Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ісус Христос у дуже великому смутку.


«Смуток у мене на душі аж до смерти».

1. Двадцять сторіч тому ще ніхто не думав про мене, нікому й у голову не прийшло, що я існуватиму. Та вже билося одне Серце, що любило мене, турбувалось моїм щастям та тривожилося моїми прийдешніми провинами.

Ця думка в'ялить мою душу боляче та скорбно. Ісус Христос печалився та мучився моїми гріхами та й провиною кожної окремої людини.

2. Як Бог, бачив ясно та подрібно всі мої похибки і злочини цілого світу; скільки їх було й буде та які вони гидкі і лукаві.

Неухильно перед Його зором височіла аж до неба гора людських промахів. Невпинно гнітила Його Серце потопа Божих образ, вдіяних мерзенною людиною.

Побачивши аж стільки невдячности, вже в яслах заплакав Ісус скорбними сльозами. Продовж всієї юності, Господа не покидали думи прийдешніх страждань і смерти.

3. Побожний люд придумав таку легенду: Було це тоді, як Божа Дитина підросла на хлоп'ятко і стало гратися й стрибати в столярні Йосифа. Раптом Хлопчик підійняв дві дощини, склав їх хрестовидно та показав Своїй Неньці. Глянула Діва Марія, глянула, аж дрібні сльози капнули з її очей, а очка Дитини стали скорбні – прескорбні...

На що б й не глянули Матінка й Син, то рани в їх душах завжди розятрювалися. Замекала вівця, надлетів голуб, побачили очі цвяхи, молоток, мотуз, чи що інше з майбутніх знарядь страждань, а вже їх серця щеміли в болю німому.

Святий Альфонс розказує таке: Бувало, Небесна Цариця вдягає Дитинку Ісуса в сорочечку, а вже в її мозку снуються гадки, що настане день-година, коли з її Сина силоміць здеруть туніку, візьмуть Його та й убичують і цвяхами приб'ють на хресне дерево. То знову, оце Пречиста кормить Сина дівичим молоком, а тут і подумає, що доведеться Йому на хресті скуштувати оцту, напоїтися жовчю. Погляне Діва Марія на малюсінькі ручки Христові як вони горнуться попестити Матір, а он на долоні Дитяти, вбачаються їй грубі крюки, що просвердлять зап'ястки до хреста. Врешті, нераз, бувало, сповиває Богородиця Малятко пелюшками, а думкою лине до тієї гробниці, де колись завинуть Христове тіло плащаницею чистою та пахощами.

4. Мати та й Син дуже переживали, бо все знали наперед. Зближався неминучий день і їхній біль потужнів.

За час прилюдного проповідування Синового, зокрема в останній рік Його життя, мабуть Богородичні очі були постійно вологі від сліз, а думка про страждання й смерть Господа, не залишала її ніколи.

Кілька євангельських речень утверджують нас в цьому, навіть, якби не здогадалося серце.

Якось проходили учні з Учителем Галилею й сказав їм Господь: «Син Чоловічий має бути виданий в руки людям, і вони Його уб'ють, але третього дня Він воскресне». Та й дуже, дуже зажурилися учні.

Іншого разу йшли вони до Єрусалиму. Ісус Христос згуртував біля Себе дванадцять учнів і каже:

«Оце вирушаємо до Єрусалиму, і Син Чоловічий буде відданий архиєреям та книжникам, і засудять Його на смерть. І віддадуть Його поганам, а ці будуть глумитися з Нього, будуть катувати та розіпнуть Його хресті ; а третього дня воскресне».

А в день Господньої слави, як переобразився Він на Тавор-горі, то Мойсей та Ілля розмовляли з Ним про безпощадну смерть, що очікувала Його в Єрусалимі.

5. Врешті прийшов цей невимовно трагічний день, так гаряче бажаний Відкупителем.

Ісус Христос попрощався з Матір'ю, говорив про сумні грядущі події та потішав її запевненням Свого скорого воскресення та відкуплення людського роду. Ще раз, востаннє, поцілував Господь Свою ридаючу Матір і з важким Серцем подався на зготовану учнями Тайну Вечерю.

