Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Святість – це переображення в Господа нашого Ісуса Христа.


«І так само, як ми носимо образ земного, так носитимем і образ небесного».

 

Як ми схожі були на людину земську, так уподібнимось до – небесної.

1. Щира любов до Господа – це наслідувати Його, відтворювати Його в собі, ототожнюватися з Його думками, Його поривами та почуваннями, занехати своє власне життя та зачати жити по-новому, життям самого Господа Ісуса.1* Чим більше потрапить душа замінити себе Господом Ісусом, тим краще, глибше та правдивіше наслідує Його. А звершености досягає тоді, коли Божа Любов неподільно оволодіє душею та й викине з неї всі залишки самолюбства.

Завжди покірливо проказуймо дану самим Господом Ісусом молитву: «Да прийдет Царствіє Твоє». Нехай прийде Твоє Царство та утривалиться в моєму серці.

2. І справді душу перебудовує Господь Ісус. Душа ж співпрацює, якщо не виявляє спротиву дії Божественного Вчителя та співтрудиться з Ним за мірою дарованої благодати.

Господь наш Ісус Христос неминуче довершить Свою працю в кожній душі, під умовиною, що вона буде слухняна й терпелива. Він бо – незрівняно високий Мистець, Він – найвищий Мистець; Він – вірний Друг та й всемогутній Бог.

Але в деяких душах Господеві Ісусові вдається відтворити тільки деякі риски Своєї Божественної досконалости. Вони, ці душі, живуть Христовим життям лиш день, годинку, одну-одніську хвилину! Іншим вдається досягти повноту Христового віку.

3. Багато-хто йдуть за Господом тільки до ясел, інші – аж до прилюдної діяльности. Лиш дехто здіймається з Ним на Голготу та дозволяє дати розп'ятись з Ним на хресті.

Чимало-хто залюбки наслідують Ісуса Христа ззовні, радо товаришать Йому в апостольських мандрівках. Інші любуються Вчителевою душею, Його пориваннями та чутливістю. Ніжно тулять голову при грудях Спасителя та й разом із Ним проводять дозвілля у скиті своєї душі, серед священних міркувань.

Багацько тільки похапцем зайняті Вчителем. Вони запрошують Його до свого столу, зустрічаються з Ним на вулиці, подивляють та слухають Його тільки мимохіть. Зате інші довідуються де живе Вчитель,17 не відступають від Його стіп за прикладом апостолів та єрусалимських дівиць, дають Йому приміщення в своєму домі, як Марія та Марта, й гостять у вільному та безгрішному серці, як Йосиф з Ариматеї.

4. Щасливий такий, хто віддав Господеві Ісусові все своє: майно, душу й тіло та всі побажання, гадки та почування, собі ж не залишив нічого, хіба тільки турботу неподільної любови до Нього та виконування Його волі! Щасливий той, хто позбувається задля Господа усіх своїх вигод, довіряє невпинно Божому Серцю всі свої злидні й приймає він Нього всі Його заслуги. Блажен, хто безперестанно передає Йому свою волю з усією любов'ю, а Вчитель очищує її, ублагороднює, обожнює та довіряє предвічному Отцеві!

5. Виміна ця доконується лиш поступово. Як тільки освячуюча благодать оволодіває душею, Господь наш Ісус Христос зачинає її перебудовувати.

Душа входить в склад Його таїнственного тіла, тобто самого Христа, стається поширеним, продовженим Христом, стається другим Христом. «І живу вже не я, а живе у мені Христос».

Господь Ісус проник у душу; не поглинув її, тільки став із нею разом єдиним Єством, єдиним началом надприродного життя і дії.

6. Поміркуй, душо моя, яке глибоке та просторе це з'єднання. У природному ладі найвища Божа влада є всесвітня. Господь Бог, першопричина всього буття, править теж за перше начало всякої дії. Діє розумна істота, то Господь Бог із нею співдіє. Він не тільки помагає Своєму сотворінню, але проникає в його глибинну істоту та властивості, ворушить ним та до спілки стає джерелом його діяльности.

Це з'єднання дуже глибоке : Творець та твориво разом співпрацюють та разом діють. З цієї дії постає єдине діло що повністю належить до Господа Бога та до сотвореної істоти.

7. Подібно співдіє Господь Бог у надприроді, щоправда, більше приховано та задушевно глибоко.

Своєю всемогутністю Він дає людині участь у власній Божій природі. Ця ж пронизує душу наскрізь, до найдальших закутин. Не поглинає душі, а будує з нею нову надприродну істоту, здатну до божественного життя та дії.

