Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Адміністративна юстиція Туреччини.


У Туреччині традиційно існує окрема система органів адміністративної юстиції.

Відповідно до статті 1 Закону Республіки Туреччина від 06 січня 1982 р. № 2577 «Про порядок адміністративної юстиції» систему адміністративної юстиції Туреччини складають Державна Рада, окружні адміністративні суди, адміністративні суди та податкові суди.

Вони є незалежними судами загальної юрисдикції, утвореними для виконання функцій, визначених законом.

Міністерство внутрішніх справ, Міністерство фінансів і Митна служба визначають місцерозташування окружних адміністративних судів, адміністративних і податкових судів, з урахуванням географічного положення і робочого навантаження.

Вища рада суддів і прокурорів за поданням Міністерства юстиції і після консультування з міністерствами внутрішніх справ, фінансів і митною службою приймає рішення про скасування цих судів або про зміну їх юрисдикції.

За наявності більш ніж одного адміністративного або податкового суду на території одного судового округу їхній поділ праці має бути організовано Вищою радою суддів і прокурорів.

Систему адміністративних судів очолює Державна Рада (Danishtay), утворений за французьким зразком ще в середині ХІХ століття.

На даний час Державна Рада виконує функції суду вищої касаційної інстанції в системі адміністративної юстиції. Також вона виступає в якості суду першої і останньої інстанції у випадках, встановлених законом.

У відповідності до статті 155 Конституції Туреччини Державна Рада є останньою інстанцією для розгляду рішень, прийнятих адміністративними судами, які згідно закону не належать до компетенції інших адміністративних судів.

Державна рада розглядає адміністративні справи, готує висновки відносно законопроектів, наданих прем’єр-міністром та Радою міністрів, вивчає проекти інструкцій та умов контрактів, згідно яких надаються пільги, врегульовує адміністративні спори, а також виконує інші обов’язки, вказані у законі.

3/4 членів Державної Ради (32 члени) призначаються Вищою Радою суддів та прокурорів з числа адміністративних суддів і прокурорів першого класу; 1/4 (11 членів) – Президентом Республіки з числа посадових осіб, які відповідають визначеним у законі вимогам.

Голова Державної Ради, його заступник, Головний прокурор, заступник голови підрозділів Державної Ради обираються повним складом Державної Ради з числа її членів шляхом таємного голосування і абсолютною більшістю від загальної кількості її членів. Вони можуть бути переобрані при закінченні строку їхніх повноважень.

Структура, функціонування, кваліфікація і порядок обрання зазначених осіб та пересічних членів Державної Ради регулюються законом відповідно до специфіки адміністративної юрисдикції, а також згідно принципів незалежності суддів та забезпечення гарантій суддів[22].

 

. Судова система Єгипту

Адміністративна юстиція належить до провідних інститутів адміністративного права Єгипту, організація і діяльність якої врегульовується Законом №47 від 1972 р. «Про Державну раду» (з наступними змінами та доповненнями)[23].

Конституція Єгипту визначає Державну раду незалежним судовим органом, юрисдикція якого включає вирішення адміністративних спорів і розгляд позовів дисциплінарного характеру.

Державна рада, по суті, являє собою цілу систему органів - як власне судових, так і консультаційних.

До персонального складу Державної ради входять: голова, його заступники, секретарі ради, радники, заступники радників і так званих депутатів і представників.

В якості судової інстанції Державна рада складається: з Верховного адміністративного суду, Суду адміністративної юстиції, адміністративних судів, дисциплінарних судів і так званої колегії державних уповноважених.

Юрисдикція зазначених органів адміністративної юстиції в цілому охоплює розгляд:

- скарг у зв'язку з виборами місцевих державних органів;

- суперечок щодо заробітної плати, пенсій та інших виплат державним службовцям або їх спадкоємцям;

- скарг на адміністративні рішення про призначення на державні посади, підвищення або призначення надбавок до посадових окладів;

- скарг державних службовців на рішення про переведення їх на пенсію або звільнення з винесенням дисциплінарного стягнення;

- звернень громадян та організацій з вимогою скасування адміністративних рішень;

- позовів, пов'язаних з питаннями громадянства;

- звернень державних службовців з вимогою скасування дисциплінарних стягнень та ін.

