Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Любов упорядковує вжиток зовнішніх предметів.


« Чоловік житиме не самим хлібом».

1. Св. Павло каже: «Все – ваше, ви – Христові, Христос же – Божий». Всі сотворіння, всі зовнішні предмети, вся природа – належать людині. Вона може ними досхочу користуватися під умовою, що послужиться ними для призначених їм цілей. Помилився б, хто подумав би, що дух і серце святців були замкнені для зовнішнього світу. Ніхто не любив так чисто та ніжно природу, як Божі обранці. Вони усвідомляли собі, що вони – діти царя царів, та що все сотворіння служило їм та пригадувало небесного Батька.

2. Для звичайних і мізерних душ, сотворіння – це вже не ступені до Бога, тільки мета, до якої вони прив'язуються. Сотворіння не вказують їм на Господа Бога та Його Божу досконалість, боці душі звертають свою увагу і серце тільки на себе самих. Це вже не придорожні яблуні, що вдоволяли б мандрівника овочами та затінком, тільки колоди поперек шляху.

Сотворіння, що не помагає нам більше полюбити Господа Бога, стає знаряддям розніженості, лінощів, загребущості, словом – самолюбства у всіх його породах.

3. Користуючись зовнішніми предметами, майте на приміті зближення з Богом, любов до Нього, влегшення вправи в чеснотах, сповнення обов'язку та втечу від гріха.

Таке користування сотворіннями, – однозначне з відмовленням від них, тобто з убогістю серця. Це причетність до першого блаженства, виявленого світові Ісусом Христом «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне»67.

4. Вбогість серця, це – перш за все, відмовлення від наших, або й чужих цьогосвітніх маєтків.

Вбога серцем людина відрікається від витончених вигід життя, від розтратних розкошів та від виставности. Вона бажає невибагливої їжі, убрання та помешкання. Безумовно, вбога серцем людина не відкидає можности зустрічатися з багатіями, але волить товариство малих та покірливих. Проворно піклується, Богом даним у її управління, майном. Вважає це майно за довірений Господом Богом капітал, якого відсотки має розподілити для злидарів та для боговгодних діл.

5. І таке повне відмовлення від сотворінь, посеред заможности, є можливе. Через усі сторіччя заправлялися в ньому особи всякого нашарування, воно й сьогодні приступне. Це й найблискучіше видовище досягнень ласки, в такій схильній до маєтків та життєвих насолод людській душі.

6. Однак, справжнє володіння земськими маєтками, є часто теж перепоною до досконалої вбогости серця. Серцевідець нашої злиденности, Ісус Господь, Сам потвердив цю істину. Він, заможному юнакові, виконавцеві всіх заповідей, порадив продати увесь маєток та розподілити гроші поміж бідняків. Цю умовину Він і поставив для вдосконалення молодої людини. Ісус Христос не велів, тільки дораджував, і цю пораду він скріпив прикладом власного життя. Він не мав і каменя на подушку для знеможеної голови. Не було в Нього теж грошевих засобів. Один учень мав піклуватись про матеріяльні справи для апостольського гурта. Святі ж жінки клопотались прохарчуванням Учителя та учнів.

7. Чимало душ почули цей призов Господа та були очаровані прикладом Його вбогости. Вони склали обіти відмовитись від маєтків, або хоч від самовільного вжитку земського добра. Обіти чистоти, вбогости та послуху стали підвалиною чернечого життя.

8. Ченці в орденах з урочистими обітами, відмовляються від будь-якої власності. А в згромадженнях та товариствах зо звичайними обітами, відмовляють собі права самостійного вжитку майна. Користуються вони тільки маєтком, переданим на власність своїй спільноті. Згідно з обітом убозтва, користання дібр спільноти має в подробицях залежати від волі зверхника, інакше підлеглий поводився б як власник.

Отже підлеглий має послугуватись переданими йому речами тільки згідно з їх призначенням. Настоятельского дозволу треба до всього: і для самого користування, і для передачі їх кому іншому, і для позичення їх, і для обміну за інші предмети, і для перерібки чи продажу, для закупу чи одержання, та не вільно сховати їх від зверхника.

До речі, і зверхники обов'язані забезпечити підлеглих усім потрібним, мають звільнити їх від турбот та клопотів про цьогосвітні добра. Тоді вільно займатимуться вони Божим ділом.

9. Це дійсне та повне убозтво матеріяльних справ та серця, – це незрівнянні засіб поступати швидко вперед у чеснотах. Він підтримує в Церкві чернече життя в цвітучому стані та чинить з нього розсадник святощів. Вбогий чернець – найщасливіша людина в світі. В нього нічого не має, але він водночас власником всього. Він живе без клопотів, а Боже Провидіння своєчасно постачає йому все.

Він відцурався насолод та вигід цієї землі, а Господь Бог заливає його серце небесною втіхою.

Манастир, де володіє бідність, це – добірний сад, у якому Ісус Христос плекає пречудні квітки, лілеї чистоти, фіялку покори та троянду Божої любови. Це теж – теплиця, куди Боже сонце безперестанно посилає ласкаве тепло, куди ніколи не завіває льодовий вітер світу. Тут є земський рай, куди Сам Бог залюбки заходить відпочити та поговорити зі своїми друзями. Сказав св. Лаврентій Юстиніяній: «Якби люди знали, як гарно жити в манастирі, то вони зо світу вдерлися б туди по мурах та оволоділи б ним».

10. Але для цієї духової втіхи та для з'єднання з Богом, треба ченцеві додержуватись повністю обіту убозтва та убогости серця.

Хай задовольняється даним йому, не поривається до зайвого, вдоволиться конечним, хвалить Господа Бога теж, як не достане і конечного, та з усім довіряється Божому Провидінню.

Радо хай користується уживаними речами, зношує вже латану рясу, мешкає в невигідній та мало мебльованій кімнаті, та харчуванням не відрізняється від інших.

Веселим серцем хай сприймає недогідності убозтва, спеку та холод, голод і спрагу, глум та погорду світу.

Як від чуми, хай утікає від погоні за комфортом, насолодами, за вибагливістю та пересадною турботою про здоров'я. Причетний до вбогої кляси людей, хай, непозваний та без наміру бути корисний для душ, не пнеться між багатіїв та мільйонерів. Хай полюбляє свою кімнату більше за їхні тереми, свої книжки більше за їх балакання, церковцю – за їх сальони, і поради своїх настоятелів за всі світові підлесливості.

Отак досконала убогість серця переходить у загальне відречення від усього, що не є Богом та не зближає до Нього.

 

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.