Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Моделі адміністративних реформ в країнах Європи.


Моделі адміністративних реформ в країнах Європи.

Моделі адміністративних реформ у країнах Азії.

ВСТУП

На зламі тисячоліть глобалізаційні зрушення втягнули людство у вир кардинальних трансформацій. За всіма ознаками ми стаємо свідками становлення нової форми соціальної організації – мегасуспільства. Глобалізація збільшує проникність кордонів, розхитує основи національно-державного суверенітету. Загальний вектор розвитку схиляється в бік уніфікації економічних, соціальних, політико-правових форм внутрішнього устрою держав. Зближення національних організмів інтенсифікує взаємодію на всіх рівнях – від локального до планетарного.

Одним із найважливіших напрямів глобальних зсувів виступає зміна владних систем та механізмів, формування нових організаційно-функціональних структур державного управління, для визначення яких ще не віднайдено сталих дефініцій.

Управління суспільством в умовах перманентної турбулентності актуалізувало завдання всебічного вивчення надскладних, різнобічних і багаторівневих взаємозалежностей процесів глобалізації й державного управління. Усвідомлення динаміки їх взаємозв’язку та взаємодії має особливе значення для поглиблення розуміння сучасних тенденцій розвитку державно-управлінських механізмів і науково-методологічного обґрунтування проведення адміністративної реформи в Україні.

 

Моделі адміністративних реформ

В країнах Європи

Групування країн на основі деяких загальних характеристик культур та історичних особливостей може бути використана при вивченні рис адміністративних реформ, які проводяться в цих країнах. Незважаючи на диференціацію в середині самої групи, в групі країн реформи характеризуються єдністю щодо часу виникнення, інтенсивності і спрямованості.

Можна провести розмежування між цими групами країн за такими показниками:

- ступенем приватизації громадських послуг і функцій;

- рівнем впровадження ринкових елементів в державному управлінні;

- особливостям реорганізації структури державного управління;

- рівнем децентралізації і деконцентрації владних повноважень і функцій;

- змінами в положенні державних службовців.

 

Адміністративні реформи в англосаксонських країнах проводяться консервативними - принаймні в перший період (Великобританія, США; в Сполучених Штатах - найбільш активно з 1993 р. реформи проводяться демократами) - або лейбористським (Австралія, Нова Зеландія) урядами з початку 80-х років.

У Великобританії «менеджериальна революція» починається з 1979 р. серйозними змінами в громадському секторі, спрямованими консервативним урядом, який прийшов до влади, на економію і підвищення ефективності. Дослідницька програма (1979), якою керував сер Дерек Райнер, була спрямована на формування моделі ефективного державного управління. Був прийнятий ряд програм, що визначають основні напрямки реформи: «Дієвість та ефективність цивільної служби» (1982), «Ініціатива наступних кроків» (1988), «Громадянська хартія» (1993).

 

Адміністративна реформа проходить тут три етапи та включає такі основні напрямки:

- приватизація,

- впровадження елементів менеджменту (скорочення чисельності державних службовців, перевірка ефективності, розмежування ставлення до покупця і провайдера при наданні державних послуг, делегування функцій, фінансове делегування),

- конкуренція,

- відкритість державної служби[7].

 

На першому етапі реформи (1979-1982) акцент зроблено на економії державних витрат, скороченні державних службовців і державних програм. Проте вже до кінця цього етапу стає зрозумілим, що не стільки економія, скільки підвищення ефективності є головним завданням реформи

.

Другий етап реформи (1983-1986) проходить під гаслом «трьох 'Е'» (economy, efficiency, effectiveness - економія, продуктивність, ефективність). На цьому етапі політична програма уряду включає в себе широку приватизацію підприємств державного сектора, розвиток фінансового менеджменту в державному управлінні, вдосконалення оціночної функції центральних міністерств і вищого управлінського персоналу.

