Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Адміністративної юстиції Великобританії


Для адміністративної юстиції Великобританії є характерним те, що головною інстанцією з розгляду та вирішення адміністративних спорів виступають суди. Британська система адміністративної юстиції виходить з доктрини рівності усіх посадовців перед судом та неприпустимості їх ухилення від юрисдикції тих судів, з якими мають справу інші громадяни. Тому в цій країні оскарження актів органів управління споконвіку відносилось до компетенції загальних судів. А. Дайсі підкреслював у своїй праці про основи державного права Англії , що усі особи, починаючи від Прем'єр-міністра та закінчуючи пересічним громадянином, підкоряються закону та у разі його порушення несуть відповідальність у загальних судах Англії[34].

Судова система Великобританії, так само як і система публічного адміністрування, формувалась під впливом вікових традицій та з урахуванням особливостей британської правової системи. Вищою судовою інстанцією є Палата лордів, від імені якої справи розглядаються судом Палати лордів, що складається з Лорда-канцлера (який очолює Палату-лордів), ординарних лордів з апеляцій та перів, що обіймали у минулому судові посади. Палата лордів приймає до розгляду апеляції на постанови нижчестоящих судів.

Окрему специфіку побудови мають судові системи Англії та Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Верховний суд Англії і Уельсу включає: Апеляційний суд (з цивільним і кримінальним відділеннями), Високий суд (з декількома спеціалізованими відділеннями та іншими складовими частинами), Суд корони (суд присяжних для найбільш серйозних злочинів, а також апеляції на вироки нижчестоящих судів). До судів, в яких розглядається основна маса справ, відносяться суди графств (у яких розглядаються цивільні та адміністративні справи) та магістратські суди (у яких розглядаються без присяжних кримінальні справи). Судова система Шотландії (приєднаної до Сполученого Королівства в 1707 р.) відрізняється від англійської. Вищою інстанцією у кримінальних справах залишається Високий суд юстицінаріїв в Едінбурзі. Вищою судовою інстанцією у цивільних та адміністративних справах є Сесійний суд. Систему нижчих судів утворюють шерифські суди та окружні суди. Вищою судовою інстанцією Північної Ірландії є Верховний суд Північної Ірландії, Високий суд, що включає, Апеляційний суд та Суд Корони з функціями, аналогічними функціям вищих судів Великобританії.

Суди загальної юрисдикції можуть розглядати різноманітні адміністративні спори за загальними правилами цивільного судочинства. Будь-яка особа має право звернутися до загального суду зі скаргою на дії або рішення публічної адміністрації. Якщо є підстави вважати, що дії публічної адміністрації необґрунтовані та незаконні, то суд повинен прийняти скаргу до провадження та надати юридичну оцінку вказаним у скарзі фактам. Суди загальної юрисдикції поширюють свої наглядові повноваження відносно адміністративних органів в наступних випадках: якщо публічна адміністрація перевищила свої повноваження та компетенцію; якщо публічна адміністрація, не перевищуючи повноважень, здійснює правозастосовчу діяльність з порушенням законів.

Особа, яка вважає, що дії (бездіяльність) публічної адміністрації завдали їй шкоду або порушили її права та інтереси, може звернутися до суду загальної юрисдикції у випадках: 1) передбачених загальним правом (чи приватним, цивільним правом); 2) коли громадянин залежно від спеціальних підстав, встановлених в законі, оскаржує до суду рішення публічної адміністрації; 3) коли громадянин обґрунтовує своє звернення, посилаючись на право Високого суду здійснювати судовий контроль та переглядати рішення публічної адміністрації.

Судовий захист у таких випадках реалізується за допомогою таких засобів як:

- судовий наказ, що забороняє вчинення дій, що не входять в компетенцію публічної адміністрації за законом;

- присудження відшкодування збитку;

- судовий наказ, що забороняє публічній адміністрації вчиняти дії з перевищенням владних повноважень;

- судовий наказ, що зобов'язує публічну адміністрацію вчинити встановлені законом дії;

- судовий наказ, що зобов'язує публічну адміністрацію доставити до суду затриману ними особу та пояснити причину арешту;

- судовий наказ, що забезпечує витребування справи з провадження нижчестоящого суду для його розгляду у вищестоящому суді[35].