6. Нові страждання та смуток Господа.

По двадцяти сторіччях ще зворушуються холодні наші серця, як читаємо євангелію: «Сказав це й затривожився духом Ісус. І посвідчив, промовивши: Істинно, істинно кажу вам: Один з-поміж вас зрадить мене!» Та й ці другі слова Ісуса Христа до Петра: « Життя твоє покладеш за мене? Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене ». « Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишете».

7. Божеський Учитель залишає учнів як овечки без пастиря, а вони, незрячі і не тямлять, яке горе звалюється на них. Це ще більше пригнічує Господа. Він і каже: «Тепер же я йду до того, хто послав мене, і ніхто з вас мене не питає : Куди йдеш?»

Однак поблажливий Ісус забуває власні болі й потішає учнів: «Оце й ви нині в журбі. Але я побачу вас знову, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відбере».

8. Ці останні слова сказав Господь уже в дорозі до Оливного саду. А там заволодів Ним сум і тривога: « Затривожена душа моя аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною». Смертна тривога огорнула Господа і кривавий піт покрив усе Його тіло, зволожив Його вбрання і спливав на землю.

9. Це наша невдячність отак засмутила Господа. Він знав наперед, що мало користи буде з Його великих терпінь.

Чимало-хто байдуже проходитиме біля Його хреста. Багато і знати Його не схочуть, або й навіть богозневажатимуть Його та відводитимуть від Нього простодушних людей. Врешті, сила-силення людей ніколи й не вчують Його імени.

Наші серця дуже засмучені масовою невдячністю стільки людей. Предобрий Учителю пробач нам наші провини, як Ти пробачив на хресті і обдаруй усіх людей пребагатими ласками, щоб конче усі пізнали й полюбили Тебе.

10. Ти ж, улюблена душо, виріши потішати Ісуса Чоловіколюбця та пообіцяй з'єднати Йому ще інші душі.

Ісусе Христе! Прагнув би я бути там, в Оливному саду, та потішити Тебе моєю вірністю! Спасибі Вероніці, що прийняла зневагу та штовханці, доки не досягнула своєю хустиною Твого Господнього обличчя.

Хвалю Єрусалимських жінок, що спочували з Тобою та ридали над долею Твоєю. Дуже хотів би я теж помогти Симонові нести Твій хрест й так полегшити Твої терпіння. Перш за все я вдячний Твоїй Матінці, що пішла слідом за Тобою на Голготу, підійшла аж під хрест, щоб краще поділяти Твої муки, та геройською вірністю хоч трохи злагіднити біль із-за нашої будучої боязкости та малодушности!

Господи Ісусе, щиро люблю Тебе, моєю любов'ю та вірністю прагну втішити Тебе. Допоможи мені.

 

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Господь Ісус умер за нас.

«Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками».

1.Найкращий доказ любови, це терпіти за улюблених. Підтвердив це Сам Господь: « Більшої від цієї любови ніхто не має, як хто душу свою кладе за друзів своїх».

А св. Павло хоче висловити таку гадку: Ти, Спасителю ще більше доказав нам свою любов тим, що віддав життя за нас тоді, коли ми ще були в таборі неприятелів.

Божу любов до людей виявляв Ісус Христос усе своє життя. Але виявом Своєї добрости в останній день, задивував Господь небо й землю.

Він занурився у бездонний океан принижень і горя для рятунку винуватої людини, та з любови до неї.

Щоб хоч трошки зрозуміти нечувану кількість зовнішніх та внутрішніх болів, зачнім від глибинного розсліду, чому Ісус страждав.

2. Перш за все Господь Ісус головує таїнственно складеному тілові Церкви, а ми – Його складові клітини. Отож запрагнув Він сам один справдити й відчути всі болі, смутки, приниження й тривоги всіх Його діток і кожного поодинці, аж по кінець віків.