 

На третьому етапі реформи (1987-1993) основні зміни торкаються культурних і структурних компонентів державного управління. Ставляться завдання широкого розвитку ринково орієнтованих механізмів управління, поглиблення організаційної та просторової децентралізації управління та надання послуг (але не обов'язково їх фінансування та вироблення політики), підвищення якості послуг, орієнтації при наданні послуг на потреби споживача. В період формуванням уряду Тоні Блера адміністративні реформи тривали, але вони набувають нових барв і напрямки. Якщо раніше основна увага приділялася економічним підходу до державного управління, то зараз не тільки ринок, але й демократія розглядаються як основні фактори адміністративних реформ; враховуються не тільки економічні, але і політичні витрати. Одними з центральних питань стають відродження і розвиток місцевого управління і парламентська модернізація[8].

У Сполучених Штатах реформа державного управління проводиться спочатку республіканським урядом Рональда Рейгана, а потім урядом демократів на чолі з Біллом Клінтоном.

Консервативний уряд бере курс на скорочення державних витрат і проводить широку приватизацію державних підприємств і послуг. В цілому, проте, зміни в державному управлінні визначаються в першій половині 80-х років законом про реформу державної служби 1978 р. і просуваються далі під прапором «нового державного управління». У 1986 р. створюється комісія Пола Уолкера для аналізу стану справ у державній службі, результати діяльності якої свідчать про падіння її авторитету.

Радикальні зміни в державному управлінні відбуваються на початку 90-х років, коли під керівництвом віце-президента Альберта Гора визначається стратегія реформування державного управління на менеджериальній основі. Провідники реформ звернулися до ідеї книги Д. Осборна і Т. Геблера «Оновлене управління» (Reinventing Government). Адміністративна реформа базується на таких теоретичних традиціях, як теорія публічного вибору, концепція приватизації, ідеї реінженірінга, теорія загального управління якістю. В цілому програма адміністративної реформи була викладена в доповіді А. Гора «Національний огляд ефективності виконання» (National Performance Review) 1993 р.[9]

Як підкреслює Джеймс Томпсон, серед важливих відмінностей цієї реформи від попередніх змін у державному управлінні потрібно відзначити те, що:

по-перше, вона націлена радше не на «реорганізацію», а на зміни в методах надання послуг,

по-друге, головною «мішенню» змін є не політичні призначенці або високопоставлені члени кар'єрної служби, а рядові федеральні наймані працівники,

по-третє, впровадження реформістських рекомендацій не залежить в цілому навіть за змістом від ухвалення конгресом; багато зміни здійснюються під контролем чиновників виконавчої гілки влади.

Деякі дослідники підкреслюють, що нова реформа спрямована проти державного управління, заснованого на публічному праві, і продовжує тенденцію зниження ролі адміністрації президента, яка проявилася в останні десятиліття. Вже до середини 90-х років більшість штатів провели реформи, які можна було б позначити як «оновлення» особливо тих компонентів, які пов'язані з загальним управлінням якістю, приватизацією, налагодженням партнерства між громадським та приватним секторами.

Правда, як свідчать спеціальні дослідження, реформи під прапором «оновлення» пройшли з різним ступенем глибини і торкнулися не всіх сфер управління в штатах.

Модель державного менеджменту в Новій Зеландії відрізняється явним радикалізмом при впровадженні ринкових елементів в управління громадськими справами. Разом з тим, як підкреслюють автори книги «Державний менеджмент: новозеландська модель», було б помилкою розглядати новозеландську модель як просто радикальну, або крайню версію менеджеризму. Слід зауважити,що:

- з одного боку, менеджеристська доктрина була реалізована шляхом застосування нових способів,

-з іншого боку, реформи ґрунтувалися на ряді теоретичних традицій, політичних імперативів чи прагматичних суджень міністрів.

Менеджеризм був, отже, тільки одним з інтелектуальних інгредієнтів. Поряд з менеджеризм на реформу державного управління в Новій Зеландії вплинули теорія раціонального вибору, теорія угоди (agency theory), економіка трансакційних витрат.

Законодавчо адміністративна реформа була оформлена такими законами, як Акт про підприємства державної власності 1986 р., Акт про державний сектор 1988 р., Акт про громадські фінанси 1989 р., Акт про фіскальну відповідальність 1994[10].

Ці закони внесли суттєві зміни в структуру і методи здійснення державного управління та державної служби.

