Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Перетворення «поліцейського права» в «адміністративне право» (кінець 19—20 століття).


4)

Що стосується першого етапу, то науку камералістику можна сміливо називати предтечею сучасної науки публічної адміністрації.

 

Латинський термін camera означає королівську, тобто державну скарбницю, а відповідна наука мала на меті пропонувати способи найкращого наповнення цієї скарбниці. Іншими словами, дослідження камералістів були спрямовані на першочергове задоволення інтересів держави,

з якою асоціювалась у період абсолютизму королівська влада (тут варто пригадати знамените висловлювання французького короля Людовіка XIV «держава — це я»).

Камералістика була міждисциплінарною наукою, що охоплювала комплексні знання політичного, економічного, фінансового та юридичного характеру.

Один з провідних польських адміністративістів Я. Шренявскі таким чином виділяє три головні напрями досліджень камералістів 18-19 ст.:

-перший, під впливом меркантилізму, концентрувався здебільшого на господарській проблематиці,

-другий,пов’язаний з концепцією природничого права, аналізував проблеми державного інервенціонізму та охорони інтересів багатого міщанства,

-третій був пов’язаний з догматичною концепцією права про систему адміністративних установ.

Отже, уже в межах камералістики з’являється певна кількість знань, що за сьогоднішньою класифікацією можна назвати адміністративно-правовими, адже вони стосувались як організації публічної адміністрації, так і регулювання її взаємин з різними верствами населення.

Проте, з огляду на чималий та постійно зростаючий обсяг, правові аспекти камеральної науки на певному етапі виділили в окрему дисципліну під назвою «поліцейське право». Його назва походить від грецького терміну police — місто і буквально тлумачиться як сукупність норм, що забезпечують публічну адміністрацію в містах.

 

 

З початку ця галузь мала дуже широкий предмет правового регулювання, який охоплював відносини у всіх сферах діяльності публічної адміністрації: господарської та фінансової діяльності, освітити, охорони здоров'я, публічного порядку. Але, з часом предмет поліцейського права почав звужуватись і в 19 столітті з різними варіаціями передбачав, зокрема, такі групи суспільних відносин:

— охорона безпеки держави;

— забезпечення порядку в громадських місцях;

— діяльність із впорядкування суспільної моралі.

Для поліцейського права було характерним пріоритетне застосування заборон як методів правового регулювання та різних форм державного примусу. Іншими словами, норми цієї галузі наділяли органи публічної адміністрації широкими повноваженнями щодо приватних осіб, а на останніх покладались здебільшого обов’язки по дотриманню приписів адміністрації. Тобто, інтереси держави були первинними в нормах поліцейського права, інтереси ж особи — похідними.

Зародження на базі поліцейського адміністративного права треба віднести до кінця 18 століття чи, точніше, до періоду Великої французької революції. Саме тоді із обмеженням влади абсолютних монархів народними представництвами розвинулись ідеї законодавчого обмеження публічної адміністрації. Цей процес був також безпосередньо пов’язаний з утвердженням концепції правової держави, одним з постулатів якої е дотримання юридичних норм не лише громадянами, але й органами державної влади, в тому числі адміністративними структурами.

Отже, про перетворення поліцейського права в адміністративне можна говорити тільки тоді, коли воно встановлює у своїх нормах поряд із правами органів публічної адміністрації та кореспондуючими їм обов’язками приватних осіб, також і права громадян по відношенню до адміністрації та відповідні зобов’язання адміністрації щодо громадян. При тому варто відзначити, що в країнах з de facto тоталітарним режимом, під назвою адміністративне право часто містилось сукупність юридичних норм, що за своїм змістом і спрямуванням відповідали здебільшого характеристикам права поліцейського.

 

Перехід до адміністративного права дуже влучно визначив класик українського адміністративного права професор Юрій Панейко: «Адміністративне право не є можливе в тих відносинах,за яких державні органи керуються виключно доцільністю і інтересами держави, а не є обмежені правними нормами, в таких відносинах можна говорити лишень про адміністративну техніку. Доперва тоді, як діяльність адміністративних органів буде нормована правом, коли наступить правне обмеження адміністрації та охорона прав одиниць — тільки тоді може бути мова про адміністративне право»[6].

У зв’язку з визнанням потреби у встановленні юридичних меж діяльності публічної адміністрації також виникли питання доцільності різних форм контролю за нею.

У Франції, яка вважається батьківщиною адміністративного права, це проявилось як особливий спосіб. Контроль за органами публічної адміністрації було покладено не на звичайні суди, яким нова буржуазія не довіряла у зв’язку з їх необ’єктивністю у передреволюційний період, а на спеціальну систему судових органів, які були уповноважені розглядати позови приватних осіб проти адміністрації. Тобто, адміністративне право формується як галузь, що забезпечує юридичну рівність громадян та публічної адміністрації перед органами незалежного судового контролю.

Підсумовуючи, необхідно окреслити співвідношення адміністративного та поліцейського права:

1) Поліцейське право регулює лише частину суспільних відносин, що забезпечується адміністративним правом, тобто, складно не помітити, що поліцейське, по суті, є підгалуззю адміністративного.

2) Поліцейське право спрямоване здебільшого на захист інтересів держави, загального добробуту, адміністративне ж, поза тим, є дієвим способом захисту прав людини і громадянина від неправомірних діянь адміністративних органів.

3) Адміністративне право встановлює жорсткі законні рамки організації та діяльності публічної адміністрації, у поліцейському праві ці аспекти не є визначальними.

 

Адміністративне право розвивалось дуже нерівномірно як в часовому, так і в територіальному вимірі. Істотні відмінності були і залишаються між країнами, що належать до двох найпоширеніших правових систем: континентальної (романо-германської) та англо-американської (common law).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.