться за допомогою набору ароматичних речовин, необхідне для повноцінного висновку про стан здоров'я людини.

II пара. Функція зорового аналізатора. Зниження гостроти зору, недостатній обсяг полів зору можуть з'явитися причиною обмеженою працездатності. Гострота зору перевіряється за допомогою спеціальних таблиць. Для дослідження полів зору застосовується периметр. Висновок про стан очного дна дає офтальмолог. Кольоровий зір визначається за допомогою набору різних кольорів.

III, IV, VI пари черепних нервів (окоруховий, блоковідний, відвідний). Їх функція полягає в русі очних яблук. Завдяки особливій системі іннервації руху очних яблук здійснюються поєднування на всіх напрямах. Для вирішення питання про стан їх функції визначаються величина і рівномірність зіниць, зіничні реакції на світло, акомодація. З'ясовують, чи немає опущення верхньої повіки (птоз). Перевіряють обсяг рухів очних яблук вгору, вниз, у бік і конвергенцію. Обмеження руху очних яблук може виявитися перешкодою для занять спортом.

V пара, трійчастий нерв. Цей нерв є змішаним і несе як чутливу, так і рухову функції. Як чутливий нерв він забезпечує чутливість обличчя, слизових оболонок очей, носа, рота. Дослідження цієї частки трійчастого нерва проводиться пальпацією точок виходу трьох гілок – надочноямкової, під очноямкової і підборідної. При подразненні трійчастого нерва можна ви- явити різку хворобливість цих точок. Визначається також болюча і тактильна чутливість до територій інервації кожної з трьох гілок. Досліджуються надбрівні і рогівкові рефлекси, в рефлекторної дузі яких беруть участь трійчастий і лицьовий нерви. Рухова функція трійчастого нерва полягає в іннервації жувальних м’язів, напруження яких легко пальпується.

VII пара, лицьовий нерв. Функція його полягає в іннервації мімічної мускулатури лиця. Нерв є моторним. З метою перевірки функції лицьового нерва пропонується здійснити по черзі ряд рухів: підняти брови, звівши їх, заплющити очі, оскалити зуби, надути щоки. Перевіряють надбрівні рефлек- си. Тести дають змогу виявити недостатність функції лицьового нерва. Як ураження відзначаються відсутність мімічних рухів, недостатнє змикання очної щілини, перетягування рота у здоровий бік і відсутність надбрівного рефлексу. Порушення функції лицьового нерва частіше пов'язане з інфекцією або травмою.

VIIІ пара, слуховий та вестибулярний нерви.

 

Методи дослідження слухового і вестибулярного аналізаторів

Повсякденним, звичним подразником органу слуху є людська мова і цілий ряд звуків, які виходять з навколишнього людини зовнішнього середовища. Вважається, що шепіт сприймається в умовах відносної тиші на відстані 5 м (для басової групи слів) і 20 м (для дискантової групи слів). При цьому слова слід вимовляти, користуючись залишковим повітрям після видиху, застосовуючи набір слів з таблиці Воячек–Грінберга Обов'язковою умовою об'єктивності дослідження є вимкнення другого вуха і зорового контролю з боку досліджуваного. Соціально адекватним слухом прийнято вважати сприйняття шепоту на відстані не менше ніж 6 м. Для більш точного визначення слухової функції і диференційної діагностики її порушень, проводять дослідження камертонами. Набір камертонів складається з 4–6 камертонів з частотою від 128 до 4096 Гц. Для якісного визначення функції органу слуха існують камертональні проби: 1) проба Вебера матеріалізація звуку; 2) проби Швабаха визначення кісткової провідності; 3) проба Рінне –порівняння тривалості повітряної і кісткової звукопровідності.

Останніми роками все ширше застосовується спосіб визначення слухової функції за допомогою аудіометрії. Зараз існують практично добре відпрацьовані методи аудіометрії, придатні для поліклінічних умов. Прин-ціпіально всі методи можна поділити на тональну порогову, надпорогову і мовну аудіометрію. Крім цього, існують спеціальні методи визначення як гостроти слуху в цілому, так і окремих компонентів функції слухового аналізатора (визначення адаптації органів слуху, шумова аудіометрія, ультразвукова аудіометрія, рефлексо-аудіометрія, електроенцефалоаудіометрія тощо).