Найперше хотів дуже міцно вичути прийдешню гіркоту, що стріне колись всіх Його братів, щоб так осолодити її.

Розміркуйте гаразд, для прикладу, скільки терпінь мусить перенести та скільки дошкульного страху зазнати, хоч би лише одна мати біля ліжка хворої дитини, або якась сирітка над могилою батька-матері.

Тепер візьмім, та багато-багато разів помножімо ці тортури й додаймо до них всесвітній біль і всесвітню печаль усіх поколінь і віків до кінця світу. Все це буде тільки слабке відображення терпінь Христового Серця.

3. Дальше, Ісус Христос бажав зазнати на Собі всі можливі болі тіла, які продовж віків мучитимуть всіх людей разом і кожного зокрема.

Тепер уявім собі цю навалу нещасть, різновидних хворіб, гидких чиряків, страшних боляків усіх всесвітніх лікарень. Додаймо до цього ще похмурнішу картину звірств кровожадної різанини й, каліцтв та масових вбивств, битв та воєнних лихоліть. Врешті відобразім собі різнорідні катівні мільйонів мучеників, залізні гаки, до білого розжарені клинки, кліщі, довгі вузькі ремені, ножі-різаки, зазублені колеса кровожадних хижаків та кип'яток олії!

Спаситель запрагнув наперед зазнати на Собі всі ці будучі муки вибранців.

4. Що більше, Своїми стражданнями хотів Спаситель спокутувати всі тяжкі та простительні гріхи всіх людей на землі, живих і померлих, тобто: всі неправди, всю розпусність, звірства, невдячність, богозневаги та згіршення.

Господь хотів спокутувати лукавство всіх цих злодіянь. Та лукавство це без кінця-краю, бо гріх – це образа святого Бога, кпини-знущання земського черва, кинені в обличчя Царя царів.

Ця гора безмежно злющих гріхів дуже гнітила Божественного Відкупителя. Він хотів все виправити точно й подрібно.

5. Опріч цього, Він схотів особисто прийняти муку за всі ці провини та повністю все направити, без будь-чиєї співпраці.

Як одна-одніська людина, навіть Бого-Чоловік, могла стільки витерпіти душею й тілом та повністю задовільнити вимоги Божої справедливости?

Цього ми не розуміємо. Навіть Діва Богородиця не потрапила зглибити бездонного горя Христової смерти. Одно певне: Він умер із болю.

6. Бог Отець обдарував Свого Сина дуже вразливим тілом і серцем. Ця чутливість та витонченість спричинили Йому силу терпінь, відміряну батьківською справедливістю.

Отак і Божа справедливість і саме злюще пекло, надзвичайно розгорнули та жахливо урізноманітнили муки Ісуса Христа, так що безталанна жертва прямо потапала у хвилях болю: «Увійшов у глибокі води, й пориває мене бистрінь ».

7. Взяли Його та й зв'язали, волікли та й били в лице. Залізні гачки пошматували Його тіло, голову подряпали колючі терни. Його лице покрили гидкі плювання. Рамена порізало хресне дерево. Руки й ноги пронизили цвяхи. Суглоби Його порозтягали, нерви порвали, учленування звихнули. Бороду Йому вирвали, нутрощі й губи спалили спрагою. Очі Його зайшли згустками крови, а вуха Його ранили богозневаги. В Оливному саді вояки осоромили Ісуса Христа, а в приявності Анни люди заплювали Його наче обманного пророка. Пилатові представили Господа, як самозванця та обманця. Ірод потрактував Його, як божевільного, а голота окричала нашого Спаса гіршим за душогуба Варавву та достойним смерти. П'яне вояцтво поглумилось із Нього, як із циркового цісаря, а старшина храму, юрба, та злочинець розп'ятий із лівого боку, покпили собі до схочу з Нього.

До Його мук допомагали і друзі і недруги: Небесний Отець – суворістю Своєї справедивости, пекло – завзяттям, Юда-зрадою, учні боязливістю, Петро – невірністю, челядь – нахабством, вояки – звірством, князі духівництва – підступністю, Пилат – малодушністю, Ірод – погордою, голота – невдячністю, святі жінки – безпорадною спочутливістю, а Богомати – безуспішною зажуреністю.

