Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Приклад 1. Відображення в обліку облігацій, придбаних з дисконтом


2 січня 2001р. підприємство “ОВДП” придбало облігації номінальною вартістю
1 000 000 грн. з річною фіксованою ставкою 10% з метою їх утримання до погашення. Ціна придбання – 900 000 грн. Облігації були випущені строком на чотири роки. Виплата відсотка здійснюється щорічно в кінці року.

Облігації, що утримуються підприємством до погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю.

Дисконт за облігацією =1 000 000 – 900 000 = 100 000

Для визначення річної суми амортизації дисконту необхідно визначити ефективну ставку відсотка.

Ефективна ставка відсотка = (1 000 000 х 10%) + (100 000 : 4) = 13,1579 %
(900 000 + 1 000 000) / 2
  1. Особливості обліку фінансових інвестицій за методом участі у капіталі.

Метод участі в капіталі як метод оцінки й обліку довгострокових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства поширюється переважно на облік акцій цих підприємств, оскільки такий цінний папір, як акція, свідчить про наявність у інвестора прав на відповідну частку капіталу асоційованого чи дочірнього підприємства.

Метод участі в капіталі — метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість вкладень відображає частку інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Метод участі в капіталі називають ще методом пайової участі.

Частка інвестора дорівнює первісному розміру інвестицій, скоригованому на величину пропорційної частки інвестора в чистому прибутку емітента акцій.

Залежно від частки інвестора в капіталі підприємства, що інвестується, вплив інвестора може кваліфікуватися як:

¨ контрольний;

¨ істотний.

Перший підтверджується наявністю в інвестора контрольного пакета акцій. При переданні інвестору такого пакета об’єкт інвестування за визначенням стає дочірнім підприємством цього інвестора.

Поняття істотний вплив у П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” визначено так:

“Істотний вплив — повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об’єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики”. Відповідно до ступеня впливу підприємства-інвестора на підприємства — об’єкти інвестування — ці об’єкти стосовно інвестора кваліфікуються як:

― дочірні підприємства;

― асоційовані підприємства.

У П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” асоційованому підприємству дається таке визначення: це “підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора”. А дочірнє підприємствоохарактеризоване П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств” як таке, що знаходиться під контролем материнського (холдингового) підприємства. Відносини “материнське підприємство — дочірнє підприємство” і “підприємство з істотним впливом — асоційоване підприємство” кваліфі­куються як відносини між пов’язаними сторонами. Цей термін П(С)БО 2 “Баланс” визначає так: “Пов’язані сторони — особи, відносини між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або мати істотний вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною”.

Отже, ми визначили дві пари взаємопов’язаних понять: “дочірнє підприємство” і “контрольний вплив”; “асоційоване підприємство” й “істотний вплив”.

На балансі інвестора інвестиції в дочірні асоційовані підприємства обліковуються за вартістю, визначеною методом участі в капіталі. За цим же методом оцінюються інвестиції в спільні підприємства. Під спільним підприємством згідно з П(С)БО 12 слід розуміти спільну діяльність з утворенням юридичної особи. Щоправда, жодними законодавчими дефініціями це поняття не підкріплене. Стаття 46 Закону “Про власність” визначає спільне підприємство як підприємство з участю юридичних осіб і громадян України, а також юридичних осіб і громадян інших держав.

Отже, облік довгострокових інвестицій у дочірні, асоційовані та спільні підприємства потрібно вести на рахунку 141 “Інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі”. П(С)БО 12 містить певні обмеження щодо застосування цього методу для обліку таких інвестицій, зокрема в деяких випадках вкладення в дочірні, асоційовані спільні підприємства повинні оцінюватися за справедливою вартістю або за собівартістю з урахуванням зменшення корисності такої інвестиції. Ці оцінки (відмінні від методу участі в капіталі) потрібно застосовувати якщо:

― фінансові інвестиції придбані й утримуються виключно для про­дажу протягом дванадцяти місяців від дати придбання (п. 17 а і п. 22 а);

― асоційоване, дочірнє або спільне підприємство провадить діяльність в умовах, які обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців (п. 17 б і п. 22 б).