Он де ця дія нествореної Любови, яку Бог перелив на Господа нашого Ісуса Христа та нею освятив Його священну людську природу. Господь же наш Ісус Христос наповнив усі праведні душі цим життям – вже як сотвореним ділом.

8. Ця отже Христова благодать, сповнений дух Його любови, Його надприродне життя, всякають у саму істоту нашої душі, ушляхетнюють її, обожують її та до спілки з нею становлять одне начало дії. Кожний надприродний чин: любов, покора, чи послух – це наш чин, а водночас теж чин Христовий. Він повністю – Його власний і повністю – наш. За нього нам – повна заслуга, Господеві Ісусові за нього – повна слава. Одначе – це не два вчинки, а лиш – один і неподільний.

Он як, душо моя, Господь Ісус стає за першопричину всього твого надприродного життя, а ти – другий його спричинник. Перша причина вторгається в тебе та поглинає тебе. Вона так повністю та солодко пригортає тебе, її Божественне серце та твоє власне так невимовно стоплюються в одне, що Господь Ісус і ти одноначально дієте та надприродно заслугуєте. Наслідок є, та залишається твоєю дією і твоїм життям, та водночас він є ділом і життям Господа нашого Ісуса Христа.

Розтягни цю думку, о душо моя, на всеньке твоє існування, на всі твої моління та прагнення, усі твої побажання та душевні дії. Усе йде від тебе, однак від тебе, перетвореної в Нього: «Живу вже не я, а живе у мені Христос».

9. Такий стан вже – спочатку. А чи можна змірити, якої глибини та задушевности досягне з часом ця спілка Господа Ісуса та душі?

Адже взаємна любов пари сотворених істот така вже сповнена таємности та величі, що умові неможливо її розкласти та вивчити.

Безумовно, речовина стає тут перепоною та заставою для досконалого сплавлення, однак душі розуміють себе та й любляться. Вони розуміють одна одну та взаємно себе приваблюють. Любляться вони та одна одну проникають. Чим чистіше, досконаліше та більш понадземне це пізнання й ця любов, тим глибше та з більшою насолодою душі всякають в себе.

10. Господь Бог так дуже глибоко з'єднав уже пару сотворених душ, що одна справді живе в одній, уподібнюється до неї, наче увіходить повністю в другу. Якже щільно братаються тоді і по-людському й по-божому, природно та й надприродно двоєчко душ, із яких одна – Христова душа!

Добросте мого Вчителя, мені важко і думкою зрозуміти, як це Твоя предобра та благословленна душа повністю увіходить у мене, Твій же дух ізживається з моїм духом, просвітлює його, збільшує та надихає своїми власними думками. Твоє ж Серце сповиває моє, любо обіймає тисячу разів, ушляхетнює та злагіднює, успокоює та співчуває, переливає в моє серце своє Боже життя, справляє, кормить, та нектаром ласки і своєю істотою піддержує всі клітини мого надприродного буття.

11. Отож, чи тямиш ти слова св. Павла: «Живу вже не я, а живе у мені Христос»?, та слова св. Івана: « Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані»?

Ні, не тямиш ти цього і не можеш цього зрозуміти! Якби ти це розумів, то кінець був би тіням, кінець був би коливанню на вітрі, а було б захоплення та тривалий чар, і споглядання лицем-у-лице, це була б батьківщина.

Та тобі треба жити, та й Господеві Ісусові треба ростити в тобі насінину божественного життя, покладену освячуючою ласкою. Йому ж треба готувати для безконечної вічности такий мистецький твір, як твоя душа. Йому треба викінчити в тобі вічні пляни невимовного з'єднання. Йому треба полюбити тобою і в тобі, та безконечно прославити Свого Небесного Отця.

12. Якщо Господь Ісус такою мірою оволодіє твоїм життям та дією (ти певний у цьому), то це творить Він не лиш для тебе, жалюгідного сотворіння, але й для Господа Бога, спричинника та завершувача всього.

Він так глибинно єднається з тобою, бо хоче в тобі жити по-Своєму, хоче тобою продовжувати Своє діло відкуплення, Свої страждання, Свою смерть та Свій тріюмф.

Живеш, так радніше це вже Ісус Христос у тобі живе, у тобі працює й молиться, терпить та радіє, спомагає та потішає ближнього. Він же з твоєю підмогою і в тобі рятує грішних, підбадьорює та будує праведників. Твоїми устами говорить Спас, твоєю рукою пише, зорить твоїми очима, думає твоїм розумом та любить твоїм серцем.