Також, законодавцем врегульовано розподіл повноважень щодо розгляду зазначених скарг, позовів і звернень між різними ланками судової системи Державної ради. Наприклад, дисциплінарні суди розглядають всі справи, пов'язані з дисциплінарними стягненнями за фінансові та адміністративні правопорушення, вчинені державними службовцями, а також вимогами останніх про скасування таких стягнень[24].

До юрисдикції адміністративних судів належить розгляд спорів про призначення платні, пенсій та інших виплат державним службовцям. Суд адміністративної юстиції є апеляційною інстанцією по відношенню до рішень адміністративних судів. Верховний адміністративний суд розглядає скарги на рішення Суду адміністративної юстиції та дисциплінарних судів.

Поряд із зазначеними судовими органами Державна рада включає відділ фетв (консультацій та висновків), який в свою чергу складається з ряду управлінь. Середа них, зокрема, є спеціальні управління у справах президентури, уряду, міністерств і публічних корпорацій. Завдання управлінь полягає у підготовці висновків за запитами відповідних державних органів, а також у вирішенні спорів адміністративного характеру між ними. Без консультації даного відділу Державної ради жоден виконавчий державний орган не може укласти договір, виконати судове або арбітражне рішення по угоді вартістю більше 5 тисяч єгипетських фунтів.

Законодавчий відділ Державної ради готує висновки на всі законопроекти, внесені міністерствами, відомствами і парламентом, здійснює їх спеціальне редагування та оформлення. Причому, міністерства і відомства вправі доручити вищевказаному відділу підготовку таких законопроектів в цілому.

Єгипетська правова наука приділяє особливу увагу роботі Державної ради і рішенням, що виносяться органами, які входять в його систему. Таке ставлення пояснюється тим, що адміністративне право Єгипту розвивається в основному завдяки судовій практиці, пов'язаній насамперед з діяльністю Державної ради[25].

Законодавство Єгипту встановлює загальноприйняті принципи судового процесу: змагальність, гласність, оскарження судових рішень в порядку апеляції та касації та ін.

Під контролем парламенту працює генеральний соціалістичний прокурор. Він відповідає за забезпечення прав громадян, безпеку суспільства і його політичної системи, за збереження соціалістичних завоювань. Він має своє відомство в столиці і може призначати своїх представників в провінції.

Судова система Єгипту є єдиною гілкою влади, що зберегла незалежність від президента та уряду (хоча бували часи коли ця незалежність ставала лише номінальною).

Правова система Єгипту – змішана. Питання особистого статусу (шлюбно-сімейні і спадкові відносини) лежать в основі мусульманського права (хоча шаріатські суди відсутні), а всі інші – в основі романо-германського права (закріпилося за часів французької експансії, та адаптоване до єгипетських суспільних відносин). У цілому єгипетські суди користуються репутацією неупереджених слуг закону.

Судова система включає суди: загальні, адміністративні, державної безпеки. Є деякі спеціальні суди (наприклад, створені відповідно до закону 1980 р. про захист цінностей від пороку), а також суди, які спеціалізуються на окремих категоріях справ ( наприклад, у справах неповнолітніх), але вони не розглядаються як спеціальні суди.

Система загальних судів складається з:

- сумарних судів (у складі одного судді, займаються цивільними суперечками, дрібними правопорушеннями, злочинами і проступками);

- судів першої інстанції (розглядають апеляції на рішення сумарних судів);

- семи апеляційних судів у великих містах (розглядають апеляції у цивільних і кримінальних справах на рішення нижчих судів);

Касаційного суду (вища інстанція в системі загальних судів, яка контролює рішення апеляційних судів).

Адміністративні суди займаються вирішенням адміністративних суперечок і розглядом позовів дисциплінарного характеру.

До юрисдикції Верховного Конституційного суду відноситься конституційний контроль і тлумачення законів та інших правових актів, у тому числі декретів президента.

У відповідності з прийнятими в 1980 р. законами: «Про захист цінностей від пороку», «Про внутрішній фронт і соціальний світ» створена система судів державної безпеки – це Верховний суд державної безпеки і нижчі суди безпеки.

Крім того, існує суд цінностей, що складається з семи суддів. У ньому головує заступник голови Касаційного суду. Ці суди розглядають справи, пов'язані з порушенням національної єдності, з порушенням встановлених законом твердих цін, справи про політичні партії, про засоби суспільної думки.