Суть методу участі в капіталі зводиться до такого правила: змінюється величина власного капіталу об’єкта інвестування — змінюється відповідно і вартість інвестицій на балансі підприємства-інвестора. Зміни в капіталі об’єкта інвестування, що є результатом операцій між інвестором та цим об’єктом, в обліку не відображаються. Відповідно до П(С)БО 12 метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Водночас балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування.Тобто доходи, отримані інвестором (або нараховані до отримання) від об’єкта інвестування, повинні відноситися на зменшення балансової вартості інвестиції. Такими доходами можуть бути дивіденди або інші виплати, а також безоплатне отримання активів від об’єкта інвестування. Адже тим самим чисті активи дочірнього (асоційованого) підприємства зменшуються на користь інвестора. Крім того, балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на частку інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об’єкта інвестування за звітний період (крім змін за рахунок прибутку чи збитку) з включенням (виключенням) цієї суми до (із) відповідних статей власного капіталу вкладника. При цьому, якщо сума зменшення частки капіталу інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об’єкта інвестування перевищує відповідну статтю власного капіталу інвестора, то така різниця вираховується (додається) з (до) нерозподіленого прибутку (непокритого збитку).

Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку лише на суму, яка не призводить до від’ємного значення вартості фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції, які внаслідок зменшення їх балансової вартості досягають нульової вартості, оформлюються в бухгалтерському обліку в складі фінансових інвестицій за нульовою вартістю. Зміни балансової вартості таких інвестицій у інвестора, які є наслідком змін величини власного капіталу об’єкта інвестування, можна показати у вигляді схеми (рис. 3.4.).

Для відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов’я­заних із застосуванням методу участі в капіталі, призначено спеціальні рахунки (субрахунки), а саме:

141 “Інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі”;

72 “Дохід від участі в капіталі”;

96 “Втрати від участі в капіталі”;

42 “Додатковий капітал”.

Рахунок 141 призначено для узагальнення інформації про наявність і рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери (статутний капітал) підприємств — пов’язаних осіб, створених на території країни та за кордоном. На рахунку 72 слід узагальнювати інформацію про доходи, пов’язані зі збільшенням частки інвестора в чистих активах об’єкта інвестування внаслідок отриманих інвестованими підприємствами прибутків. На рахунку 42 відображається інформація про доходи, пов’язані зі збільшенням частки інвестора в чистих активах об’єкта інвестування завдяки збільшенню інвестованим підприємством свого додаткового капіталу. На рахунку 96 ведуть облік втрат, пов’язаних із зменшенням означеної частки інвестора внаслідок зазнаних інвестованими підприємствами збитків або зменшення їхнього власного капіталу через інші події.

 

На рахунках 72 та 96 запис здійснюється за субрахунком, що відповідає статусу інвестованого підприємства: асоційоване (1), спільне (2) або дочірнє (3).

На рахунку 42 запис здійснюється за субрахунком, що відповідає статті додаткового капіталу інвестованого підприємства, з якої відбувалося збільшення.

Розглянемо облік фінансових інвестицій за методом участі в капіталі на конкретних прикладах.

Підприємство М 02.01.2003 р. придбало пакет акцій підприємства Д (60 %) за 1 200 000 грн. Протягом року підприємство Д отримало 600 000 грн чистого прибут­ку та виплатило 100 000 грн дивідендів. Збільшення додаткового капіталу дочірнього підприємства за рік — 25 000 грн.

 

Таблиця 3.10

ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ
ЗА МЕТОДОМ УЧАСТІ В КАПІТАЛІ

Зміст операцій Дебет Кредит Сума
Здійснено фінансову інвестицію в дочірнє підприємство 1 200 000
Відображена частка інвестора в чистому прибутку дочірнього підприємства (600 000 × 60 %) 360 000
Відображено суму нарахованих дивідендів (100 000 × 60 %) 60 000
Відображено частку інвестора в сумі збільшення додаткового капіталу (25 000 × 60 %) 15 000
Списано суму доходу від інвестицій у дочірнє підприємство на фінансовий результат від фінансових інвестицій 360 000

 

Отже, балансова вартість інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, на кінець року становила 1 515 000 грн
(1 200 000 + 360 000 – 60 000 + 150 00). Якби за результатами діяльності дочірнього підприємства був отриманий збиток, то записи мали б такий вигляд (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Зміст операцій Дебет Кредит
Відображено інвестором частку в збитках дочірнього підприємства
Списано втрати від участі в капіталі на зменшення фінансового результату від фінансових інвестицій

 

Підприємство А придбаває на вторинному ринку контрольний пакет акцій підприємства Б, унаслідок чого стає його материнським підприємством (контрольним учасником).

Сума контрольного пакета — 300 000 грн, що становить
60-відсоткову частку в капіталі дочірнього підприємства.