У його руках, ти – тільки кволе та багатогрішне сотворіння, щире, любляче й наполегливо прагнуче повністю перейти на службу Вчителеві.

13. Чи бачиш отже, яке має бути й яке буде твоє життя відтепер?

Воно досконало, аж до уподібнення, наслідуватиме Господа нашого Ісуса Христа, Божественного Вчителя, аж до ототожнення з Ним, « Щоб були подібні до образу Його Сина».

В час цих духовних вправ тим тільки й займайся: люби Господа нашого Ісуса Христа, безустанно висловлюй Йому свою любов, прохай Його перемінити тебе на Його образ, звільнити тебе від всякого себелюбства, оволодіти твоїм умом, волею та всіми ділами, врешті, щоб Він сам жив у тобі.

 

 

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Дві любові – це двобій.

« Хто не зо мною, той проти мене; хто зо мною не збираєрозтрачує».

1.Прекрасний ідеал святости такий: полюбити Господа Ісуса від усього серця, дозволити Йому заложити в нас Його царство любови, тобто перемінити себе в Нього.

Та не за один день будується таке володіння Господа Ісуса. По вторгненні в Єрусалим, годі було Давидові вже з першого дня прогнати свого супротивника зі священного міста. Ворог замкнувся в укріпленому замкові Сіон. Треба було цареві-воїнові сім років намучитися облогою, доки звідтіля не вигнав супостата.

Як же Господь Ісус заллє душу священною Любов'ю та оволодіє нею, то не вбиває Він, ані не роззброює супротивника душі, себелюбство. Навпаки, воно окопується в найбільш недоступну частину душі, там укріплюється та звідти кидає виклик до свого супротивника.

Отож, заки нам почати бій Любови, мусимо конечно пізнати якими боєприпасами розпоряджається ворог.

2. Самолюбство – ворог могутній. Воно вторгнулося в душу з первородним гріхом і тут поневолило всі людські здатності. В цій неволі воля послабилася і спрямувалася до зла. Також розум – затуманився, а уява розкріпачилась зловживаною свободою. Пожадливості зворохобились і змисли чатують постійно на здоровий розсудок.

3. Цілі роки це самолюбство укріплювало свою редуту. Воно, чи радше вона – ця любов себе самого – живилася, та, на жаль, міцніла продовж усіх дитячих і юнацьких літ, доки врешті душа не вирішила зажити для Господа Бога.

Так то себелюбство глибоко вкорінилось у звичаях та схильностях. Воно наче б просочило всі волоконця нашої істоти та всі комірчини нашого тіла. Оце пійло просякнуло більше або менше всі думки нашого розуму, всі мрії уяви і всі слова, що виходять з уст.

4. Це лихо – величезне вже саме собою. Але Його загострює ще довкілля людини.

Світові засади поведінки засновуються виключно тільки на самолюбстві. Приклади світу підбадьорюють його. Світ доцінює тільки послідовників його законів. Посмішки, кпини, образа, переслідування, скандал – все це по черзі служить світові за зброю, щоб нею викликати байдужість до Божої Любови в душах, спрагнених жити праведно в Господі Ісусі.

5. Врешті і сам диявол нападає на тих, хто рішений іти вслід за Господом нашим Ісусом Христом. А демон – такий мерзотний з себе! Сам його вигляд дуже злякав би душу та раз назавжди відвернув би від нього. Так він подразнює безладні пориви тіла, спонукує до гордости, розбурхує славолюб'я, пролазить у душевні наснаги та наклонює їх до зла. Для своєї цілі вміє скористати з усіх зовнішніх випадків та з усіх внутрішніх схильностей душі й тіла. Демон користується, Богом залишеною йому для спокушання людей страшною силою, здобутим за тисячі літ досвідом у виконуванні свого страшного ремесла та вкінці всіми хитрощами й нахабством, що ними надихнула його ненависть до Господа Бога та Його діток.

Він одного тільки хоче: виростити зернину себелюб'я та приглушити насіння Божої Любови.

6. Бо спочатку, ця любов – тільки росток ніжний-преніжний ! Господь Ісус посадив цей росток у землю. Але земля погана, що сплодила масу заглушливого кукілю. Ця почва – це людська природа, якої коріння вростає в плоть та кров. Як можна чисто духовій любові закорінитися у такому поганому грунті?

Безперечно, людська душа теж – дух, однак дух цей наче сповитий жалюгідним тілом та загорнений у купу дробинок. Що-небудь незначне може розладнати частину цих дробинок, і вже навіть це маленьке пошкодження ладне миттю притупити душевну чутливість, затуманити здоровий глузд та скувати волю.