Спеціальних мусульманських судів в Єгипті немає, але загальний та інші суди можуть, відповідно до Кримінального кодексу 1937 р. застосовувати норми шаріату, кримінальні суди можуть застосовувати покарання, передбачені шаріатом, у цивільному праві на основі Цивільного кодексу 1948 р. застосовуються норми шаріату, якщо відповідні відносини не врегульовані законом. Найбільш широко застосовується шаріат в сімейному і спадковому праві.

Судова система Японії

Сучасна судова система Японії склалася в результаті реформ 1947-1948 рр. У ст. 76 Конституції Японії закріплено, що уся повнота судової влади належить Верховному суду і таким судам нижчих інстанцій, які будуть засновані законом. Не можуть бути засновані ніякі особливі суди. Адміністративні органи не можуть здійснювати судову владу з правом винесення остаточного рішення. Таким чином, адміністративне судочинство в Японії – специфічний вид судочинства.

Процесуальний порядок вирішення спорів, що виникають у сфері державного управління, врегульований в Японії Законом «Про процедуру розгляду адміністративних справ» 1962 р. Відповідно до даного Закону коло осіб, які володіють правом подання позову про скасування заходу, що здійснений адміністративним органом, не обмежується тільки тими, чиїм правам був безпосередньо нанесений збиток. Він включає й осіб, що одержують законну вигоду в результаті скасування заходу. Це викликано тим, що сучасне державне управління зачіпає інтереси багатьох людей. Судова практика йде в напрямку розширення категорії осіб, що одержують законну вигоду[26]. Наприклад, місцеві суди, розглядаючи позови про вирішення адміністративними органами підвищення плати за проїзд в автобусі, визнають позивачами осіб, що мешкають уздовж автобусного маршруту.

Відповідно до ст. 2 зазначеного вище Закону передбачено можливість подання до суду чотирьох позовів у зв'язку з адміністративними спорами.

Судову владу в Японії представляють суди двох рівнів: Правова система Японії побудована на основі моделі нормативно-судової, англосаксонської правової системи (домінуюче значення має судова, юридична практика, прецедент). Проте окремі елементи функціонування даної системи не співпадають з основними принципами побудови вищевказаної моделі. Не так активно, наприклад, як це відбувається в США в рамках прецедентного права, ведеться законотворчий процес, перевірка конституційності законів і законопроектів, суди дуже обережно підходять до порушення справ, в яких беруть участь адміністративні органи.

Судова система Японії включає: Верховний суд (1), Вищі суди (8), Суди по сімейних справах (50), Місцеві суди (50), Сумарні суди (суди спрощеного виробництва) (438).

Так, до відання Верховного суду Японії віднесено розгляд апеляційних скарг «jokoku» і «kokoku» в порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом. Підстави для подачі таких скарг. У цивільних або адміністративних справах наявність ознак порушення Конституції Японії. Безумовним підставою для подання вважається серйозне порушення процедури судочинства в судах нижчих інстанцій. Крім того, Верховний суд може прийняти до розгляду справу в порядку «jokoku», якщо встановить важливість даної справи для судової практики або, що прийняті у справі судові акти порушують одноманітність в тлумаченні і застосуванні судами норм права. По кримінальних справах підставою для подачі скарги «jokoku» є порушення Конституції, а також невідповідність прийнятих у справі судових актів прецедентним рішенням Верховного суду.

Процедура розгляду справ у Верховному суді. Слухання справи та винесення рішень проводиться або колегією з 15 суддів Верхньої палати, або колегією з 5 суддів однієї з Нижніх палат. Дев'ять суддів Верхньої палати або троє суддів у кожній з Нижніх палат складають кворум, необхідний для слухання справи і винесення рішення. Апеляційне провадження у Верховному суді починається з подачі повідомлення про апеляцію стороною, незгодні з рішенням судів нижчої інстанції, звичайно Вищих судів. Рішення Верховним судом приймається після вивчення документів (матеріалів справи). Якщо апеляція визнана необґрунтованою, суд може відхилити її, не проводячи подальшого слухання. Якщо ж суд визнає, що скарга обґрунтована, рішення у справі виноситься після проведення усних слухань (сторони не викликаються). Основне призначення апеляційної інстанції Японії полягає в усуненні помилок і недоліків шляхом перевірки обґрунтованості та законності його рішень.