8. Найдошкульніше, прямо безмежно страждав Господь Христос тим, що Небесний Отець залишив напризволяще Його як людину. Он чому Він так боляче скрикнув із хреста, аж зледеніло Матірне Серце:

«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»

Нам важко є уявити такий надмір болів.

9. Моя душо, витривало та в подробицях розмірковуй муки свого Господа, хоч ніколи не доберешся до самого дна цієї безодні.

Запитуй себе, чому стільки страждань?

Все те сповнилося єдино для спокутування твого гріха та щоб здобути твою любов.

Отож зогидь собі дуже провини, як щось жахливе, а тоді... виріши врешті дати Господеві те, чого прагне Він найгарячіше: дай Йому своє серце.

Господи Ісусе Христе! Хто я такий, що так полюбив Ти мене ? Що вона є, оця моя любов, що Ти зволив радніше загинути, і то жахливою смертю, ніж згодитися на мою погибіль ?

Чи вони такі вартісні й цінні, оці стукання мого серця, що аж такі муки прийняв єси, щоб воно билося для Тебе ?

Мабуть, дуже, дуже важливе для Тебе є це просте твердження : Господи Ісусе Христе, я люблю Тебе! Як би цього було треба, то Ти готовий іще раз перестраждати муки, щоб ще бодай одна душа промовила так до Тебе.

Господи, Ісусе Христе, отож я дуже люблю Тебе. Це миле Твоєму Серцеві твердження дуже часто вимовлятиму, і стане воно за початок, продовження та докінчення мого духовного життя.

 

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус – Євхаристія.

«Я хліб живий».

1.Здавалося б, що хресна смерть, це був вершинний дар Божого Вчителя. Жили б ми тоді біля Нього Самого, то не могли б придумати більшого вияву любови.

Однак нескінченна Премудрість та Добрість Божа, держала в запасі ще один дарунок над дарунками. Важністю, тривкістю та вселенскістю він перевищить всі інші дарунки. Господь Ісус радніше потрапить зосередити, до певної міри, всі дари в одному, бо впотужнює його вартість та удоступнює для кожного, аж до кінця часів.

Справді, Господь Ісус є гідний подиву.

Він дав Себе в дарі людству вже тим, що народився для нього з Діви, жив серед нього та за нього пожертвувався. Та ось Пресвята Євхаристія оновить, справді невимовно, ці три дари разом.

2. День-у-день, таїнственно, словами освячення народжуватиметься таємничо в руках священиків, так само по-справжньому, як по-справжньому народився з Пречистої Діви Марії.

Присутність ця не буде тимчасова. Господь, що провів тридцять три роки в людському товаристві, тепер поселиться серед них назавжди. Кожний зможе підійти до Нього, скаже чого йому треба, поскаржиться на те, що йому боляче й перш за все, висловить свою любов.

Колись Никодим для відвідин вибрав нічну пору. Тепер же кожний може спокійно з'явитись до Нього в будь-яку-пору.

Колись погани попрохали Пилипа, щоб виєднав їм побачення з Ісусом Христом. Тут же кожній, навіть грішній людині, вільно появитися до Ісуса Христа безпосередньо, без чийогось доручення. її Христос Господь приймає без задержання й завжди по-божеському.

Мабуть, дехто з нас заздрить тим блаженним віруючим, що були на великій Хресній Жертві, якою Володар Всесвіту поклав життя за Своїх слуг.

На щастя, винахідливою люб'язністю Ісуса маємо Божественну Літургію, безкровне, однак справжнє поновлення Голготської жертви. Кожний віруючий може застосувати собі необмежену заслугу цього приносу, або і призначити душам у потребі.

І буде воно так до останнього дня, бо Спас пообіцяв не залишити нас сиротами та бути з нами до кінця віків.