7. Он чим розпоряджає ворог у час великих боїв на дні кожної душі. Та не піддавайся зневірі. Супостат – сильний, але Господь Ісус – ще дужчий. Перш за все пригадай, що це Він створив твоє серце. Хоч і занепаде воно, та в ньому ще помітна деяка благородність, глибоке прагнення щастя, спокою та безсмертя, спрага любови, що її не втихомириш нічим створеним. І от якими непомітними, але міцними нитками придержує Господь при Собі, або притягає до Себе душі.

8. Дальше, Господь Бог загостив у душу праведника освячуючою ласкою. Пресвята Тройця поставила в душі престол, а Ісус Христос заволодів її життям. Як тільки душа рішуче станула під керівництво всесильного Вчителя, Він і на хвилину не відвертає від неї погляду: « Повіки його, за людьми стежать». Добрістю попереджає Він душу, додержує їй товариства та слідкує за нею. Його ж благодать держить її, двигає її, зміцнює та лікує.

Господь Ісус – вірний. Хоч як люто вдаряють пекельні стріли, та він не дозволить їм разити надмірно. Не дасть спокусам дошкулювати душі понад її спроможність. Господь наш Ісус Христос – великодушний. Він кормить душу Своїм тілом, навіть день-у-день, як вона цього бажає. Купає її в купілі власної крови, хай душа помиється з погані та вилікує рани. Невтомно зливає на душу рясний дощ Своїх ласк, надхнень, підбадьорень та сяєва Свого вчення, Своїх попереджень та прикладів добрих людей.

На користь душі розташовує всі зовнішні та внутрішні події, прикрі обставини, переслідування, духовні яловості, сумніви та докори сумління.

Відряджує на стійку при ній князя Свого двору, щоб вдаремнював сатанинські затії, піддержував душу в пору падіння, бадьорив її та збуджував до благодіяння.

Вкінці Господь Ісус довіряє душу Своїй любимій Матері; Вона ж, ніжно-преніжно та по-материнському, наполегливо доглядає за нею.

9. Однак ця наполеглива та дуже корисна турбота часто чуть-чуть помітна. Віра приховує солодку приявність Божого Вчителя, а самі підбадьорливі правди, ледве пробиваються крізь густі хмари. Ласка діє так ніжно та тонко, що душа ледве уловляє благодатний подих та не відчуває її пестощів. Чи Богові важко було б могутньо двигнути душі ласкою вгору та в одну мить переставити їх човника аж у саму пристань освячення? Так, безперечно, Господь це може! Але де ж тоді буде Боже вдовілля з того, що безпорадна душа так щиро шепче Йому заяву довір'я до Його безмірної добрости? Чи то коли Господь бачить, як завзято слабка наша природа відвалює стільки колод та запекло веслує, задивлена очима та серцем у Нього, хоч і як б'ють об неї скажені хвилі? А чи янголи та святці приглядалися б із подивом з неба, якби не бачили великої душевної стій кости в слабенькому тілі та стільки поривів на небо у того, хто природою схильний втішатись гуземним?

О, не вдавайся в тугу, моя душо, та не тривожся. Всемогутній бореться в тобі й для тебе. Господь Ісус не залишить тебе, а поведе до пeремоги.

10. Он у яких умовинах доводиться Любові воювати зі самолюбством, небові з пеклом, Господеві нашому Ісусові Христові з володарем тьми, сатаною! У цьому ж змаганні тобі, душо, доводиться бути і ставкою гри та й суддею. Демон не переможе тебе, хіба що сама на те дозволиш. На жаль, Господь Ісус теж – безрадний, якщо не віддаси себе для Нього. Це Він спорудив твою вільну волю і не Йому силоміць її брати. Це ти вибиратимеш Господа Ісуса чи може сатану, божественну Любов чи себелюб'я, задоволення твого, вмерлого за тебе, Вчителя чи пораження Його скорботою за твою невірність.

І тобі теж вибирати, чи, та якою мірою будеш Господній: чи бути тобі будь-яким християнином, чи душею-вибранкою; чи тягнутимеш по цій землі кайдани себелюбства, чи вільний злинеш на крилах Божественної Любови.

Господи Ісусе Христе! Я – Твій, безліч разів! Дайся мені на підмогу, щоб звести великі бої Любови.

 

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Тактичні бої.

« Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім'ям Господа Бога нашого сильні».

1. Якщопрацю над удосконаленням доводиться переводити з боями, то потрібно стратегії та воєнного підходу.