До основних напрямів політики адміністративної реформи і особливостям новозеландської моделі державного менеджменту можна віднести наступні елементи:

- залишення за центральним урядовим рівнем ключових повноважень і обов'язків з обмеженою їх передачею субдержавним рівням, незважаючи на значну риторику в питаннях делегування повноважень в 80-і роки;

- сильний акцент на використання настанов підвищення ефективності виконання як на інституційному, так і на індивідуальному рівнях (короткочасні контракти найму на роботу, системи оцінок на основі ефективності виконання, системи просування по службі і т.д.);

- широке використання ясних, в цілому написаних «контрактів» різного роду з визначенням сутності необхідних дій і відповідних обов'язків службовців і керівників (тобто угоди про спільне виконання між міністрами і керівниками інших органів виконавчих відділів, угоди про покупки між міністерствами та постачальниками тощо); а на додаток вводиться більш точний моніторинг і системи оглядів на визначення ефективності виконавської дисципліни;

- розвиток інтегрованого стратегічного планування та систем управління ефективністю виконання у всьому громадському секторі;

- усунення, де це можливо, подвійної або множинної звітності в державному секторі і відмова від об'єднання центрального та місцевого демократичного контролю над державною службою;

- інституційне розмежування комерційних і некомерційних функцій; поділ консультативних, постачальницьких і регуляторних функцій; пов'язане з цим поділ ролей власника фондів, покупця і постачальника;

- максимальна децентралізація виробництва і управління прийняттям рішення, особливо у ставленні до вибору та купівлі ресурсів та управління людськими ресурсами;

- сильна підтримка і розширене використання конкурентного тендеру і контрактної системи.

У групі так званих «наполеонівських» країн адміністративні перетворення не характеризувалися тим ступенем інтенсивності впровадження ринкових технологій у державну діяльність, як це було в англосаксонських країнах. Проте і вони були обумовлені загальним рухом за якість і ефективність в державному управлінні. Мабуть, спрямуванням реформ було централізована держава і ієрархічно побудована державна служба. Слід зазначити також, що на реформи тут, як втім і в інших європейських країнах, вплинула європейська інтеграція.

У Франції адміністративні реформи починаються в 80-ті роки під впливом ряду факторів:

-консервативної критики держави, ідеології соціалістів які перемогли на виборах, фінансової кризи, невдоволення населення французькою бюрократією та ін.

Ніколь Монтріше виділяє три основні етапи реформ, які свідчать про поєднання двох основних тенденцій в цьому процесі:

- прагнення демократизувати державне управління,

-підвищити його ефективність[11].

У 1981 р., коли ліві партії прийшли до влади, їх прагнення до реформ визначалося,

-по-перше, переконанням, що державний сектор здатний служити суспільству, а отже, зростання числа найманих працівників в ньому і націоналізація повинні лягти в основу модернізації,

-по-друге, потребою розвитку місцевого управління, що вилилося в програму децентралізації управління 1982 р. У відповідності з цією програмою підвищувалася роль регіональних і комунальних управлінських структур і реформувалася система префектів як представників центру. Другий етап починається з 1986 р. з формуванням системи роздільного правління, коли президентська влада належала соціалістам, а уряд був сформований правими партіями.

Офіційно ідеологія реформ визначалася гаслом «назад від держави». Приватизація підприємств державного сектору і зниження числа працівників в ньому стали відмінною рисою цього періоду.

У 1988 р. (початок третього етапу) ліві знову стали урядовою партією, і адміністративна реформа починає будуватися на необхідності об'єднання потреб громадського та приватного секторів, управління та суспільства, систематичної модернізації державної служби та управління, постійного зв'язку з ринком. Децентралізація управління була доповнена темами деконцентрації повноважень і обов’язків, підвищення продуктивності, вдосконаленням планування, конкуренції і т.д.

Поряд з такими традиційними оціночними і контрольними інститутами, як Міністерство економіки і фінансів, були створені міжміністерські оціночні комітети (1990 р.) Удосконалюється система планування, узгодження (формальна процедура консультацій, що використовується адміністраторами для координації активності приватного і публічного сектора економіки, особливо в відношенні інвестицій); здійснюється реорганізація центральних відомств і розвиваються нові види державних і напівдержавних структур[12].