Витрати, пов’язані з придбанням пакета, становили 8000 грн.

За минулий після придбання акцій період прибуток дочірнього підприємства становив 100 000 грн. Крім того, його додатковий капітал за рахунок переоцінки основних засобів за період зріс на 11 667 грн, що на частку 60 % становитиме 7000 грн.

З отриманого прибутку дочірньому підприємству на виплату
дивідендів за привілейованими акціями (які не належать материнській) має бути виділено 12 000 грн.

Частка материнського підприємства в прибутку становила: (100,0 – 12,0) × 60 % = 52,8 тис. грн.

Частка материнського підприємства в дивідендах становила 3500 грн.

На базі цих даних відображено облік інвестицій за методом участі в капіталі (табл. 3.12)

Таблиця 3.12

Зміст операцій Дебет Кредит Сума
На дату придбання пакета акцій
Придбано контрольний пакет акцій 300 000
Нараховані витрати, пов’язані з придбанням пакета акцій
На дату закінчення звітного періоду
Зарахована частка в чистому прибутку дочірнього підприємства 52 800
Нарахована частка в прирості додаткового капіталу дочірнього підприємства
Нараховані дивіденди до отримання
Інвестиційний дохід визнаний доходом звітного періоду 56 300

Отже, балансова вартість фінансових інвестицій у дочірнє підприємство на дату закінчення звітного періоду становила 364 300 грн (300 000 + 8000 + 52 800 + 7000 – 3500).

Таким чином, фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкта інвестування, крім тих, котрі є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування.

Загалом облік інвестицій за методом участі в капіталі доволі простий за своїм задумом. Важливо лише враховувати всі зміни у власному капіталі об’єкта інвестування. Але при цьому пам’ятати, що вони є двох типів: зміни, які впливають на оцінку інвестиції, і такі, що, будучи результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування, на цю оцінку впливу не мають, а є прямим результатом діяльності самого інвестора — його прибутком або збитком.

  1. Поняття, склад, визнання та оцінка дебіторської заборгованості.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансових звітах визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Норми цього П(С)БО застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юри­дичними особами незалежно від форми власності (крім бюджетних установ).

Згідно з П(С)БО 10 дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх ек­вівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

За терміном погашення розрізняють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість буває забезпечена(векселями) та незабезпечена.

Дебіторська заборгованість поділяється також на:

· безнадійну;

· сумнівну;

· дійсну.

Визначення цих видів буде подано нижче. Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

¨ дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;

¨ векселі отримані;

¨ дебіторську заборгованість за розрахунками;

¨ іншу поточну дебіторську заборгованість.

  1. Облік розрахунків з покупцями і замовниками. Облік короткострокових векселів одержаних.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги виникає, коли підприємство реалізує товари в кредит, тобто з відстроченням платежу.

Для бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості використовується рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», який має два субрахунки:

― 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»;

― 362 «Розрахунки з іноземними покупцями».

За дебетом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» відображається вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг, яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені у вартість реалізації.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Продаж товарів, робіт або послуг відображається записом:

Дебет 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Кредит 70 «Доходи від реалізації»

На суму ПДВ:

Дебет 70 «Доходи від реалізації»

Кредит 641 «Розрахунки за податками» (аналітичний рахунок «Розрахунки за податком на додану вартість»)

Одночасно відображається собівартість реалізованих товарів, робіт або послуг:

Дебет 90 «Собівартість реалізації»

Кредит 26 «Готова продукція»

Кредит 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва»

Кредит 28 «Товари»

За кредитом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» відображається погашення дебіторської заборгованості.

Якщо дебіторська заборгованість погашається грошовими коштами, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах або в касу, складається запис:

Дебет 30 «Каса»

Дебет 31 «Рахунки в банках»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Погашення дебіторської заборгованості взаємозарахуванням відображається таким записом:

Дебет 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

або

Дебет 68 «Розрахунки за іншими операціями»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» тощо.

При реалізації товарів у кредит підприємство має ризик непогашення всієї дебіторської заборгованості. Тому на підприємстві завжди є дебіторська заборгованість, щодо повернення якої є сумніви.

Кожне підприємство повинно визначити резерв сумнівних і безнадійних боргів, щоб достовірно відобразити активи. Якщо резерв не визначити, то активи будуть завищені, що порушує принципи фінансового обліку. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначає, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення такої вартості необхідно від дебіторської заборгованості на дату балансу відняти величину резерву сумнівних боргів, яка визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим в обліковій політиці підприємства необхідно визначити, який метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів буде використовуватися на підприємстві згідно з П(С)БО 10.