Як ідуть на себе війною люди, виграє той, хтосильніше вірить у себе. Здібний той полководець, що вміє зберегти в серці воїнів впевненість у їхню боєздатність. Та в боях за Божу Любов той воїн непереможний, хто схожий на малятко, не покладається ніяк на себе, а надіється всего від Господа, що бореться в ньому. Отож, невтомно, душею не вір собі без меж, а завжди скріплюй твою надію на Бога, тоді перемога – твоя.

Країна Божої Любови лежить потойбіч людських кордонів. Ні одна людина не в силі самотужки й одного кроку поставити на шляху до цієї країни.

Природа і надприрода – сумежні, та посплітувались так туго, що душа часто впадає в обман. Собі зачислює в заслугу те, що належиться ласці. Ісус Христос так дуже впірнув у душевну істоту, що деколи вона, здавалося б, маршує сама, а це Він несе її на Божих раменах.

3. Вбий собі в тямку, що навіть справлена, піддержана та ушляхетнена ласкою людська природа – безмірно слабка.

А крім цього і воля твоя у великій мірі хитка! Хоч стільки ласки зазнав ти в минулому, то без дарової Божої помочі ти можеш миттю звернутися наново до смертного та препоганого гріха, та відцуратися, любненого всіма силами досі, Господа нашого Ісуса Христа.

Ніколи не відкладай з-перед очей цю основну правду. Ця слабосильність душі – докорінна. Та, о жах, – душа майже не боїться її. Навпаки, таємна гордовитість заставляє душу говорити: я не впаду!

Та самовпевненість, це мабуть єдина поважна перепона на шляху духовного життя. В деяких душах вона так міцно закоренилася, що й по роках натрапиш на її коріння.

Милостивий Бог рятує душу, але й допускає їй часті, іноді й важкі, падіння, аж душа врешті відкриє в собі нищівного рака гордости. Треба наполегливо умоляти Господа Бога, щоб виявив нам нашу кволість, але не вкинув у пропасть.

4. Тільки поступово привчається душа цуратися гордощів та чванливости. Чимало разів переконалася вона з досвіду, яка слабка вона. Тому й не дивують її власні провини. Та деяким душам потрібно довжезних років, заки здіймуться на цей перший ступінь; такі вони переконані про своє благочестя.

Та Господь зливає на душу повінь запобіжних ласк. Вона вже не здивована безупинним падінням, навіть не тривожиться з цього приводу. По кожній похибці повертається до Господа Ісуса і завжди однаково по-синівськи висловлює Йому свій довірливий жаль. Ще, та ще обіцює Йому рішучу поправу, горнеться до Нього й навіть не подумає, що Господь наш Ісус Христос спом'янув би її невірність.

Раз душа погрузилась до самого дна цього океану, то вже не хвилюється вона та не вдається в тугу, а навіть радується зо своєї маленькости та безпорадности перед обличчям такого могутнього Бога Вседержителя. По кожному схитненні, висловлює небога полум'яну любов до Господа та твердо довір'яється Його ласкавості.

5. Он як із глибини своєї нічогости потрапляє душа піднятися до верхів довір'я Богові. Справжня, єдина скеля цього уповання – сам один Бог, всемогутній, предобрий та постійний у тому, що пообіцяв.

По-перше, ми – безпорадні зовсім супроти надприроди, тому що безконечна глибина відмежовує її від людської природи. По-друге, рішуче є Боже звеління нашої досконалосте: щоб ходили ми священно та несплямлено стежинами в Його приявності. Отже Він подасть нам, чого треба для догодження Його волі.

Він нам зволив дати це, навіть з обов'язку, бо хто хоче осягу, дбає про засоби. До цього Господь Бог зобов'язався, навіть дав слово запевнення на сторінках Євангелії, що несхитно виконає обіцяне. Нас же прохає Господь вірити Його слову та Його добрості.

І ще одного хоче Всевишній. Хай нам буде відомо, що не слухає він моління прохачів Своїх, за мірою їхніх заслуг, тільки за властивою міццю Божої обітниці. Чим більша безодня нашого нещастя, тим жвавіше і щедріше Господь Бог дає нам підмогу, як тільки почує наш крик, що взиває порятунку.

6. Згадай, які рясні були для тебе Божі добродійства в минулому, хоч тоді й не шукав ти Бога, навіть утікав геть від Нього.

А який ще милостивий буде Господь для тебе тепер, у пору любови до Нього, коли твоє серце цілою міццю поривається вгору, до Нього? Пригадай також це: твій Спас того тільки й бажає і твій Відкупитель одним тільки трудиться, – щоб відпущені були твої проступки і щоб ти міг дістатися на височінь упрагненої святости.

