Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ


1.1 Сутність і форми зовнішньоекономічної діяльності

 

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й інших ознак. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України.[1] Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, у якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутним документам з моменту знаходження ними статусу юридичної особи.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

-структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- загальні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України;

- Україна в особі її органів, місцеві органи влади й керування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється в таких формах[2]:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- реекспорт, реімпорт;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України;

- надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України;

- створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

 

1.2 Міжнародна торгівля як один із найголовніших аспектів діяльності

Однією з найдавніших і найважливіших форм реалізації міжнародного поділу праці і світогосподарських процесів є міжнародна торгівля. В рамках міжнародного поділу праці відбувається регулярний обмін товарами та послугами між різними країнами, що здійснюється через специфічну форму міжнародних економічних відносин, якою є міжнародна торгівля. Це будь-яка міждержавна обмінна діяльність товарами, послугами та іншими результатами людської праці або елементами природи. Вона є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світового господарства і становить сферу міжнародних торгово-грошових відносин.

Міжнародна торгівля є найважливішою формою реалізації принципу порівняних переваг, виступає іншою стороною міжнародної спеціалізації. Вона дозволяє всім країнам розширити можливості виробництва і споживання, посилювати конкуренцію і таким чином впливати на економічне зростання.

Міжнародна торгівля складається з експорту та імпорту товарів і послуг[10]. Експорт означає, що товари та послуги, вироблені в одній країні, реалізуються поза її межами. Як правило, вивозяться товари, внутрішні ціни яких нижчі, ніж ціни на світовому ринку. Розрізняють видимий і невидимий експорт. До першого належить вивезення товарів, а до невидимого експорту - надання послуг, створених у даній країні, споживачам з інших країн. Імпорт - це товари та послуги, вироблені поза межами даної країни, але ввезені і спожиті у ній. Імпортують, як правило, товари, ціни яких на світовому ринку нижчі за ціни внутрішнього ринку. Основними кількісними показниками міжнародної торгівлі є обсяги світового експорту, імпорту і товарообороту.

Міжнародна торгівля здійснюється двома основними напрямами: напряму і через посередників. При торгівлі напряму немає комісійних витрат на послуги посередників, що скорочує трансакційні витрати і прискорює торгівлю. Але для здійснення такої торгівлі необхідні ґрунтовні знання партнера, висока кваліфікація та досвід. Торгівля через посередників простіша для її суб'єктів, але вимагає більше трансакційних витрат. Тут головну роль відіграють міжнародні біржі, ярмарки, виставки і аукціони.

Важливим елементом міжнародної торгівлі є світова ціна, або ціна світового ринку[14]. Це грошове вираження інтернаціональної вартості товару відповідної якості. Її рівень визначається рядом факторів: рівнем затрат на виготовлення одиниці продукції, ступенем конкурентоздатності товарів на світовому ринку, мірою і характером впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність, коливанням валютних курсів. Характерною ознакою світових цін є їх множинність на однорідний товар. Це зумовлено, по-перше, відмінністю торговельної політики держав на світовому ринку; по-друге, державною та міждержавною валютною політикою, по-третє, кон'юнктурою світових ринків, по-четверте, відмінностями в методології розрахунку цін. Ціна може значно відрізнятися залежно від місця і часу продажу, умов угоди, виду платежу і валюти. Відмінності в рівнях цін зумовлюються і типом угод про продаж товару - звичайних комерційних, клірингових і міждержавних.

На кожному етапі розвитку людства міжнародна торгівля мала свої особливості (див. рис.1.1).

Рисунок 1.1 Особливості міжнародної торгівлі на сучасному етапі

По-перше, суттєво розширився саме її обсяг;

По-друге, міжнародна торгівля характеризується сталою тенденцією підвищення цін на світовому ринку;

По-третє, характерною рисою міжнародної торгівлі є зростання ролі розвинутих країн. їх частка у світовому експорті перевищує 2/3. При цьому 4/5 світового товарообороту припадає на торгівлю між цими країнами, а частка країн, що розвиваються, становить лише 20% загального обсягу товарообороту розвинутих країн.