Суб’єкт господарювання створює резерв відпусток, резерв гарантійних забезпечень. Узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів, і про включення їх до витрат поточного періоду ведеться на рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». На обов’язковість формування резервів на виплату відпусток та резерву преміювання вказує також П(С)БО 26.

У зв’язку зі змінами, внесеними в Положення (стандарти) бухгалтерського обліку наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2002 р. № 989, які набули чинності з 21 грудня 2002 р.,у ст. 13 П(С)БО 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20, зазначено: «Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:

― виплату відпусток працівникам;

― додаткове пенсійне забезпечення;

― виконання гарантійних зобов’язань;

― реструктуризацію;

― виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами».

До внесення змін ст. 13 мала дещо інше твердження, а саме:

«Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на ...»

Таким чином, зміни вказують на те, що підприємства повинні створювати резерв для забезпечення виплат відпусток. До змін підприємства мали право вибору, яке закріплювали в наказі про облікову політику. Для чого підприємству потрібно створювати такий резерв?

Формування резерву для забезпечення виплат відпусток необхідне для цілей бухгалтерського обліку, а саме — для планомірного формування собівартості продукції (робіт, послуг). Щомісяця розрахована сума резерву включається в бухгалтерському обліку до складу витрат звітного періоду.

Що ж стосується оподаткування, то Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР не передбачено віднесення до валових витрат створення резерву для забезпечення виплат відпусток.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 р. № 323, оплата щорічних відпусток включається до складу фонду оплати праці підприємства. Відповідно до п. 5.6.1 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку до складу валових витрат платника податку належать витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат.

Сума відпускних включається до складу валових витрат у тому звітному періоді, в якому здійснюється їх безпосереднє нарахування до виплати.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків № 291 від 30.11.99 р. облік руху й залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам ведеться на субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток» рахунка 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». За кредитом субрахунка відображається нарахування резерву, за дебетом — його використання. На цьому ж рахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов’язкових відрахувань на оплату відпусток: збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві.

В Інструкції 291 наведений механізм нарахування резерву.

Для зручності подамо його у вигляді формули:

Рм = Фоп × Вп/ Фопп + Сстр.,

де Рм — місячна сума резерву;

Фоп — сума фактично нарахованого у звітному місяці фонду оплати праці;

Вп — планова річна сума на оплату відпусток;

Фопп — планова річна сума фонду оплати праці;

Сстр — сума збору та внесків на обов’язкове соціальне страхування.

Щоб визначити суму Сстр, варто помножити перший показник [Фоп × Вп / Фопп] на відповідні ставки зборів і внесків. Збір на
обов’язкове пенсійне страхування — 32,3 %, внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9 %, внесок на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування на випадок безробіття — 1,6 %, внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві — за ставкою, яка залежить від галузі економічної діяльності підприємства, згідно з Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 р. № 2272-ІІІ, зі змінами та доповненнями.

 

Щомісяця розрахована сума резерву в бухгалтерському обліку включається до складу витрат (витрат періоду) (рахунки 92, 93, 94) чи виробничої собівартості (рахунки 23,91). Під час оподаткування така сума до валових витрат не включається. Отже, нараховуючи резерв на відпустки, підприємство рівномірно розподіляє суми резерву у витратах періоду чи виробничій собівартості з бухгалтерського обліку і в результаті уникає різких коливань собівартості продукції.

 

У разі безпосереднього нарахування відпускних працівникам така сума вже не долучається до витрат звітного періоду в бухгалтерському обліку, а нараховується за рахунок коштів сформованого резерву. У валові витрати включаються суми відпускних і нарахування на такі суми в момент нарахування.

Розглянемо приклад.

Підприємство надає послуги, тому внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві нараховується в розмірі 0,87 %.

За січень нараховано заробітну плату в сумі 15 000,00 грн, нараховані відпускні працівникам — 8 000 грн.

Плановий фонд оплати праці за рік — 216 000,00 грн, річна планова сума на оплату відпусток — 185 000,00 грн. Підприємство перебуває на повній системі оподаткування.

Створення та використання резерву відпусток у бухгалтерському обліку та під час оподаткування відображається відповідними записами (табл. 4.1):

Таблиця 4.1



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.