Усе настроювало тебе до сприйняття Його дарунків, ввесь подвиг нашого відкуплення, усі невимовні Його жертви: і народження і безпощадна Його смерть та живе перебування в тайні Євхаристії.

Тепер же коли вибила година, і ти дуже хочеш цих Його дарів, благально умолюєш Його не відвернутись від тебе, то чи такий добродушний Господь Ісус не дав би тобі допоміжньої руки?

7. Далі поміркуй ще таке: Божому Вчителеві – велика користь із даної тобі святости, бо ти – Його частка та член оголовлюваного Ним тіла. Твоя чесність прославляє Його, твоя ж нікчемність – Його принижує. З божественною терпеливістю Він вириває тебе від тебе самого, бо хоче спорудити тебе на власний зразок, перелити в тебе власне життя та вневдовзі поставити тебе, як Свого двійника, перед обличчям Небесного Отця ще сильніше те: молишся ти Богові, щоб Він помилував тебе – то це не ти молишся, а молиться Сам Ісус, Ісус тобою й у тобі. А чи можливо уявити собі, щоб Його молитва була неприйнята?

Хай ці радісні істини полонять твій розум та сколихнуть твоє серце. Тоді з іще небаченою досі натугою, по-геройському, здайся на Нього.

8. Погрузися в бездонну челюсть твоєї некчемности, та уяви собі виразно, який ти гидкий та поганий в очах пречистого Господа Бога. Тоді зразу, з довір'ям та з впевненістю дитятка, піднеси голову вгору й проказуй: «Владико Господи Ісусе, на стежках духовного життя – я справжнє немовля ! Одначе як дуже хочеться мені здійнятись на самі вершини Любови і любити так, як тільки найбільші святці любили Тебе. Так дуже полюблю я Тебе, що колись насмілюся в раю сісти на трон у почеті найвидатніших святителів. Отак молитимусь Тобі невтомно, буду просити наполегливо, вистоюватиму біля Твоїх теремів сміливо й довірливо, доки не вдієш у мені великих див.

Продовж усієї довгої вічности буде видно, хто був сильніший чи Ти, всемогутній Володарю, у Своїй любові, чи Твоє хирляве сотворіння.

Так, Ти зволиш мене освятити, Господи, адже прикро є розчарувати надію щирій та довірливій душі. Ні, Господи Ісусе, Ти не вдієш такого перед лицем янголів та святих!»

Отже рішуче поселись на цих верхів'ях довір'я. Умоляй теж Спасителя безустанно: хай вдержить у тобі прагнення святости, хай відбере від тебе самовпевненість, а тоді хай собі мудрагелі мелють язиками різні дива про твою « дитинячу буйність».

Радше згоріли б небо з землею, ніж не збулося б слово возлюбленого Господа Ісуса: « Істинно, істинно кажу вам: чого б ви тільки попрохали в мого Отця в ім'я моє, він дасть вам».

9. Тоді ці ж почуття безумовної надії на Бога та суцільного недовір'я до тебе, хай просякнуть собою ввесь твій труд над освяченням.

Найперше, в духовному житті, дій, керований радше любов'ю, ніж острахом.29 Насильство – це спустошлива стихія. Воно витісняє, ломить, нищить, але не направляє, не будує. Насильство – стихія перехідна, що дотикає тільки поверхні річей. Навпаки, ласкавість – триває, досягає осередок душі, аж до коренів почувань, зворушень та вирішень. Лагідність – це добротворча олія – масть, що втишує біль, лікує та зміцнює. Вона знаменито лікує недуги людського серця. Людина насторожується проти запальної лютості, а здобувається її добрістю.

Цю саму засаду приміни до твоїх взаємин із ближнім, зокрема ж до свого власного серця. Не лютуй жорстоко на себе, як довелось тобі схибити. Смирись перед іконою Спасителя, прохай Його пробачити тобі в Його добрості, а тоді відважно підіймайся! Господь наш Ісус Христос дасть тобі підтримку.

10. Для швидкого просування вперед шляхами святости, більше вартісна є видержливість, ніж поспіх. Шляхи ці стеляться далеко, від колиски по саму могилу! І завжди треба йти, завжди прямувати. Поспішна квапливість не скорочує верстового шляху, а навпаки, втомлює та зневірює. Той напевно доб'ється кінця дороги, хто, після кожного падіння, зо спокоєм піднімається на ноги та й іде далі вперед. Якщо потрапить душа щадити сил своїх, помірковує свій порив та гамує жар, то довше вона зможе маршувати.