 

Визначення барофункції слуху

Барофункція має дуже важливе значення, часто визначає не тільки слухову функцію органів, а й і загальний стан людини. Рівень болю в нормі відповідає силі тиску в 180–200 мм рт. ст. При перевищенні зазначених величин виникає небезпека розриву барабанної перетинки. Абсолютні величини цих порогів залежать від швидкості перепадів зовнішнього тиску, від стану слухової труби і барабанних перетинок. Найбільш простими методами дослідження ступеня прохідності слухової труби, що застосовуються в практиці, є: 1) проба з ковтанням; 2) дослід Тойнбі – ковтання при закритому носі; 3) дослід Вальсальви – надування щік при закритому носі; 4 ) продування вух за Політцером; 5) катетеризація слухової труби; 6) вимір ступеня проходимості слухової труби за допомогою вушного манометра В.І. Воячека; 7) дослідження з пневматичною лійкою Зігля (феномен «вітрило); дослідження спеціальними приладами (отоманометрами) для кількісного оцінювання ступеня прохідності слухових труб.

Дослідження функції вестибулярного апарату – трудомісткий і відповідальний момент в обстеженні осіб як при професійному відборі, так і при різних патологічних станах. При визначенні функціонального стану вестибулярного аналізатора оцінюються спонтанні вестибулярні симптоми і спеціальні експериментальні проби з подразненням вестибулярного апарату. До першого належить комплекс дослідів, часто вживаних у клініці: 1) визначення спонтанного ністагму; 2) утримання рівноваги тіла в позі Ромберга; 3) проба ходьби (пряма і флангова хода); вказівна проба Барані (пальце-пальцева).

Для судження про збудливості вестибулярного аналізатора в цілому застосовують експериментальні проби. Відомо, що адекватним подразником напівкружних каналів є кутове прискорення. Тому обертальна проба дає найбільш об'єктивну оцінку цього відділу аналізатора.

Обертальна проба Барані: випробуваного садять в обертове крісло і з закритими очима виробляють 10 оборотів протягом 20 с. Після зупинки обертання повинен спостерігатися ністагм очей з швидким компонентом, спрямованим в бік, зворотний обертанню. При цьому залежно від нахилу голови при обертанні можна проводити дослідження переважно фронтального, сагітального або горизонтального напівкружних каналів. Одночасно необхідно простежити соматичні (пальцепальцева, пальценосова проби, відхилення тулуба) і вегетативні реакції (зміна пульсу, артеріального тиску).

0 ступінь – відсутність соматичної реакції. Відсутність вегетативної реакції.

І ступінь – незначне відхилення тулуба (до 5°). Суб'єктивні відчуття: запаморочення, нудота.

 

II ступінь – значне відхилення тулуба (від 5° до 30°). Збліднення або почервоніння обличчя, зміна серцевої і дихальної діяльності.

III ступінь – різке відхилення тулуба (понад 30°) або падіння. Нудота, блювота, непритомний стан. Значне порушення серцево-судинної діяльності.

ІХ пара, язикоглотковий нерв. Стан функції цього нерва визначається на основі здатності ковтати їжу, стану глоткового рефлексу.

Х пара, блукаючий нерв. Крім вісцеральних функцій, блукаючий нерв забезпечує дзвінке звучання голосу, нормальне ковтання, правильну функцію м'якого піднебіння і надгортанника. При ураженні у хворого можуть бути осиплість голосу, його носовий відтінок, виливання рідкої їжі через ніс і кашель при їжі.

ХІ пара, додатковий нерв. Іннервація цим нервом грудинно-ключично-соскоподібного м'яза забезпечує повороти голови в сторони і нахили вправо і вліво. Трапецієподібні м'язи також іннервуються нервом і здійснюють підйом плечового пояса. Перевірка м'язової сили зазначених рухів дає уявлення про стан функції додаткового нерва.

ХІІ пара, під'язичний нерв. Це руховий нерв, який здійснює рух мови. При його односторонньому ураженні висолоплений язик відхиляється вбік, утруднюється мова. Може бути атрофія половини язика. При двосторонньому ураженні втрачається здатність висунути язик, стає неможливою артикуляція.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.