У Великобританії відсутній законодавчий акт, яким би встановлювалися усі випадки законного втручання судів в діяльність публічної адміністрації. Судам надано право вирішувати на свій розсуд, які дії або рішення можуть ними розглядатись. При такому розгляді, головним завданням в наглядовій діяльності загальних судів за публічною адміністрацією є перевірка наявності доказів в обґрунтуванні адміністрацією своїх дій або рішень. Брак доказів або їх недостатність безперечно призводить до скасування адміністративного рішення.

Також Високий суд здійснюючи нагляд за роботою адміністративних трибуналів (про які мова піде далі), може надавати їм загальні накази, в яких встановлюються: незаконність прийнятого трибуналом рішення, припис на здійснення законних дій та заборону дій з перевищенням юрисдикції адміністративного трибуналу або з порушенням норм права. Суд, реалізуючи наглядові повноваження щодо адміністративних трибуналів, має право використати інші засоби судового захисту: видавати розпорядження, що забороняють здійснення певних дій; визначати права сторін у разі суперечки між ними, якщо жодна зі сторін не вчинила неправомірних дій. У подальшому рішення адміністративних трибуналів можливо оскаржити до Апеляційного суду, а потім – до Палати лордів.

На межі ХIХ-ХХ ст.ст. вирішення адміністративних скарг для загальних судів суттєво ускладнилось. Розвиток промисловості, розширення сфери соціальних послуг, зростання адміністративного апарату призвели до зростання управлінських проблем та адміністративних спорів. Такі обсяги роботи визначили на початку XX ст. ускладнення механізму адміністративної юстиції. Поряд із загальними судами у Великобританії виникла ціла низка «квазісудових» органів, що стали виконувати судові функції. Вони, в порівнянні з судами, мають другорядне значення та виконують як судові так і управлінські функції. Здійснюючи розгляд справи, вони встановлюють суть спірного питання, а потім застосовують до нього правові норми, тобто здійснюють специфічний вид правосуддя.

Такі квазісудові органи стали створюватися на початку XX ст. в окремих галузях державного управління: трибунали по земельних спорах, у справах про національне страхування, з питань ренти, у справах про прибутковий податок, промислові трибунали, трибунали національної служби охорони здоров'я, трибунали по квартирній платі та ін. Слід зазначити, що для квазісудових органів адміністративної юстиції Великобританії характерна наявність різних організаційно-правових форм: трибунали, комітети, комісії, хоча у літературі їх називають збиральним поняттям «адміністративні трибунали».

Правовою основою для функціонування квазісудових органів, що розглядають адміністративні спори, є Закон про трибунали та розслідування 1958 р. (у ред. 1992 р.). Саме цей нормативно правовий акт започаткував розвиток адміністративної юстиції у Великобританії та участі у ній квазісудових органів. Разом з тим не існує жодного нормативного акту, який регулював би загальний порядок оскарження дій публічної адміністрації. Тому спори між публічною адміністрацією та громадянами розглядають як загальні суди, так і спеціально створені органи адміністративної юстиції – адміністративні трибунали, які також мають свої вищі інстанції (наприклад, Апеляційний трибунал з питань соціального страхування).

Над адміністративними трибуналами стоїть наглядовий орган – Національна рада адміністративних трибуналів, яка є консультативним органом Уряду Великобританії та має право контролю і нагляду за роботою підлеглих трибуналів. До її компетенції входять узагальнення практики діяльності цих органів, підготовка доповідей з питань організації та діяльності трибуналів, вивчення проблемних питань та розробка рекомендацій за адміністративною процедурою, включаючи адміністративні розслідування. Національна рада трибуналів має право давати відповідним міністрам загальні рекомендації відносно процедури призначення членів адміністративних трибуналів та списків кандидатів на посаду.

Традиційно адміністративні трибунали поділяються на дві великі групи: трибунали в галузі управління економікою (податкові, промислові, земельні, свободи підприємництва, транспортні тощо) та трибунали у сфері соціального управління (медичні, пенсійні, соціального забезпечення, із захисту соціальних прав дітей та ін.). Кожен трибунал закріплений за тим міністерством до сфери, діяльності якого належить компетенції трибуналу.