3. Отже є щось ще більше подиву гідне. Відкупитель не задовільнився гостиною близько нас у Кивоті. Запрагнув ще замешкати в нас самих душею й тілом, Своїм божеством і людськістю та дістатися до самого нашого серця, що його то любови Він бажає. Тому став нашою поживою й увіходить до самого осередку нашої людської істоти, проймає наші сили, відсвіжує їх, сповняє Собою та їх перемінює.

«Я – хліб живий», каже Він. Живе той, хто їсть Моє Тіло та п'є Мою Кров.

Ісус Христос – живучий Хліб. Він – саме Життя і, щоб більш упевнено та глибоко нам передати це Життя, Господь насичує нас ним, як кормом та напитком. «Кормися Життям, – сказав св. Августин – пий Життя, і так поглинеш у себе саме кипуче Життя».

4. Хай лише душа гаразд розположиться, а щедрий Гість чудно їй догодить.

Адже Він саме Життя: «Хто споживає мене, житиме мною».

Він – Світло: тільки приблизиться, умлівіч розвіюються мрячні тумани.

І Він теж – Любов. Розтопиться й крижане серце, як тільки палючий жар, Любов без берегів, просочує та насичує його.

Усі ж ці скарби разом зберігає Господь для Своїх відвідувачів, до закінчення віків.

5. Воно то правда, що Христові доведеться наче у безкрайність збільшувати число виявів Своєї потуги, для доконання оцього дива добрости. Йому буде потрібно до деякої міри припинити всі природні закони, щоб бути присутній усюди та цілковито, непомічений почуттями, на всіх християнських престолах, у всіх агнцях та й у всіх часточках освячених агнців.

Щодня буде треба Йому обновляти це диво, на слово кожного священика, що відправляє св. Літургію.

Та чудодійності неважні для Всемогучого Господа, як тільки доводиться Йому виявляти люб'язність та ласку для Своїх діток.

6. Врешті установлення Пресвятої Євхаристії вимагало від Нього перебороти силу-силенну труднощів. Це дійсна правда!

Треба було Йому позмагатися із недовірством тих, хто не вірив у Його любов.

Треба було Йому безбоязно зустрічати віч-на-віч багато тяжких образ, що їх предбачив немало. Через усі сторіччя Його вороги докладуть зусиль допекти Відкупителеві в самій таки Тайні Любови. Дехто з них злочинно загарбає освячені

дари на те, щоб богозневажити їх розбещенністю в час плюгавих сходин.

Треба було ще Йому зустрітися з рівнодушністю віруючих та з ще більшим лихом: зо зрадою деяких Його слуг.

Трапляться негідні священики, що освячуватимуть хліб та вино для знущання над Господом, бо прийматимуть Його в опоганене сумління.

Безумовно, ці випадки найбільш хвилювали Ісуса Христа Чоловіколюбця. Це були поцілунки Юди, повторювані сторіччями.

7. Отож Христові вже відомо було наперед, скільки образ, знущань, невдячностей, малодушности, підлоти та байдужности зазнає Він у тайні Його євхаристійної присутности. Та неодно й тішило Господа. Багато душ любитимуть Його дуже, дуже, назавжди і до останнього віддиху. Невимогливі душі радітимуть, ликуватимуть, раюватимуть та підбадьоряться з Його прияви. Він такий добрячий, чому мав би нас позбавити цього добра?

Христе Царю, вічна Тобі хай буде любов і вдячність за Пресвяту Євхаристію.

8. Уявляю собі урочисту хвилину. Господь узяв до рук хлібеня і чашу з вином та проказав дивні слова: Беріть, їжте: це – Моє Тіло; пийте, ця – Моя Кров.

В цю урочисту хвилину Твої очі, Господи, заперлилися сльозами щастя, бо вбачалися їм майбутні блаженні аж до кінця світу.

І ще он що радує мене дуже. Цареві віків усе відомо в світі, та й усе видно разом. Тож на Тайній Вечері Ти, Господи, споглядав на бідолашну та голодну мою душу. Лагідне Твоє Серце раювало моїм щастям та вдоволенням із-за цього видатного Дару.

