Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Олексій Воскобійник. Повість моїх літ


 

Іван Багряний
Шовінізм

Ніщо так не характеризує еволюції большевиків та розкриття карт їхньої національної політики, як ця пісня, що тепер лунає з усіх столиць совєтських «суверенних» «союзних» республік. Коли б її почув кожен той, що щиро чи вимушено вмирав в часи революції на барикадах і фронтах за ленінські гасла про «самовизначення аж до відокремлення», як і той що вмирав за гасла інтернаціоналізму, — коли б він почув цю пісню, цю, так би мовити, сучасну генеральну лінію большевиків, — то вмер би від розриву серця: навіть коли б він був щирим комуністом: який жах вродився з його пролитої крови! і в що обернулася облудна інтернаціоналістична спекуляція ленінців!!

Росія!
Матушка Росія!
Моя радная русская земля!!

Це нова — найновіша, наймодерніша совєтська пісня. Програмова. Так співається в ній. Це її рефрен, що повторюється через кожних чотири рядки подібного ж шалу, щоб не сказати гістерії. І вся пісня називається «РОСІЯ». А лунає вона не з Москви, а з Ташкента, з Києва, з Тбілісі, з Менська.

Це мусить бути щось несамовите для кожного вуха, що звикло за десятиліття до большевицьких інтернаціоналістичних заклинань, до гасел про боротьбу з «націоналізмом і шовінізмом», до гасел про рівність усіх націй і пошанівок їхніх прав. Большевики рішуче і прямо розкрили дужки своїх темних, плутаних формул про права націй та про «національну формулу, соціялістичну змістом» культуру тих націй. В тих дужках ось ця суть, прикрита шкаралущою т. зв. «ленінізму» — імперіялістична, хижа суть — гістеричний московський шовінізм.

Для нас це не новина, але офіційно большевики це старанно маскували. Зараз вони демонстративно скидають машкару. І з Тбілісі та з Києва гримить:

Росія!
Матушка Росія!
Моя радная русская земля!!

«Матушка Росія» — з Києва й Тбілісі!

І гримлять апльодисменти. Стоїть рев викликів на біс. Шаліє маса. Шаліє «населення». Так, населення республіканських столиць. Але про це нижче.

Протягом усієї історії Російської імперії в ній був дуже ходким ярлик для таврування всіх тих «націоналів», які сміють любити свій нарід і свою культуру і протиставитися російській культурі, які не люблять російську окупацію, — це наличка «шовінізм», «шовініст», ставлячи таким чином це поняття з ніг на голову. Особливо цим вивертанням поняття шовінізм визначилися большевики, дуже ефектовно вживаючи його для боротьби з усіма ворогами «ленінської нацполітики», з ворогами комуністичної їхньої камуфляжної ідеї інтернаціоналізму. Та цим вивертанням поняття «шовінізм» послуговуються й білі російські імперіялісти, й у них це поняття поставлене теж на голову і так увесь час і стоїть догори ногами. Большевики посилили цей ярлик уточненням — «буржуазний націоналізм», «буржуазні націоналісти». Білі імперіялісти посилили його зубоскреготальним терміном — «сепаратисти», «расчлєнітєлі Россіі», в цілому ж — страшні «шовіністи». Якже ж! Вони не лоблять милої, прекрасної великої Росії.

А тим часом тут велика несправедливість і блуд супроти Бога і людей, і супроти самого того поняття.

Слово «шовінізм», як відомо, походить від імени наполеонівського французького солдата, по імени ШOBIH (Chauvin), що був фанатичним прихильником завойовницької, загарбницької політики Наполеона-Бонапарта, поклонником підбою світу французькою зброєю. Отже, поняття «шовінізм» — це неодмінний атрибут імперіялізму, учадної ідеології завойовників і пануючих над іншими. А не патріотичний спротив поневолюваних.

Теоретично большевики теж так визначають "«шовінізм” у своїх словниках і в енциклопедіях В академічному словнику чужих слів видання 1949 року (Москва) поняття шовінізм означено так:

«Реакційна політика переслідування, цькування, гноблення, інших народів; розпалювання національної ворожнечі й зненависти; проповідь національної виключносте; агресивна політика імперіялістичної буржуазії, направлена на підкорення і поневолення інших народів».