Навпаки, хто поспішає, задихається та слабне, паде на шляху і не має сили продовжати мандрівку. Він понад міру розраховував на свої сили.

Тому завжди будь чинний, але не поспішай! Хай розум твій буде завжди збуджений, та не заклопотаний. Хай серце твоє бодриться, та не хвилюється серед метушні.

11. Дозволь переконатися: на шляхах духовного життя Господь Бог розраховує багато більше на те, що в тебе будуть безмежно розлогі прагнення, аніж, що твої діла будуть досконалі. Ти ж переводи в діло свої добрі пляни: працюй завзято, немов би все залежало тільки від тебе, та опісля признавай без досади, що зроблене тобою – зовсім непригоже. Міць людини – в її бажаннях і Господь Бог так високо цінує їх, якби вони були вже здійснені.

Накреслюй собі величні пляни, та їхнє здійснення довіряй Господеві Ісусові. Якщо ці пляни придатні для Його слави, то Господь здійснить їх тобою, або й ким слабшим від тебе.

Господеві Богові непотрібно твоїх діл. Він хоче тільки твоєї щирої готовости зробити для Нього те, що Він звелів. Як буде Господеві треба людей для будови великих підприємств, то Він створить собі таких людей. Але Він добере їх серед тих, які не послуговуються самовпевнено власними засобами, потужністю або заслугами. Отож пора тобі, душо, геть відкласти самовпевненість. Люби Господа Ісуса Христа, скривайся у Його серці, хай зробить із тебе величну святиню. Це Він зробить без труду.

 

 

ДРУГА ЧАСТИНА ЛЮБОВ ОЧИЩУЄ

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов діє на волю.

«Змагаюся до того, що попереду».*

1. Єдина мета життя: до нестями любити Спасителя Ісуса Христа. Тому, християнська душо, відтепер наслідуй скупаря. Хай буде в тебе думка єдина та одного тільки бажай: призбирати велетенський маєток любови, не так для тебе самої, як радніше для живучого в тобі, Господа Ісуса Христа.

Ось височиться золота гора. Захочеш, і в пречисте золото Любови повернеться все твоє життядіяння: труди, бажання, почування та й найменші душевні хвилювання.

2. Лиш один раз дана тобі нагода збагатити Господа нашого Ісуса Христа скарбами твоєї любови. Св. Ґерард Маєлла написав записочку з цими словами: «Раз тільки дана мені нагода

освятити себе. Якщо пропущу її мимо, то втрачена вона назавжди». Он чому й утік він із дому батьків та замкнувся у манастирі.

3. Запам'ятай: час нагромаджувати скарби Любови короткий і невідомо тобі, коли він скінчиться для тебе. Подумаймо, що коли б св. Люї Ґонзаґа, св. Іван Берхманс, св. Станислав Костка, св. Лукія і св. Агнія були відклали на пізніше працю самоосвячення, то не сяяли б вони на небі такою видатною славою.31

4. І ще розміркуй таке: золото божественної Любови, нагромаджене за життя, кількісно та якісно залишиться без змін продовж вічности. Небесна любов по суті не різниться від тієї, що була на землі. Яка велика шкода для Господа Ісуса Христа і для тебе, якщо з твоєї вини вічні віки любитимеш Його менше!

Св. Тереса бувало говорила ось такими полум'яними словами: «Мені однаково, чи хто буде на небі вище за мене славою, чи ні. Але чи могла б я стерпіти, щоб хто-небудь любив Тебе, Господи Ісусе, більше від мене?».

А ось що! Ти, душко, докладай старань полюбити Господа полум'яніше від святої та серафічної Тереси.

5. Приймім, що всі ці міркування такої благородної особистої вигоди, ще не досить збуджують твою ревність. Так уяви, яку вічну славу принесе Богові один ступінь любови він однієї – одніської душі. Тобі, дрібному та крихітному сотворінню можна збільшити Божу славу з Його діл сотворення та відкуплення.

Сердечнішою любов'ю можеш ще більше догодити Господеві Ісусові та чаром овіяти Його без меж любляче Серце. Можеш з'єднати для своєї душі, по вічні віки, ще теплішу доброзичливість Спасителя.

Чи воно може маловажно та зайво догоджати Господеві нашому Ісусові Христові, що злюбив тебе до видатних безмежностей ? Оце Він гине на хресті: все сотворене та сам Сотворитель затінили Його самотнього. Та он серед туманів будучини, спостережливе Його око доглянуло тебе, а прискорбне Серце сколихнулось у полегшенні, бо замітило, як ти дуже-дуже полюбиш Господа. Тепер же насмілишся затоптати Його наш? Вже наперед виріши, усе твоє життя, любимі і а розмірковуй, як побільшити ту любов.