По-четверте, в міжнародній торгівлі відбуваються структурні зміни, що полягають у зниженні питомої ваги сировинних товарів і сільськогосподарської продукції при одночасному підвищенні частки готових виробів;

По-п'яте, характерною рисою розвитку міжнародної торгівлі в сучасних умовах є зростання експорту і імпорту послуг (так званий невидимий експорт). Це система міжнародних товарно-грошових відносин між суб'єктами різних країн з приводу купівлі-продажу послуг. До неї належать усі види міжнародного і транзитного транспорту, іноземний туризм, послуги банків та страхових компаній, платежі за патенти, авторські гонорари і права, доходи від рекламних і художніх робіт, послуги охорони здоров'я, навчання, програмне забезпечення обчислювальної техніки, торгово-технічна діяльність, послуги, пов'язані з міжнародною трудовою міграцією.

Відбуваються і структурні зміни в експорті послуг. Зростає частка міжнародних туристичних послуг. Нині вона становить 13% обсягу світового експорту. Туризм формує 8% ВВП країн ЄС і забезпечує майже 11 % їх економічного зростання. Одночасно знижується частка міжнародних транспортних послуг. Характерно і те, що 70% світового експорту та імпорту послуг припадає на розвинуті країни. Особливо виділяються США, питома вага яких - близько 18% усього світового експорту послуг. Україна здійснює зовнішньоторгові операції послугами з багатьма країнами світу. Найпопулярнішими є такі послуги: транспортні (75% загального обсягу експорту послуг), ділові, професійні і технічні - 10%. В імпорті послуг в Україну транспортні займають 20% загального обсягу імпорту послуг, ділові професійні і технічні - 18%, державні - 19%, фінансові - 11%.

Розвиток міжнародної торгівлі має суперечливий характер. Йому притаманні дві взаємопов'язані тенденції: 1) прагнення до лібералізації торгівлі, зниження торгових бар'єрів і 2) посилення протекціонізму, спроби обмежити доступ товарів "чужаків" на свої ринки (див. рис. 1.2). На цих тенденціях базується і зовнішньоторговельна політика держав. Це система загальнодержавних заходів, спрямованих на забезпечення сприятливих умов для здійснення зовнішньоторговельної діяльності для підприємців і населення країни, підвищення конкурентоспроможності національних товарів на світовому ринку. Розрізняють два її види: ліберальна (або політика вільної торгівлі) і протекціонізм.

Рисунок 1.2 Зовнішньоторговельна політика держави

Вільна торгівля означає вільне пересування товарів на світовому ринку. Вона дає можливість використовувати переваги міжнародного поділу праці. Вигоди від вільної торгівлі і в тому, що вона стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція іноземних фірм примушує місцеві фірми переходити до технологій з найнижчими витратами і високою якістю товарів. А споживачам вона дає можливість вибору з найширшого асортименту продукції. Однак ці переваги проявляються тоді, коли країни близькі за рівнем економічного розвитку. Якщо розрив великий, тоді представники розвинутіших країн можуть витіснити з ринків національних виробників.

Другим типом міжнародної торгової політики є протекціонізм. Це система заходів держави, спрямованих на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції та на завоювання зовнішніх ринків. Державна політика протекціонізму базується на застосуванні тарифних і нетарифних методів регулювання. До тарифних методів насамперед належить мито. Це акцизний податок на імпортні товари, що вводиться з метою одержання державою доходів та захисту внутрішнього ринку. Фіскальне мито стягується з товарів, що не виробляються у країні, в яку вони ввозяться. Протекціоністське мито призначене для захисту національних виробників від іноземної конкуренції. Збільшуючи ціну товару, мито ставить іноземного виробника в невигідне становище порівняно з вітчизняним.

Другу групу заходів протеціонізму формують нетарифні методи. До них належать імпортні квоти, нетарифні бар'єри, "добровільні" обмеження експорту, ліцензування, експортні субсидії та компенсаційні пільги, експортний податок, демпінг тощо. Імпортні квоти - це максимальні обсяги товарів, що можуть бути ввезені у країну протягом певного періоду часу. Цим обмежується доступ іноземних виробників до національного ринку. Нетарифні бар'єри є системою ліцензування, створення високих стандартів якості або бюрократичних заборон у митних процедурах. "Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов'язанні одного з партнерів добровільно обмежувати або не збільшувати обсяги експорту товару, що визначений офіційною міжурядовою або неофіційною угодою про встановлення квот на експорт. Воно застосовується країною-експортером тоді, коли з'являється явна чи прихована загроза з боку країни, що імпортує продукцію, застосувати відповідні заходи протидії. Ліцензування - це дозвіл, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Експортними субсидіями є державні пільги та субсидії, що надаються резидентам з метою підвищення конкурентоспроможності їх продукції на світовому ринку. Експортним податком називається податок на експорт продукції з метою не допустити її вивезення з країни і таким чином підтримати відповідну пропозицію на національному ринку. Важливим нетарифним методом є демпінг, під яким розуміють вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому і світовому ринках за рахунок державних субсидій експортерам або зацікавленим фірмам. Існують дві причини демпінгу. По-перше, фірми використовують його для пригнічення конкурентів, захоплення монопольного становища на ринку, а потім - для підвищення цін. По-друге, демпінг може бути формою цінової дискримінації, тобто призначення різних цін для кожного покупця. На внутрішньому ринку ціна може бути високою, а на зовнішньому - низькою.