9. Нехай вічна буде моя любов до Христа Господа за всі рясні Його щедрості! І сердечно клянусь, увік впевняти Його щирими словами: Господи Ісусе, я люблю Тебе!

Ісусе, Ти сказав одного дня блаженній Мехтільді, що бджілка дуже наполегливо та жадібно метушиться на чашечках квіток та спиває з них медовий нектар. Та ще жвавіше поривається Твій дух, до шукаючої Тебе душі.

Я вірю в цю істину без труду, добрий Вчителю! Тож прилинь, прилинь, Божественна Бджоло та пригубись до навстіж розхиленої квіткової чашечки моєї душі. Впірни в глибину мого серця та возлюби мене. Ох, лишенько, що ж діяти мені, дрібній і незапашній та й нечепурній рослині ? Хіба Ти, Господи, зглянешся на мене й Ти пожалієш мене. Адже відомо є, що на заслуги Ти не дивишся, ані на якості, а тільки на добру волю.

 

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос є увесь в усьому.

« Все було ним і для нього створене».

1.Господь наш Ісус Христос є увесь й у всьому. 113 Початок і Кінець, Альфа та Омега. Був учора, є сьогодні, буде завжди.

Він є відбитка Отця, Зображення Його істотносте, Боже Слово. Він – зв'язок між Отцем і Святим Духом.

2. Ісус Христос з'єднює Собою всесвіт Божий і всесвіт сотворений. Підіймає вгору, освячує та переображує Своєю Особою всесвіти природи і ласки та з Собою переносить їх у несотворений всесвіт слави.

3. Ісус Господь – осередок сотвореного всесвіту. Все Він сотворив, усе піддержує, все розвиває та удосконалює. Все представляє, зображує та відтворює Його життя, Його муку, Його чесноти та Його досконалості.

Господь є первонароджений із усього сотворіння. За думкою Небесного Вітця, всесвіт існує тільки на те, щоб Його Син міг перетворювати щораз більше душ на Свою подобу.

4. Наш Спаситель – теж осередок історії. Пророки Його силою написали історію Старого Заповіту, з Його Волі наступають чергування великодержав, заворушення та війни.

Як побував на землі, то в кількох словах, наче б припадково, накреслив, як розгоратимуться дальші історичні події.

5. Господь наш Ісус Христос – осередок всесвітніх занять. Який був учора, такий залишається на сьогодні, таким залишиться і в будучому. Чим більше, сучасне, байдуже або вороже Йому, громадянство хоче спекатися релігійного питання та мовчати про Господа Христа і Його Церкву, тим більше очі світу повертаються в бік Римського Архиєрея, скріплюється й росте сила та повага Христового Намісника на землі.

6. Наш Спаситель – вогнище всякої справжньої цивілізації. Де панує Христос Цар, там цвіте вчення, мистецтво та братолюб'я. Кудою перейшов Відкупитель, розвіюються тумани, лагідніють обичаї, людство облишає варварство. Куди ще не проходив Ісус, там паношаться поганство, почитания божків та темрява. Коли волхвів зо Сходу осяювала Його зоря, усі поганські народи сиділи ще серед смертного сумерку.

Усюди паношилась неправда, батько брехні всюди верховодив. Люди розказували собі чудацькі казки, як незаперечну істину та клали їх у підвалини громадського й родинного ладу.

Найбільш потворні проступки уважалися чеснотами. Обожнювано пороки та будовано їм святині. Рабовласництво, самовластя, кровожадність правили за підвалину всіх установ. Усюди морок та здичавіння, обезцінення жіночої гідности, безжальність для дітвори та визиск бідноти.

Справді, справді, була крайня пора з'явитись Господеві, розвіяти темряву та прогнати геть батька обману. Спас Господь став оприлюднювати Добру Вістку серед глухої закутини світу. Йому прислухувалися простолюддя та селяни, а Його учнями стали рибалки. Всі, що були освічені та впливові в Палестині, зачали безпощадно притоптувати вчення Господа. Врешті-решт, це вони й цвяхами прикріпили Його на хрест ганьби.