Сумарні суди в якості суду першої інстанції розглядають цивільні справи із сумою позову не перевищує 900 тис. ієн і кримінальні справи, що передбачає покарання у якості незначного штрафу. Розгляд справ ведеться одноосібно суддею.

Суди у сімейних справах. Таких судів на території Японії діє 50. Крім основних судів, на територіях районних судів федерального значення діють Відділення сімейних судів. Всього таких судів і їх відділень 77. Сімейні суди було створено в 1949 р. як спеціалізовані суди з вирішення сімейних спорів і розгляду справ за злочинами неповнолітніх у віці до 20 років. Крім того, ці суди здійснюють судовий нагляд за особами, схильними до порушення кримінального законодавства (маються на увазі засуджені до умовної міри покарання).

Місцеві суди. Розмежування компетенції між судами цієї ланки ведеться на основі територіальної підсудності. Території збігаються із префектурами (за винятком Хоккайдо, який поділений на 4 судові території). Крім основних судів діють їхні філії в 203 населених пунктах Японії. Місцеві суди розглядають всі справи в першій інстанції за винятком справ, віднесених до компетенції сумарних судів. В апеляційній інстанції місцеві суди розглядають скарги на рішення сумарних судів у цивільних справах, а також скарги на рішення і накази сумарних судів. Справи розглядаються одноосібно або колегіально у складі 3-х суддів. На практиці більшість справ розглядаються одноособово суддею.

Вищі суди. Всього в Японії вісім Вищих судів. Розташовані в найбільших містах Японії: Токіо, Осаці, Хіросімі, Фукуоці, Сендай, Саппоро і Такаматсу. В середині судів цієї ланки компетенція розмежовується на основі територіальної підсудності, тобто крім префектур територія Японії поділена на 8 частин, кожна з яких знаходиться під юрисдикцією окремого Вищого суду. Деякі з Вищих судів засновують свої філії. Таких філій в Японії шість. Склад суду утворюють Президент суду і судді. Президенти призначаються Кабінетом міністрів і затверджуються Імператором. В основному Вищі суди розглядають справи в апеляційній інстанції за скаргами на рішення місцевих судів, сімейних судів, а також апеляції «kokoku», за винятком апеляцій «kokoku», віднесених до компетенції Верховного суду. Вищі суди також розглядають апеляції на вироки у кримінальних справах, спочатку розглянутим у сумарних судах. Апеляційні скарги на рішення сумарних судів у цивільних справах розглядаються місцевими судами, а потім передаються до Верховного суду в порядку апеляції «jokoku». У першій інстанції Вищі суди розглядають адміністративні справи (вибори, громадські заворушення тощо).У порядку виключної компетенції Токійський Вищий суд може переглядати рішення Комісії з дотримання справедливості в торгівлі і Патентного бюро.

Як правило, всі справи у Вищих судах розглядаються колегіально з трьох суддів. Колегіями з п’яти суддів розглядаються адміністративні справи та справи, пов'язані з переглядом рішень Комісії з дотримання справедливості в торгівлі і Патентного бюро.

Компетенція загальних судів Японії широка: вони розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні, податкові справи, справи про банкрутство тощо. Процедура розгляду справ, як і в Російських судах, диференційована з урахуванням відмінностей у характері. У більшості судів справи розглядаються на основі принципу територіальної підсудності. Більшість справ у судах першої інстанції розглядаються одноособово. При цьому перевірка у вищестоящих судових інстанціях здійснюється тільки колегіальним складом з 3 або 5 суддів.

Усі судді в Японії призначаються Кабінетом Міністрів на посади терміном на 10 років, голова Верховного Суду – імператором. Судді перебувають на посаді до виходу у відставку (65 або 70 років). Судді всіх судів можуть усуватися з посади тільки через публічний розгляд звинувачення судді спеціальними органами парламенту (за процедурою імпічменту).

Для заняття посади судді, прокурора, адвоката існують суворі правила відбору. Випускники юридичних факультетів японських університетів повинні здати екзамени спеціальній комісії міністерства юстиції (їх витримують лише 2-3% осіб, що екзаменуються). Вони зараховуються на 2-х річні курси підготовки працівників юстиції при Верховному Суді. В програму входять теоретичні заняття, практика у судах (8 місяців), прокуратурі та адвокатурі (по 4 місяці). Після закінчення курсів та здачі екзаменів претенденти на посаду судді, адвоката, прокурора отримують призначення. Корпорації професійних юристів свідомо обмежують збільшення корпусу юристів у Японії. Так, у країні з населенням більше 120 млн. є приблизно 2000 суддів, 2100 прокурорів і більше 12000 адвокатів. Через курси підготовки працівників юстиції щорічно проходить не більше 500 осіб.