Як викинути з цього большевицького визначення слово «буржуазії», то їхня ж характеристика шовінізму абсолютно підходить якраз до них же самих, до всієї їхньої практики національного підбою, поневолення й винародовлення інших націй в ім'я «найкращої», «найталановитішої», «найхоробрішої» і т. д, і нарешті «найпролетарськішої», «першої в світі комунізм будуючої» російської нації, Росії. Спадкоємці Івана Калити, як ніхто інший, підперли поняття «шовінізм» і власне його визначення, як реакційної ідеології, своєю практикою. Тільки вони поняття «шовінізм» правильно означили в теорії, як реакційну ідеологію; в практиці ж вони шовінізму за собою не признають, шовіністами себе не вважають, де, навпаки — вони вважають усю свою діяльність в справі підбою й винародовлення націй за найпрогресивнішу, всіх ощасливлюючу, всякої похвали гідну. Спротив же цій політиці гноблення, навіть найменший, вони таврують «шовінізмом», «буржуазним націоналізмом», «контрреволюцією», ставлячи здоровий глузд і людську честь догори ногами. Так червоні, так і білі патріоти «єдиної неподільної».

Це й є войовничий московський шовінізм. Ідеологія гнобителів і завойовників, поневолювачів інших націй.

Оцей шовінізм і пре тепер з розкритих дужок большевицького інтернаціоналізму, з ленінської облудної балаканини про «свободу націй».

Ррросія!! Матушка-а-а Ррроссія!

«Матушка»! — чи ти ба! Якби це лунало з «серця Росії» Москви, то воно б нічого дивного. Це було б нормально. «Любити свій край не є злочин, коли це для всіх» — писав Тичина колись, виправдовуючись, бідолаха, перед старшим братом за свою любов до змученої, знедоленої України. Але це лунає з Києва, з Тбілісі, з Ташкента! І як лунає! Авжеж програмово. І демонстративно. На печатках революції й перші роки по революції цього навіть у Москві ніхто не посмів би співати з одкритої естради, а тим більше громоподібно. Тепер же — це офіційно не тільки дозволено, а й звелено (а в тій «вільній» країні, як відомо, без дозволу й наказу ніхто не тільки не співає, а й не пікає! І от заспівали! І у кожного співака звучить стільки тих загонистих і грімливих «р-р-р-р», з серця кожної «національної республік», з серця московських колоній, що це вже не любов до свого російського народу, це пропаганда імперії, це любов до імперії, це гістерія імперіялістичного російського месіянізму. І це, власне, співає партія, це виконання її наказу, це виконання її «генеральної лінії» в національному питанні. Це кінець не тільки ілюзіям про «права націй», а кінець інтернаціоналістичним ілюзіям усіх, соціалістів і самих комуністів, а головне — це погроза насильним «кінцем» усім «буржуазним націоналістам», «сепаратистам», «расчлєнітелям» — Червоний шовінізм перекидає міст шовінізмові білому: «Ррррроссія! Матушка Ррррроссія!!!» Від Архангельська до Афганістану.

І це ж перекидання мосту з століття «комунізму» в минулі століття чорної російської царської реакції, антисемітизму, українофобства, полонофобства.

А тепер про тих, що апльодують, власне — про тих, кому шовінізм щепиться і чиїм іменем перещеплюється іншим, чиїм іменем прапор московського шовінізму так високо і так зухвало підноситься по столицях національних республік

Хто це так шалено апльодує, до очманіння доведений формулою «Матушка Рррроссія», в Києві?

Київські «громадяни», ясно ж. Співають співаки, наїздні «заслужені народні артисти СССР», трохи наїздних і ляпунів у долоні, організаторів «шумового ефекту»; але основна маса ляпунів вишколюється на місці й складається вона, з нових громадян столиці (і всіх столиць інших республік). Відповідь на це лежить в цифрах останнього перепису населення в СССР. Згідно цього перепису, в Україні нараховується близько 42 мільйонів населення. З них українців 31 мільйон, решта — неукраїнці. А серед тих неукраїнців 7.400.000 росіян. Майже 7 з половиною мільйонів! Це майже одна п’ята частина всього населення України! 20%! Але що це в дійсности значить, стане зрозуміло тільки після того, як узяти до уваги, яка роля і яке місце цих 7 з половиною мільйонів росіян в Україні. А ось яке місце й яка роль.