Але до Розп'ятого на хресті повертаються очі вселенної. По світу лавиною котиться Його навчання і заливає землю, як та ясна потопа світла. Чорна хмара поганства розвівається й самі видатніші вчені, один за одним підходять, та схиляють чоло перед Господом істини.

А он і поведінка людей витончується, й пустині залюднюються чернецтвом та дівами. Рабовластя послаблюється, самоволя вельмож лагідніє, хижацтво поступається християнському братолюб'ю, а гнів дрібноти та простолюддя заміняється по волі пошаною, допомогою та братньою любов'ю. Христова істина одним своїм блиском перетворила суспільність, сім'ю та одиницю, й варварство поступилось перед цивілізацією.

7. Ісус Господь – сонце для умів. Хотів би дехто притемнити Його блискучість, але дарма: сонце ще більше сяє та освітлює.

Пекельні ворота сторіччями видвигали розколи на розподіл умів та для відтягнення їх від Ісуса Христа. Наче лютих собак, пекло спустило з ланцюгів силу-силенну єресей для потьмарення Христової істини. Воно вживало хитрощів, брехні, нахабства та співучасти державної влади для розвінчання Христової науки.

Та все даремно. Господь захишає, істина залишається.

Всі помилки розпадаються на безліч сект, шматуються та пожираються взаємно, а храм правди пишається велично.

8. Засвічений Господом морський маяк осяює не тільки правди віри та моралі, але також і всі природознавчі дисципліни. Він помагає відкрити панівні закони, допоміжне начало та й чудову одність, що з'єднює їх із Первопричиною, з Божим Словом, з вічною Премудрістю, Світлом ні і Світла, з нествореною Правдою.

Саму еліту людства, найвидатніші глибинністю та всебічністю знань уми, з'єднав Собі Господь Ісус без будь-якої підлесливості розумові чи серцям.

Христове вчення – суворе. Воно глушить гордощі та приборкує пожади. Воно подає зарозумілому людському умові важко сприємливі таїнства.

Христос каже : станьте-но ви навколішки перед освяченим агнцем, над яким Мій священик проказав декілька слів в Моїм імені. Бого-почитайте його, цього агнця, бо ж це Я Сам замешкую під видом дрібної хлібини враз із Моєю людськістю і божеством ! І он самі горді уми схилились та віддали славу Богові.

Ще одно сказав Господь Ісус: принадьте до стіп слабкої, як і ви самі істоти, священика, виявіть йому всі ваші прикрости. Окрилений Моєю міццю, він вилікує ваші дразливі гріховні місця, закриє пекельну браму та відчинить небо. І ось самі найвидатніші вчені світу стали навколішки та визнали свої провини.

9. Ісусе Христе! Славно верховодиш Ти умами. Віки свідчать про це, та й сьогодні воно не інакше. Поверхневе знання відривається від Ісуса Христа й замулюється наносами модернізму та націоналізму. Зате спражнє, глибинне вчення, шукає першопричину та знаходить Ісуса Христа. Колись університети ображували та висмівали Христа Господа. Сьогодні ж, великою мірою, повертаються вони до Нього та шанобливо схиляють чоло перед всесвітнім Учителем.

10. Спаситель наш – надхенник мистецтв. Він Сам – архитвір божественного Майстра. Христос це – найвища Краса, наглядно висловлена безмежною Мудрістю та Могутністю.

Вся створена природа на всі лади оспівує, малює та відтворює вроду і досконалість Господа нашого Ісуса Христа.

Поза Ним немає милозвучности ані множинносте, принадности ані чарівности, непорочности ані красивости. Він – Божа відбитка, що відображує Собою все прекрасне.

Його Особистість, Життя і Страсті, та Його святці, надхнули найвидатніших майстрів усіх сторіч.

Навіть противники Господа несвідомо відображують найвищу Його красу,

11. Ісус Христос – осередок всесвітньої добродійності.