З 1947р. у Японії відсутня система адміністративної юстиції (скарги на дії адміністративних органів розглядаються в першій інстанції територіальними судами. Необхідно указати на ще одну специфічну особливість японського права: наявність поряд із судовою процедурою спеціальної процедури примирення.

Законом передбачені різноманітні види мирових угод. Перша з них може здійснюватися на досудовій стадії. У більшості випадків конфлікти закінчуються на цій стадії.

Якщо ж сторони не уклали мирової угоди на цій стадії, вони можуть звернутися до суду. Але і тут діє ідея примирення при якій суддя у ході процесу повинен постійно намагатися примирити сторони. Найкращий варіант – це відмова від позову та укладення мирової угоди. Суддя, згідно із законом, має можливість на всіх стадіях виконувати роль посередника. За статистикою, відмови від позовів щорічно складають 50% від загальної кількості справ[27].

Крім згаданих процедур, сторони мають ще одну можливість: просити про створення комісії примирення (арбітражний комітет). Комісія складається з двох посередників під головуванням професійного судді. Щодо певної категорії справ (сімейні, трудові) закон рекомендує цю процедуру. Якщо комісії не вдалося схилити сторони до мирової угоди, будь-яка сторона у 2-х тижневий термін може звернутися до суду. Суду і в цьому випадку надається вибір: вирішити справу на підставі закону або підтвердити варіант мирової угоди, яку запропонували посередники.

Проте у сучасних умовах сторони все частіше звертаються до суду з проханням вирішити справу на підставі закону. Поряд з цим, японці не відмовляються і від своїх традицій. А суди користуються можливістю зупинити розгляд справи і передати в комісію примирення (узгоджувальну комісію, арбітражний комітет).

Так, у 1959 р. із всіх справ, що надійшли у японські суди: по 40% з них – укладені мирові угоди; по 20% – справи вирішені шляхом досягнення компромісу у судовому засіданні; по 14% – позов відкликано; по 26% – винесені рішення[28].

Слід відзначити, що у Японії і в суди звертаються набагато менше ніж в будь-якій країні Заходу. Але це пояснюється не тільки впливом конфуціанства на правосвідомість японців, але і перевантаженістю судової системи, незначною кількістю суддів та адвокатів, затяжною процедурою розгляду справи.

Найбільш важливими положеннями нового Закону Японії «Про процедуру розгляду адміністративних справ», на наш погляд, є:

- процесуальна правоздатність сторін (Генкок-текікаку);

- процедура прийняття деклараторного рішення [29] (Коходзе-но-Тодзио-сосе);

- процедура розгляду питання про видання судового наказу посадовій особі на виконання вимоги позивача (Гімудзуке-сосе);

- судова заборона (Сасітоме-сосе).

До ст. 9 Закону Японії «Про процедуру розгляду адміністративних справ», яка передбачає право позивача на оскарження рішення суду (Сінкецу Торікесі-сосе), була додана нова частина (ч. 2), присвячена правоздатності третьої особи (особа, яка представляє інтереси зацікавленої сторони). При подачі позову третьою особою суд має визначити предмет інтересу даного позову, а також позицію Закону за даними справи. Також ч. 2 ст. 9 Закону передбачає обов'язок суду приймати до уваги положення інших нормативних актів, які можуть поширювати свою дію на розглянуті відносини залежно від особливостей і ступеня порушених прав.

Слід відзначити, що Японське прецедентне право в адміністративних справах, у випадках коли позивачем виступає третя сторона, розвинене слабо, проте останнім часом тенденція йде на збільшення подібних справ, що і дозволило судовій практиці виробити два критерії, які визначають правоздатність третьої особи на подачу відповідного позову:

- наявність зацікавленості у вирішенні судового спору, а також наявність захищених законом прав, які або вже порушені, або можуть бути порушені;

- захист порушених особистих, а не колективних прав, які захищені законом.