Відповідно до процедури призначення членів, адміністративні трибунали можливо розділити також на дві групи. До першої належить трибунали, персональний склад яких призначається Лорд-канцлером. До другої – ті в яких призначення здійснюються міністром тієї сфери, до якої належить трибунал. Адміністративний трибунал складається, як правило, з непарного числа членів та очолюється головою. Традиційно на посаду голови адміністративного трибуналу призначається людина, що має юридичну освіту. Членами трибуналу можуть бути не лише юристи, але і особи, що мають спеціальні знання в тій сфері діяльності, яка належить до компетенції трибуналу. Він являє собою певну колегію, що складається з голови та мінімум двох членів, які представляють інтереси різних суб'єктів права чи різних соціальних груп. Кількість членів трибуналу, їх кваліфікація та спеціальність, порядок формування і відбору кандидатів на посаду визначаються різними положеннями та регламентами. Ними ж затверджується процедура розгляду суперечок адміністративними трибуналами.

Єдиного процесу з розгляду суперечок адміністративними трибуналами не існує, проте принциповим є те, що скарги розглядаються адміністративними трибуналами в порядку позовного провадження. В той же час цій процедурі властиві деякі особливості, які співвідносяться з судовими процедурами:

- дотримання принципів провадження (гласність, змагальність, безпосередність і т. д.);

- наявність певних стадій в процесі розгляду (підготовка справи до слухання, розгляд, ухвалення рішення, можливість його оскарження);

- встановлення процесуального статусу учасників розгляду адміністративної суперечки та строків провадження.

Протокол засідання трибуналу, як правило, не ведеться. Участь адвоката є необов'язковою. Не існує суворих процесуальних правил збору, дослідження та оцінки доказів. В окремих випадках справа може бути розглянута у разі відсутності сторін.

Адміністративні трибунали здійснюють розгляд суперечок між державними органами, посадовцями і громадянами. Вони розглядають адміністративні спори в якості першої інстанції та вважаються органами спеціальної юрисдикції по відношенню до судів загальної юрисдикції. На прийняте адміністративним трибуналом рішення може бути подана скарга в адміністративному порядку. Скарга може бути спрямована безпосередньо міністрові або в спеціально створений апеляційний трибунал. Апеляція на рішення трибуналу може бути подана до суду загальної юрисдикції, що характеризує його наглядову діяльність, яка полягає у здійсненні контролю за діяльністю адміністративних трибуналів та правомірністю їх рішень.

Адміністративні трибунали, порівняно з судами загальної юрисдикції, мають наступні переваги: 1) швидкість (оперативність) судового розгляду; 2) нижча вартість судових витрат; 3) спеціалізація на розгляді адміністративних суперечок, 4) гнучкість застосування правових норм в процесі розгляду справи; 5) відсутність суворої процесуальної форми розгляду справи; 6) вільний доступ для осіб, що бажають отримати правовий захист від дій та рішень адміністрації[36].

У системі адміністративної юстиції Великобританії є багато невирішених організаційно-правових проблем. Існують проблеми визначення юридичної природи взаємозв'язків та стосунків між органом управління, що створив трибунал, та самим трибуналом. Разом з тим британське адміністративне право впродовж останніх років зазнало помітних змін. Воно усе більше наближається до континентально-європейської концепції адміністративного права.

Судова система Канади

Судова система Канади визначена Конституційним актом 1867 р. Вона виступає однією з гілок державної влади, в завдання якої входять: контрольні та нормотворчі функції; розгляд та прийняття рішень з кримінальних, цивільних, адміністративних справ, конституційних спорів, а також інші повноваження щодо здійснення правосуддя.

Вся правова система Канади (включаючи Канадське конституційне право), будучи спадкоємицею Англійської правової системи, постійно знаходиться під впливом права країн, що входять до правової сім'ї загального права, але такий вплив відчувають ці країни й з боку Канади. Це пов'язано з поширенням принципу "переконливого прецеденту", коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов'язковим прецедентом, тобто джерелом права, може показатися настільки ж переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Австралії, – для Верховного суду Канади тощо. Подібне "перетікання" прецедентів у правових системах англосаксонської правової сім'ї затвердилося досить ґрунтовно. Так, 50% прецедентного права Нової Зеландії виникає з права Об'єднаного Королівства, 10% – з права Австралії, певна частина – з права Канади. Навіть сама Великобританія черпає прецеденти з Австралії, Канади і Нової Зеландії (загалом близько 1%)[37].