Установа Тайни Євхаристії, це вже вияв самоніддання та духа Його добродійної люб'язности. Між нами залишилась Його спочутлива душа та преніжне Серце, що за Його земського побуту виявили людству стільки добродійств.

Ця добродійність замешкала в душах багатьох тисяч християн і християнок, що доглядають нещасних і хворих.

У всіх країнах є сила-силенна лікарень, захистів та клінік, де руки милосердних сестер лікують усяку людську недугу. Ці доброчинниці та сестри-жалібниці Царя царів присвячують своє життя, юність, майбутність, майно та здоров'я для догляду чужосторонніх, незнайомих, деколи й невдячих людей.

Милостивий Господь навчив їх самовідречення, бо колись Він співчував безпорадним, калікам, лікував усяку хворобу, навіть Божою рукою доторкався й оздоровляв безталанних прокажених.

12. Декілька десятків років тому, в одній поганській країні дуже поширювалася проказа. Затривожена влада, звеліла всім зараженим людям згромадитись в одній місцевості.

Діти силоміць віддали туди батьків, чоловіки – дружин. Отак тисячі хворих попались у збірний пункт. Там вже була готова велика могила, у яку позвалювали впереміш, як попало, всіх хворих, і засипали їх вапном.

Ніхто тоді не заплакав, ніхто не пожалів, як убивані жалібно стогнали і охкали, кричали з розпачу, благали пощади в своїх дітей, батьків та земляків.

В той час, у цій же країні, та й недалечко від місця погибелі, проживали християнські ченці та черниці, далеко від своєї вітчизни, родичів, батьківського дому. Вони доглядали прокажених у власноручно збудованих лічницях; лікували їх смердючі рани, годували їх та розважали. Ті Божі слуги і слугині при тому були впевнені, що за якийсь час і вони самі заразяться страшною хворобою.

І сьогодні багато є такого геройства в тропічних країнах.

13. Цих героїв навчив тієї великодушности сам Спаситель, що перебуває в їх скромних молитовницях та кріпить їх щоденно Пресвятою Євхаристією, і дальше учить багато інших по всьому світу, як помагати в горю та нещастях. Спаситель виховав і надхнув Павлинів із Нолі, Ляс Казасів, Петрів Клаверів, Отців Дам'яні, Отців Допдерсів та інших. Усі ці велетні присвятили життя для нещасних чорношкурих та безпритульних рабів.

Господь і тепер дає такі самовіддані покликання та наче з-під землі шле довгими рядами нових місіонерів для Сходу, Китаю, Японії, Конґо та до всіх інших країн, де можна потрудитися та рятувати душі.

14. Благодійність наче промінь виходить з святого Кивота і полегшує всяку нужду та недолю людства. Підмога скеровується всюди, де треба. Милосердні самаряни не забувають ні про одну нестачу моральну, розумову чи фізичну, й усюди набудували шкіл, лікарень, ясел і гостинниць.

Справді Господь наш Ісус Христос – початок і кінець, Альфа і Омега, увесь в усьому.

15. Євхаристійний Ісусе – пригортаєш усі віддані Тобі душі, причаровуєш чистосердих, підбадьоруєш до великодуности шляхетних, підіймаєш упалих та втішаєш смутних. Божественна Євхаристіє, від Тебе у світ пливе ласка та прощення для винуватого людства. Ти – сонце, що гарячим промінням іноді спалюєш пусті тумани новопоганства. І Ти – престіл, звідки піднімається до Предвічного Отця невпинне благання про пощаду!

Євхаристійний Боже, Жертво престола, Ти Собою миротвориш усьому, поєднюєш світ із Твоїм Божественним Огцем, допомагаєш кожному твориву, що стогне на землі й очікує визволу та даєш ціль всім жертвам усіх сторіч. Ти – Ягня заколене споконвіку.

Божественний Спасителю, любов моя до Тебе велика й безнастанно стверджуватиму її. Глибоко пройди мої снаги, зачаруй мої почуття, загорни в полон мій розум та прикуй назавжди серце.

 

 

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.