Українське населення знову, як і за царату, вперто спихається до ролі «знатних» свинопасів, доярок, ланкових, спрацьованих, змозолених «героїв» колгоспної каторги, топак «соціалістичної праці» — до ролі робочого плебсу, до ролі слухняних рабів, погною, мешканців глухих сіл і містечок, колгоспів та радгоспів. Міста ж опановуються росіянами. При чому — пляново, згори обчислено, систематично, явочним порядком. Міста посідають, головне оті, 20% або 7 з половиною мільйонів росіян. А це значить, ними обсаджуються всі ключеві позиції керівництва республікою, «національною формою, соціалістичною, топак російською, матушкіною, змістом». Це ріжні директори, професори, партійні вельможі, міністерські «направляющі», главки, чиновники, генерали, інженери і т. д, і т. п. Фахівців націоналів помалу, але рішуче випихається геть, «на хутір», «на Україну», — геть їх з усіх керівних посад, — на їхнє місце приходять «ліпші люди» з Москви, з «матушки Россіі» і — роблять «матушку Россію» скрізь. Вони бо творять еліту. А яка еліта, чия вона національно, того буде й ціла республіка, того право і закон, того стиль, того пісня, і того й скажені апльодисменти. Ось ця сучасна, живосилом насаджувана в Україні, по її містах, еліта й задає тон. Це вона в Києві й Тбілісі апльодує московським співакам, очоленим Микитою Хрущовим; — це вона шаліє вибухами ще не бувалого досі шовінізму.

Ррросія!! Матушка-а-а Ррроссія!

Ударна, модерна пісня!

«Матушка Россія» на сорок четвертому році «соціалістичної» революції й спекуляції на інтернаціоналізмі! На сорок четвертому році лютої боротьби з «буржуазним націоналізмом» та «сепаратизмом » в ім'я нібито «прогресивних» ідеалів, нібито пошанівку прав і гідности всіх націй і їхнім іменем прикриваючи лютий терор.

І не може людина вийти з дива від цієї офіційної зухвалої, цинічної демонстрації оголеного шовінізму.

Нової ударної совєтської пропаганди:

Рррроссія!
Ма-а-тушка-а Рррроссія!
Моя рррадная рррусская земля!!

Нагромадження російських «р» таке велике й несамовите, нагнічування живосилом витискуваних емоцій «любови» до Росії нагромадженням масляного масла — «россія», «матушка», «родная», «ррусская», «русская», «русская» — через кожних пару слів, — таке наказове, таке «генерально» партійне, таке «прогресивне », як параліч мозку в цілої компартії, що (повторюємо), якби встав з могили хтось з тих, що, обдурені, щиро боролися за «права націй аж до відокремлення» понад сорок років тому, і почув цю гістерію російську, він би вмер від наглого розриву серця. Або, як той Тичина, стогнучи, сказав, ударившись руками об поли;

«Стоїть сторозтерзаний Київ (Тбілісі, Ташкент, Мєнськ.)

І двісті розіп’ятий я.»

Але не тільки ця асоціяція про вставання й реакцію поляглих ідеалістів, що «любили свій край», виникає від спостерігання сьогоднішньої чадної «генеральної лінії» московського планового шовінізму. Виникає й ще дещо інше, про живих

Чому цей демонстративний шал шовінізму? Для чого й через що ця пляска московської гістерії по столицях національних республік?

А мабуть, тому ця войовнича демонстрація «матушкі Росії» по столицях національних республік від Карелії до Узбекістану, що самі ті республіки мають зовсім інші тенденції; тому, мабуть, що «проказа» «ревізіонізму» та «буржуазного націоналізму» не в жарт загрожує цілості «матушкі Россіі», російському імперіялізмові, втративши всіляку віру в прогресивність московського інтернаціоналізму та в облудні гасла права націй. Як узяти цей шал на тлі перманентного викорінювання національної небезпеки «на місцях» всіма засобами, тоді лиш стане зрозумілим, чому й через що.

Поневолені нації ставлять шалений спротив московській політиці національної нівеляції й винародовлення, політиці творення «єдиного совєтського народу», політиці спихання «націоналів» на задній плян, до ролі свинопасів і знатних гноєносів та гноєчистів. У відповідь на це партія посилює наступ, опановуючи міста російським елементом, перетворюючи їх на фортеці російського імперіялізму. І от з тих фортець виступає вже знахабнілий, ощерений російський шовінізм в похід на всю масу хазяїв землі.

І шал цього шовінізму прапороносців «матушкі Россії» прямо пропорційний спротивові всього населення, прямо пропорційний силі протилежних настроїв населення.

Відбувається великий двобій між метрополією й колоніями. І колонізатор втрачає рівновагу, войовничо й зухвало, суто по-московськи, здирає маску й ощерює справжнє своє лице — лице неприкритого хижого Шовінізму й демонстративно ричить з своїх завойованих терором позицій:

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.