У Канаді немає системи адміністративних судів: скарги на дії адміністративних органів розглядаються, як правило, загальними судами (провінцій і федерації) на підставі спеціально виданих законів (наприклад, Закон провінції Онтаріо про процедуру судового розгляду адміністративних скарг 1971 року). Крім того, в Канаді створені адміністративні трибунали, які відповідно до федерального або провінційного законодавства повинні забезпечувати реалізацію законодавчої політики у сфері захисту прав та свобод громадян. Адміністративні трибунали мають певні ознаки арбітражних та адміністративних судів, та розглядають широке коло справ, здійснюють дослідження і надають рекомендації, вирішують спори між державними установами та приватними установами, представляють інтереси держави в деяких справах. Наприклад, в Канаді актуальним питанням є реалізація міграційної політики щодо іммігрантів та незаконного перетину кордону. Саме ці проблеми вирішують адміністративні трибунали. Вони дотримуються принципів адміністративного правосуддя, які передбачають незалежність від впливу держави, неупередженість, уникнення конфлікту інтересів, кваліфікованість розгляду, прозорість тощо[38]. Крім цього, судова система Канади гарантує доступність судів для кожного громадянина, відкритість слухань, прозорість та свободу від втручання Уряду. Все це сприяє зростанню авторитету судової системи в суспільстві та підвищенню довіри до суду з боку населення[39].

Судова система Канади включає Верховний суд, податковий суд, федеральні судові органи, суди провінцій та військові суди.

Верховний суд Канади (The Supreme Court of Canada), засновано в 1875 р. Він виступає вищою судовою інстанцією в країні, яка виносить остаточне рішення з питань правосуддя[40]. Верховний суд розглядає всі спори, які виникають у всіх сферах права. Незважаючи на те, що Верховний суд Канади було створено у 1875р., вищою інстанцією в судовій системі країни він став лише у 1949 р. До цього часу судові спори могли бути оскаржені в Судовому комітеті Таємної ради Об’єднаного королівства. Тому деякі з судових справ не розглядалися Верховним судом Канади, їх розгляд відбувався безпосередньо в Лондоні. Верховний суд контролює Федеральний апеляційний суд, а також усі провінційні апеляційні суди. Другий рівень займають Федеральний суд, Канадський податковий суд, а також вищі суди загальної компетенції в провінціях й територіях. Основу судової системи складають суди, які зазвичай називають провінційними. Також їх називають місцевими, нижчими, територіальними судами або трибуналами[41].

Головний суддя Канади, а також 8 молодших суддів Верховного суду, призначаються довічно Генерал-губернатором за поданням Прем’єр-міністра. Вони приймають присягу перед Генерал-губернатором. Обов’язково до складу Верховного суду повинно входити 3 судді, які представляють Квебек. Для ухвалення судового рішення, як правило, досить участі в засіданні 5 його членів. Верховний суд розглядає скарги на постанови з цивільних та кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій та Федеральним судом, та приймає щодо них остаточні рішення.

Скарги на рішення судів у цивільних справах можуть бути подані лише з дозволу суддів, які винесли судові рішення або самого Верховного суду, якщо той визнає, що проблеми, які виникли в ході розгляду справи виходять за межі безпосередніх інтересів сторін судового розгляду. Верховний суд розглядає скарги лише у справах з найбільш тяжких кримінальних злочинів, якщо виправдовувальний вирок було скасовано вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникли проблеми щодо тлумачення норм права. Крім цього, на прохання Генерал-губернатора або Уряду, Верховний суд може як консультативний орган розглядати питання, пов'язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих Парламентом та законодавчими зборами провінцій, і спори між ними щодо меж компетенції.

Суд проводить засідання в Оттаві, хоча сторони можуть представляти свої виступи і з віддалених місць за допомогою системи відеоконференції. Слухання Суду відкриті для публіки. Більшість слухань записується для показу по телебаченню на двох офіційних мовах Канади (англійською і французькою). Верховний суд проводить три сесії на рік і розглядає, в середньому, до 80 апеляцій на рік. Кожна сесія триває три місяці. Перша сесія починається в січні, друга починається в квітні, а третя, як правило, починається в жовтні. Протягом сесії Суд засідає з понеділка по п'ятницю, заслуховуючи по два скарги в день. Для заслуховування справи потрібен кворум п'ять членів. Більшість справ заслуховує група фахівців із семи або дев'яти суддів.