Таким чином, судова практика не визнає права третьої особи на подачу відповідного позову в тому випадку, якщо третя особа переслідує особистий або культурний інтерес. З іншого сторони, суд допускає участь третьої особи у справах, пов'язаних з конкуренцією в бізнесі, порушенням правил безпеки, а також порушенням тиші і спокою пролітаючими літаками.

Виходячи з існуючої на сьогоднішній день в Японії судової практики в адміністративних справах, на наш погляд, можна зробити висновок про те, що суди досить стримані в прийнятті рішень внаслідок занадто вузького тлумачення норм законів. Треба відзначити, що Закон Японії «Про процедуру розгляду адміністративних справ» був прийнятий з тієї причини, що суди не в по ж арбітражні комісії і арбітражні суди з трудових спорів (від повіту та нижче), їх рішення не є остаточними, їх можна оскаржити в народному (державному) суді. Конституція закріплює деякі загальновизнані принципи правосуддя, в тому числі право обвинуваченого на захист, рівність громадян при розгляді справ, право громадян різних національностей використовувати свою рідну мову в судочинстві. Суди розглядають справи, як правило, колегіально, деякі кримінальні справи – за участю народних засідателів, які обираються колективами підприємств, установ і за місцем проживання. вній мірі використали свої повноваження для реалізації законодавчих норм в судовому процесі. Закон не обмежує судову владу і не відкидає судову правотворчість, як часто це відбувається в англо-американській правовій системі, а, навпаки, націлений на розвиток та розширення повноважень судів, а також більш широке тлумачення норм законів та активну реалізацію їх норм на практиці.

 

Органи суду в КНР

У Китаї існують загальні та спеціальні суди. Загальні – це Верховний народний суд і місцеві народні суди трьох ступенів – вищий, середній і нижчий. Спеціальні суди – це військові суди, але можуть утворюватись й інші спеціальні суди, що було не рідкістю у часи «культурної революції». На практиці, однак, згідно з традиціями населення не часто звертається до суду, віддаючи перевагу недержавним, неформальним методам розв’язання спорів. Судові органи виконують головним чином каральну функцію, а також покликані брати участь у перевихованні осіб, що скоїли злочини і проступки. Верховний народний суд формується вищими органами державної влади: голову суду обирає ВЗНП, членів – Постійний комітет ВЗНП. Верховний народний суд здійснює судовий нагляд за діяльністю загальних і спеціальних судів. Справи першої інстанції він практично не розглядає. Як і інші суди, він не користується незалежністю як особливої ланки державної влади: він несе відповідальність перед ВЗНП і його Постійним комітетом, що можуть у будь-який час змінити його склад. Нижча ланка місцевих народних судів формується громадянами шляхом виборів, інші місцеві суди обираються місцевими органами державної влади. Судді місцевих судів, як і судді Верховного народного суду, також не користуються незмінністю й незалежністю: вони несуть відповідальність перед місцевими представницькими органами та їхніми постійними комітетами. Спеціальних адміністративних судів у Китаї немає, але в загальних судах є палати (колегії) з адміністративних справ. Вони приймають скарги про порушення адміністративних прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. У селах такі скарги розглядають комітети сільського населення (органи громадського самоврядування), рішення яких можна оскаржити в суді. 1993 р. створені тако

Висновки

У кожній зарубіжній країні існують свої визначення, цілі, завдання, предмет та призначення даної галузі, що характеризується специфікою змісту і наповнення адміністративного права. Незважаючи на те, що поняття адміністративного права в кожній країні своєрідно, все ж можна виділити загальні підходи до визначення цієї галузі права, що проглядається в адміністративному праві багатьох азійських країн.Так, адміністративне право Туреччини та Єгипту сформувалося під впливом французького права. А,наприклад,Японії - німецького і , у певній мірі, англо-американського. Незважаючи на певну схожість японського і західного права, правова система Японії характеризується рядом інститутів, вироблених японською практикою,традиційний початок якої виражається, насамперед, у особливостях праворозуміння в японській культурі.

Китайська адміністративно-правова наука (як і вся правова наука в КНР ) в даний час ще знаходиться на стадії становлення. Суспільні відносини, що виступають предметом регулювання адміністративного права, піддаються значним змінам у міру того, як модель "соціалізму з китайською специфікою" перетворюється в напрямку скорочення сфери безпосереднього державного управління, зменшення ступеня його централізації. Все це ускладнює вироблення чіткого і загальноприйнятого розуміння адміністративного права китайськими юристами, веде до розходжень у поглядах на форми адміністративної діяльності, до відсутності усталеної класифікації актів органів державного управління. Як відзначає Рене Давід, у Китаї протягом століть існувало «суспільство без права» засноване більше на традиціях,ніж на законах.

