Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Любляча душа є всюди з Христом Господом.


«Але я завжди був з тобою; ти взяв мене за правицю. Ти порадою твоєю вестимеш мене, і потім приймеш мене у славу».

1. Нема кращого спокою в душі людини як тоді, коли там живе й царює Господь наш Ісус Христос.

Спаситель пише в ній Свою святу Євангелію день за днем і година за годиною. Це продовження Його чудесного земського життя.

Тоді те життя було дуже просте. Таке ж воно й сьогодні. Нічого надзвичайною в житті праведника. Людина з Ісусом Христом, мирно сповняє свої щоденні обов'язки, наложені станом, конечністю, любов'ю та чемністю.

2. Теж не вибирає собі занять, бо вона знає, що перед Богом кожна праця – однаково вартісна. Христолюбцеві однаково пробувати з Господом у Єгипті та в Назареті, в теслярському варстаті або в церкві, вЙого товаристві в час прилюдного виступу, або біля Вчителевих стіп разом із Марією та Йосифом. Христолюбець живе Господнім життям, а не своїм.

Христолюбець такий спокійний, щасливий і міцний, із рукою в Господній долоні, і завжди близько до Нього.

3. Разом із Господом душа молиться, та своєю офірою єднається з Господньою Жертвою Євхаристії. Разом із Спасом прохає душа небесного Отця, щоб уділив прощення грішним людям та обдарував рясними щедротами земську Церкву й страдників у чистилищі.

В пору моління христолюбець пройнятий пошаною. Відчуває біля себе Господа Ісуса, величне товариство янголів і святців, та уявляє собі що небо уважно прислухається його проханням.

В товаристві Господа він виконує теж вчинки милосердя : турбується хворими, учить неграмотних та дає підмогу злидарям. З ніжністю полегшує він усі ці злидні й так наближує душі до Господа Бога.

В дружбі з Ісусом Христом полагоджує він теж силу-силенну буденних (по-людському) діл: розмовляє, приймає поживу та відвідини, йде на розвагу та відпочиває. І дуже цінує душа ті заняття, бо кожне приближає до її Бога.

4. І хай ці труди будуть покірливі та приховані, а христолюбець тим більше їх любить та цінує. Відомо ж йому, що Господа манить більше все дрібне й незначне, невідоме та неблискуче.

Залюбки наслідує душа христолюбця Божого Майстра, що обдаровує сотворіння тим більшою досконалістю, чим вони менші та незначніші.

Отож самому тільки Христові відомо, як дбайливо Його друг сповняв і найменшу працю, та в неї вкладав усе своє серце.

Це неважно, що вся ця праця непомітна та й наче під серпанком, а сам христолюбець в очах людей, як пилинка серед всесвіту.

5. А Господь відтак піде зі Своїм другом уже не до храму на проповідь, і не до Витанії для відпочинку, але в Гетсеманський сад на муки, – і друг є вдоволений.

Душа не збентежена тим, що цих мук багато-пребагато. Не стежить вона за тим, що є на дні чаші. Не питає, чи чашу подає пити Каяфа чи Пилат. Ні, чаша завжди приходить із рук Отця. Душа її приймає і п'є.

Христолюбець не окреслює Вчителеві, якого хреста хоче понести, ані навіть не каже, що хоче терпіти, хіба що Господь спитає його. Христолюбець пише в своєму серці життя Божественного Вчителя та дуже, дуже шанує його.

Не сміє бути тут нічого світового, ані жодна людська риска не повинна опоганювати в душі Божественного Обличчя Христа.

Одночасно душі є мило-премило бути в тісній дружбі зі своїм Божим Другом. їй солодко постачати для Нього додаткову людськість, якою він продовжує Свою Муку, – приємно бути річищем, куди Ісус Христос сплавляє Свою люб'язность до душ.

Справді чудова така, на Ісуса Христа здана, душа. їй треба так жити повністю, по змозі її людськик сил.

6. Христолюбець кожної хвилини уважний та повний енергії.

Безумовно, в людини, коли вона в стані благодаті, кожний вольовий рух належить до Ісуса Христа, за вийнятком гріха. Не потрібно їй усвідомлювати в собі, Христове, пульсуюче правдою життя, щоб воно заіснувало в її душі, їй зайво є, врешті, стверджувати добрість своїх вчинків, щоб ці належали до Господа Ісуса. Вона ж довірила Йому свою волю. Деревина повністю належить до Вчителя, зі своїм галуззям, листям, цвітами та овочами.

Це дуже радує розсіяні душі, що недобровільно мріють умом чи уявою.

7. Ще краще і більш потішаюче буде, як христолюбець не розпорошує уваги та всю днину проводить у товаристві свого Божественного Приятеля, при співпраці не тільки волі, але й усіх людських здібностей.

Такого скуплення хай прагне людина. Але не смутись, та не турбуйсь, що ніколи не потрапиш досконало зібрати увагу.

8. Та для доброго успіху, хоч до деякої міри треба усвідомити себе та зосередити більше сили і уваги на сучасну хвилину. Однак до цього треба ставити помірковані вимоги так до твоїх здібностей як і, зокрема, до твого ума.

Не вимагай забагато від твого розуму та не бажай від нього того, чого він не може дати, бо швидко знесилиш його.

Не кажи йому займатись минулим одночасно й будучим. Вистачить працювати над сучасністю. Але й обов'язки сучасности треба розглядати зі спокоєм та поміркованістю.

Сповнена ласкою людино, гамуй поривчастість у твоїй дії. Часто пригадуй собі, що дієш до спілки з Ісусом Христом, що ти – Його знаряддя, і що Вчителеві не потрібно поспішати.

9. Бог – творець часу. Він хоче, щоб для кожного діла ми послугувалися призначеним від вічности часом.

Наше кінцеве освячення залежатиме від цілосте всіх тих праць, доконаних з любови до Господа.

Господь Бог прагне освятити душі, але поступово. Адже й у природі все росте повільно та поступово. І люди подібно вдосконалюються ласкою.

Господь Бог – вічний. Йому не треба поспішати; Він глядить на початок та кінець усього, й ніщо не зникає ні не пропадає без Його згоди.

10. Недосвідчена людина вдається в тугу, як бачить повільність свого освячення. Ця нетерпеливість доказує теж, що чеснота в нас є квола та й мале наше довір'я в Боже Провидіння.

Потрібно є гамувати оцю поривчастість бажань та примінитись до ходу Господа Бога. Надто поривистий біг доведе до падінь та до провалів. Коли наші предки сторіччями будували храми, що не мають тривати вічно, то Богові вільно хоч кілька років попрацювати над будовою духовного храму душі, живої та вічної святині Пресвятої Тройці.

Проте треба трохи часу, заки вогонь Божественної Любови розтопить лід наших недоліків та животворним теплом огріє всі закутки та всі тайники нашого багатогрішного серця.

Святий Дух вляв у нашу душу благодать, як коштовну олію. Треба часу, щоб ця олія просякнула волю, ум, та всі наші снаги з їхніми діями.

11. Отже ніколи не хвилюйся тим, скільки ти вже пройшов дороги на шляху до вічности. Задоволися тим, що кожного дня з Господом Ісусом сповняєш свій обов'язок.

За себе забудь, а думай тільки за Ісуса Христа, що на твоїй душі пише Свою Євангелію.

 

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.