На засіданнях Суду судді зазвичай з'являються в довгих чорних шовкових мантіях, але на найбільш важливі події в трибуналі і на відкриття кожної нової сесії Парламенту в сенаті вони надягають свої яскраво-червоні довгі церемоніальні тоги, прикрашені канадської білої норкою.

Як правило, суд відводить дві години для слухання апеляції. Кожній стороні надається година, щоб представити свої аргументи. Рішення суду виноситься в кінці слухань. Найчастіше вирок відкладається, щоб дозволити суддям записати мотивування їх вирішення. Рішення Суду не обов'язково повинні бути одностайними; їх може прийняти більшість, незважаючи на незгоду, проявлену меншістю. Кожен суддя в будь-якому випадку може письмово виправдатися, якщо вирішить це зробити.

Верховний суд має вищі повноваження судового контролю над конституційною відповідністю канадських федеральних і провінційних законів.

Федеральний суд було створено у 1971р. з метою «кращого виконання законів Канади». Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій. Відповідно до Закону про Федеральний суд до його складу входять голова та 32 судді. Клерки суду зазвичай приймаються на роботу терміном на один рік. Вони, як правило, є помічниками конкретних суддів та надають їм допомогу у вивченні матеріалів і підготовці рішень [42].

До 2003 р. Федеральний суд Канади складався з двох секцій: секції розгляду апеляцій та секції судових розглядів. У липні 2003 р. обидві секції були перетворені в самостійні суди: Федеральний апеляційний суд і Федеральний суд. У судовому відділенні розглядаються цивільні позовні претензії до федеральної влади та від її імені, спори про громадянство, скарги з питань податків, патентів і торгових марок, спори між Федеральним урядом та органами виконавчої влади провінцій тощо. Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Всі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій[43].

У жовтні 2008 р. Генерал-губернатор надав право Федеральному суду мати власний герб. До цього власні герби мали тільки Апеляційний суд військового суду і Вищий суд провінції Онтаріо.

Федеральний апеляційний суд розглядає широке коло проблем, які пов’язані з найрізноманітнішими аспектами дотримання прав і свобод громадян Канади. Суд приймає рішення з таких питань, як виплата соціальної допомоги з бюджету федерального Уряду, стану оподаткування фізичних осіб та компаній, трудових спорів між федеральним урядом та його службовцями тощо. Федеральний апеляційний суд приймає до розгляду позови інших країн та відіграє важливу роль у питаннях інтерпретації та виконання Канадою її міжнародних зобов'язань.

Верховний суд кожної з 10 провінцій виступає в якості суду першої інстанції з найбільш важливих цивільних і кримінальних справ, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів провінцій з усіх категорій справ. Однак чисельний склад верховних судів провінцій різний. Наприклад, у складі Верховного суду провінції Онтаріо голова та 9 суддів. Він складається з 2 відділень: Апеляційного суду і Високого суду правосуддя. В якості апеляційного суду справи розглядає колегія з трьох суддів. Справи у першій інстанції розглядаються одним суддею з присяжними або без них. У деяких провінціях відділення Верховного суду носять інші назви (наприклад, Суд королівської лави).

Суди графств (у деяких провінціях – суди округів, у Квебеці – провінційні суди) розглядають цивільні справи першої інстанції, як правило, за позовом від 300 до 3000 доларів, а також кримінальні справи середньої тяжкості, зокрема про крадіжки, автодорожні злочини. Цивільні справи за позовами на суму до 300 доларів та кримінальні справи про не тяжкі злочини розглядаються магістратськими судами. На їх долю припадає понад 90% кримінальних справ. В судах Канади діє інститут присяжних, однак на практиці більшість обвинувачуваних відмовляється скористатися цим правом. Законодавство передбачає розгляд і деяких категорій цивільних справ за участю суду присяжних.

Кожна канадська провінція і територія мають свої апеляційні суди, вищі суди і суди нижчої інстанції.

Важливо відзначити, що апеляційні та вищі суди провінцій створено на підставі Конституційного акту 1867 р., який надає федеральному Уряду право призначати суддів. Однак, управління цими судами та їх утримання здійснюється провінціями. Ці суди займаються розглядом апеляцій і зазвичай не проводять судові розгляди і не заслуховують свідків.