 

 


[1] Абдуллаев, Эльшад Ислам оглы. Сравнительное административное право [Электронный ресурс] : Дис. ... д-ра юрид. наук: 05.13.10. - Баку: РГБ, 2007. - (Из фондов Российской Государственной Библиотеки). – С. 174.

[2] Абдуллаев, Эльшад Ислам оглы. Сравнительное административное право [Электронный ресурс] : Дис. ... д-ра юрид. наук: 05.13.10. - Баку: РГБ, 2007. - (Из фондов Российской Государственной Библиотеки). – С. 129.

[3] Арабская Республика Египет: Справочник/АН СССР, Ин-т Африки. – М.: Наука, 1990. – 355 с.

[4].Административное право зарубежных стран: учебное пособие / Под ред. Козырина А. Н. – М.: Издательство «СПАРК», 1996. – 229 с.

[5]Мухаммад ан-Надджар. Принципы и нормы административного права / Мухаммад ан-Надджар. – Каир, 1993-1994. – С. 11-12.

[6] Конституція Арабської Республіки Єгипет. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://svr.su/content/item/2541/

[7] Туайма аль-Хараф. Судебная практика как источник административного права / Туайма аль-Хараф. – Каир, 1962.№4. С. 6-7.

[8] Административное право зарубежных стран: учебное пособие / Под ред. Козырина А. Н. – М.: Издательство «СПАРК», 1996. – 229 с.

[9] Прем'єр-міністр Єгипту [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Прем'єр-міністр_Єгипту

[10] О месной власти: Закон Египта от 1979 г. № 43 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[11] Конституція Японії // Національна парламентська бібліотека Японії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[12] Парламент Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. – Токіо : Сьоґаккан, 1994-1997. – 234 с.

[13] Офіційна сторінка Палати представників [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[14] Офіційна сторінка Палати радників [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[15] Конституція Японії // Національна парламентська бібліотека Японії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[16] Офіційна сторінка Кабінету Міністрів Японії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

[17] Як правило, на цю посаду призначається голова партії чи коаліції партій, які мають більшість у Палаті Представників Парламенту Японії.

[18] Organization of the Government of Japan. Institute of Administrative Management under the supervision of Management and Coordination Agency, Prime Minister's Office, Government of Japan., Tokyo : Institute of Administrative Management, 1977 – 2007 v.

[19] Judgmen of the Tokyo District Court. 8 Nov. 1971 // Gyasaireshu 22-11/12-1785.

[20] О местном самоуправлении : Закон Японии от 17 апреля 1947 года № 67 [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Государственный_строй_Японии.

[21] Козырин А.Н. Административное право зарубежных стран. Учебное пособие под ред. проф. А.Н. Козырина. – М. : «СПАРК», 1996. – 229 с.

[22] Закон Республики Турция от 06.01.1982 г. № 2575 «О Государственном совете» // http://en.hukuki.net/ index.php?PHPSESSID= 6i44ub85cet0e451260 tnbfcc5 &topic=60.0

[23] О государственном совете : Закон Єгипта от 1972 г. № 47 – Каир, 1989. – 54 с.

[24] Административное право зарубежных стран: учебное пособие / Под ред. Козырина А. Н. – М.: Издательство «СПАРК», 1996. – 229 с.

[25] Адміністративне право України: Підручник / За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – Київ : «Істина», 2008. – 476 с.

[26] Цунэо Инако. Современное право Японии / Ц.Инако. [пер. с яп. В.В. Батуренко]; под ред. В.Н. Еремина. – М. : Прогресс, 1981. – С. 209.

[27] Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения / Ю.А. Тихомиров. – М. : Изд.-во «Норма», 1996. – 432 с.

[28] Скакун О.Ф. Общее сравнительное правоведение: Основные типы (семьи) правовых систем мира / О.Ф. Скакун. – К. : Ін Юре, 2008. – 460 с.

[29] Рішення судді, яке виноситься на користь позивача або відповідача у тому випадку, якщо третя особа переслідує особистий або культурний інтерес.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.