Застосування того чи іншого виду торговельної політики залежить від конкретних умов країни. Коли на національному ринку є дефіцитність товарів, доцільніше використовувати політику вільної торгівлі, або фритредерства. При надлишку пропозиції на національному ринку, що спричиняє зниження ділової активності підприємців, держава може використовувати методи протекціонізму до імпортерів. Однак потрібно пам'ятати, що така політика може привести до застійних явищ в економіці, бо послаблюються стимули до технічного прогресу, а це негативно позначається на конкурентоспроможності вітчизняних товарів. До того ж, при протекціонізмі посилюється контрабанда товарів. Крім того, партнери можуть застосувати відповідні санкції проти країни, що використовує протекціонізм.

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зараз нараховується близько 300 міжнародних торговельно-економічних організацій, що впливають на міжнародну торгівлю. Провідною серед них є Світова організація торгівлі (СОТ), попередницею якої була Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТІ).

З 1 січня 1995 р. на базі ГАТТ було створено СОТ. Головна її мета - подальша лібералізація міжнародної торгівлі товарами та послугами шляхом удосконалення торгових правил. Участь у СОТ дає країнам певні переваги у зовнішній торгівлі. Тому і Україна у 2008 р. вступила до СОТ.

 

1.3. Сучасний стан міжнародних торговельних зв'язків України

Зовнішні торговельні стосунки є вкрай важливими для будь-якої держави.Поряд із пріоритетним курсом економічного розвитку з країнами Західної Європи, актуальним для України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з державами - членами СНД[12]. Для України є важливими торгові взаємовідносини з країнами близького зарубіжжя, оскільки саме на них припадає найбільша частка товарообороту. Тому вивчення сучасного стану торгових відносин України з країнами ближнього зарубіжжя є вкрай актуальним. Для аналізу сучасного стану будуть використані дані комітету статистики України за останні роки (для прикладу візьмемо 2006-2014 рр., які представимо в табл.1.1)[16]. Також є важливим дослідження глобальних проблем сучасності та визначення можливих шляхів їх подолання.Таблиця 1.1 Географічна структура експорту-імпорту товарів з країнами СНД (млн.дол.США)
  Експорт Імпорт
2006 12351,1 20112,3
2007 18087,0 25469,3
2008 23166,3 33377,8
2009 13472,9 19692,6
2010 18740,6 26697,4
2011 13472,9 37212,4
2012 25318,6 34492,7
2013 22077,3 27941,6
2014 14882,3 17276,8
На сьогодні головним напрямом в торговельних взаємовідносинах і міжнародних економічних зв'язках є співпраця з Російською Федерацією. Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торговельних, взагалі економіко-політичних стосунків між новими незалежними державами. Значна товарно-технологічна залежність від Росії, особливо щодо поставок енергоносіїв до України, створює небажані, а часом і незрозумілі інциденти - політичний тиск на незалежну державу. Адже левова частка закупівлі товарів у Росії припадає саме на енергоносії - нафту і газ. Між Україною і Росією і на сьогодні є багато складних питань соціально-політичного, геостратегічного, власницько-економічного характеру, які ще повністю не розв'язані. З країнами близького зарубіжжя найтісніші економічні зв'язки підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої індустрії: руда, чорні метали, устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, тепловози, бульдозери, трансформатори,сільськогосподарські машини тощо. Іншими словами, Україна перебуває у специфічній як і економічній, так і в політичній ситуації між Росією, але з країнами СНД спостерігаєтся дещо позитивніша ситуація, що наразі суттєво впливає на її зовнішньоекономічну дільність.


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.