6. Любов збільшуємо так: по-перше, Господь наш Icyc Христос з власної волі та прямо прибільшує скарб освячуючої благодаті у тайнах живих, а навіть мертвих, прийнятих в благодатному стані.

Зі св. Причастя та зі св. Сповіді постійно спливають на душу два джерела Христового життя. Тому з великою спрагою, годиться кожного дня спішити на Господній бенкет та споживати там корм Божої Любови. Ой лихо-лишенько, що душі не пам'ятають про велич Господньої Трапези. Бо коли б вони це належно розуміли, то треба б хіба окопами захистити храми та напняти довкруги Кивота залізну решітку, щоб голодні душі насильно не увірвалися та не забрали Господа.

Як душа сповідається та причащається, вона легко, вигідно та безкоштовно багатіє вічним маєтком, життям Ісус-Христовим та скарбами Божої Любови. Ці джерела завжди б'ють вічним життям. Душі не вільно байдуже проходити біля цих джерел вічности. Ти чуєш спрагу любови, то приложи ж уста до цілющих вод, напийся та помийся в них із куряви.

Я добре розумію. Ісус Христос Чоловіколюбець боляче скаржиться на те, що люди знецінюють Його Тайну Любови. Вона бо схожа на гірський потік в час повені, коли хвиля розливається широко, та не натрапляє на серця – водоймища.

Ти ж, душо моя, дбайливо й наполегливо та при всякій оказії, приймай у себе ці дві тайни та як слід готуйся до них. Коли ж приймаєш їх, то не догоджай собі та не розкошуй. Не про насолоду тут йде, а про заспокоєння голоду! Не про вдоволення, тільки про скріплення сил на те, щоб досягати вершин любови.

7. По-друге, Божу Любов побільшуємо частою заявою Богові, що справді любимо Його. Кожний раз, коли ми волею або й іншою снагою, керованою нашою волею, висловлюємо Богові, що любимо Його – тоді джерело Божої Любови в нас б'ється сильніше. Так то найкраще збільшити в собі скарбницю освячуючої ласки. Тут душа діє без обмежень, скільки хоче, з усією міццю та ревністю.

8. Пам'ятай про виключну духовість цієї заяви про Любов. А також і це, що порушення волі є безмежно вартісніше за чуттєвість, ба, воно навіть несхопне змислами.

Ця заява хай буде духова, спокоєм пройнята та чиста, і цим стане вона дуже глибока та міцна.

В ній можемо вичути хвилююче переживання, однак зворушення неконечно потрібне для вартости цієї заяви.

Одушевления – було б тільки відбиттям, відгомоном душевної любови у нашій почуттєвій

частині. Воно часто виявляє навіть слабкість тіла, якому тяжко приходиться двигати в спокої духову любов душі.

Ставай завзято до праці над самоосвяченням. Та перш за все не забувай, що воля та відчуття – істотно різні поняття.

Будуй своє життя любови з Господом Богом на граніті волі. Хто так не робить, зазнає незліченних витрат.

Щоправда, не можна недоцінювати відчутної потіхи від Господа Бога, якщо Він її дає. Але не вільно узалежнювати ревність, душевний мир та стійкість у трудах від того, чи Господь Бог чуттєво потішить душу, чи ні.

9. Будь кришталево чистий, коли заявляєш Богові, що любиш Його. Звертай на це свою увагу перш за все, повторяючи постійно: «Господи наш, Ісусе Христе, люблю Тебе, прагну любити Тебе всією силою моєї душі й так хочу довіритись Тобі цілком. Хай стану витвором Твоєї волі».

Ця заява походить спокійно зі самої глибини волі. Вона може прибрати різні види, хай тільки віддасть душу Ісусові Христові. Хай буде кріпкою, хай її супроводить безмежне бажання любити Бога, любити так, як любили Його святці, любити Його так, як Він того достойний,

10. Широко розтули твоє серце, розкрий Його бажанням Бога. Господь же, неосяжний океан, тоді більшою мірою сповнить тебе. У швидкому часі любов уточниться з твоїм життям. Твоє улюблене заняття буде – любити Господа так, як і твоє земське дозвілля.

Любов'ю стануть твої труди і твої болі, смуток і неприємності, спокуса, сумнів та духовна посуха. Завжди та всюди, повторяй як пісню: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, я люблю Тебе. «Для мене бо життя – Христос».

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.