Вищі суди провінцій (Superior Courts) розглядають найбільш серйозні кримінальні злочини, пов'язані з вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтуванням, споживанням і поширенням наркотиків, крадіжкою зі зломом тощо. Вищі суди розглядають також клопотання про розлучення і цивільно-правові спори.

Суди найнижчої судової ієрархії створюються на підставі внутрішніх законів провінцій і розглядають справи, що підпадають під юрисдикцію цих законів. В різних провінціях мають різні назви. До їх функцій входить розгляд кримінальних злочинів, а також справ, що зачіпають права молоді або справ, які пов'язані з сімейним правом. Це визначає їх організаційно-структурну побудову, тобто провінційні суди мають підрозділи, які розглядають справи щодо дорожньо-транспортних пригод, порушення сімейного права або розірвання шлюбів, кримінальні справи, а також підрозділ з розгляду незначних претензій. На відміну від провінційних вищих та апеляційних судів, призначення суддів нижчих судів є прерогативою провінцій.

До цієї ж нижчої судової ієрархії відносять діяльність мирового судді (Justice of the Peace). Він, як правило, виступає першим контактним судовим чиновником до якої звертаються громадяни. Мировий суддя має юрисдикцію в межах всієї провінції та розглядає більш ніж 90% справ, пов'язаних з провінційними правопорушеннями, включаючи порушення, що загрожують екологічній безпеці, а також техніки безпеки на виробництві. До повноважень мирового судді відносять випадки недотримання постанов місцевих органів влади, а також слухання справ, які пов'язані з дрібними порушеннями правил дорожнього руху, зокрема порушення правил паркування. Крім цього, мирові судді Канади мають право підписувати судові повістки та приписи на арешт тим громадянам, які звинувачені і повинні постати перед судом. Вони вправі вимагати проведення експертизи психічного здоров'я та видавати накази про затримання малолітніх.

У Канаді поки немає єдиного федерального омбудсмана, на національному рівні діють 2 галузевих омбудсмана: уповноважений з питань державних мов (1969 р.) та слідчий у справах виправних установ (1973 р.).

У восьми провінціях Канади визначені посади омбудсменів. Процедура їх призначення, терміни повноважень і компетенція мають суттєві відмінності. Омбудсман провінції готує щорічну доповідь та спеціальні доповіді парламенту, які в подальшому публікуються в засобах масової інформації. Крім того омбудсман має право проводити розслідування, направляти за їх результатами рекомендації в органи виконавчої влади або судові органи з клопотанням застосування відповідних санкцій до винних.

Податковий суд створено у 1983 р. відповідно до Закону про Податковий суд Канади. Податковий суд є вищою судовою інстанцією, яка розглядає звернення фізичних осіб та компаній з питань, пов'язаних з податками на прибуток, податками на товари та послуги, а також з виплатою допомоги по безробіттю. Роль податкових суддів полягає, у тому, щоб вирішити, чи зобов'язаний позивач сплатити спірний податок на прибуток або податок на товари і послуги, або чи володіє він правом на одержання допомоги по безробіттю або інших виплат в рамках пенсійної програми.

Система військового правосуддя Канади включає Апеляційний суд військового суду та військові суди. До складу військових судів (трибуналів) входять:

- Військовий суд загальної юрисдикції (General Court Martial);

- Дисциплінарний військовий суд (Disciplinary Court Martial);

- Постійний військовий суд (Standing Court Martial);

- Спеціальний військовий суд загальної юрисдикції (Special General Court Martial).

Військові суди розглядають справи про злочини військовослужбовців, зокрема, щодо несення військової служби, які вчинено на території військових частин тощо. Слід зазначити, що покарання можуть понести і цивільні особи, якщо вони стали співучасниками злочинів, вчинених військовослужбовцями. Правову основу канадської системи військового правосуддя складає Кодекс військової служби, який є важливою складовою частиною Закону про національну оборону 1985 р.. Рішення військових судів можуть бути оскаржені в Апеляційному суді військового суду. Особливість цього суду полягає в тому, що він існує поза компетенцією збройних сил і складається з цивільних суддів, які є членами Федерального суду, Федерального апеляційного суду або вищих судів провінцій.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.