В Нідерландах реформа державного управління починалася в 80-і роки в умовах зростання державного сектора і великої централізації управління. Все це стало результатом розвитку в попередні десятиліття держави загального добробуту і підкріплювалося законами, а також системою планування і бюджетною політикою.

У 80-90-і роки в державному управлінні починаються зміни, сенс яких перш за все пов'язаний з децентралізацією управління та прагненням більш раціонально витрачати державні кошти.

З 1980 р. проводиться реорганізація державної служби, яка відповідає ідеям з доповіді Фултона 1968 р. у Великобританії: акцент на відповідальність та підзвітність, цінність грошей і більш професійному підході до менеджменту. В цей же час починається рух за регіоналізацію управління. Воно почалося з формування нових регіональних адміністрацій у великих містах - Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт і прилеглих до них територіях. Надалі була підвищена компетенція та надано повноваження приймати рішення з питань місцевого значення місцевим органам управління, але вони стали брати участь у призначенні представника центру на місцях. Все це отримало назву «співуправління».

Для фінансування муніципалітетів і провінцій був сформований Муніципальний і провінційний фонд, керований і фінансований центральним урядом частково за рахунок державних податків. Гранти, що їм надаються, стали важливим джерелом місцевих ресурсів. Одночасно з цим вирішувалося завдання знизити фінансову залежність місцевих органів влади від центру.

Моделі адміністративних реформ в німецьких країнах.

В цій групі країн – Німеччина, Австрія, включаючи частково і Швейцарію, – адміністративні реформи були в цілому більш скромними, ніж в попередніх групах. Ця обставина пояснюється,

-по-перше, більш вкоріненими традиціями правової держави та веберовской моделі бюрократії, особливо що стосується центрального управління,

-по-друге, розвиненим місцевим управлінням, що знімало проблеми децентралізації та дерегуляції,

-по-третє, відносно більш стабільним розвитком суспільства в 80-90-і роки.

Однак не можна сказати, що реформи державного управління цього періоду під знаками ринку і ефективності зовсім не торкнулися цієї групи країн.

У Німеччині ці реформи найбільше були реалізовані на рівні місцевого самоврядування, в Австрії – у сфері державної служби, у Швейцарії - на рівні кантональної та комунальної адміністрації в деяких галузях управління. Вони значною мірою визначалися зовнішніми обставинами (європейською інтеграцією, наприклад), прагматичними умовами (міграція) або появою нових областей політики (екологія, молодь).

Адміністративні реформи в Німеччині проходять три основних етапи: 1968-1975, 1974-1990 і 90-і роки.

Перший етап проходить під знаком раціоналізації механізму управління на всіх рівнях – федеральному, земельному та місцевому. Основними складовими тут виступають:

- територіальна реформа, пов'язана з укрупненням самоврядних територіальних одиниць (число муніципалітетів до 1977 р. з 24 тис. до 8,5 тис);

-функціональна реформа - передача частини земельних функцій на місцевий рівень;

- бюджетна реформа, спрямована на підвищення ролі бюджету, координацію бюджетної політики, розвиток фінансового планування середнього рівня, створення спільних Федерально-земельних програм і централізацію політики оплати державної служби;

-реформа федерального уряду, пов’язану з підвищенням інновативності управлінської діяльності, підвищення кооперації в діяльності канцлера і міністрів, послабшення внутрішнього планування, введення системи наукових консультантів;

-реформа державної служби, що включає в себе підвищення вертикальної мобільності державних службовців, розвиток імперативів ефективності та особистих досягнень на службі, подолання розриву між оплатою та вимогами до роботи, розширення системи підготовки та перепідготовки державних службовців[13].

Слід зауважити, що в 70-ті роки проходить приватизація частини суспільного сектора і розвивається фінансова автономія земель. Це дало право ряду дослідників говорити про те, що деякі питання державного менеджменту 80-90-х років були вирішені в Німеччині раніше.

Другий етап реформ за основними напрямами перетинається з першим; проблеми переносяться на рівень земель і місцевого самоврядування. Звичайно, відбуваються і нові зміни в системі державного управління, і вони пов'язані з переходом від «планування» до «регулювання»; зі створенням таких нових управлінських структур, як прогнозування, аналіз відповідності витрат і результатів, оцінки діяльності, підготовки державних службовців; зі створенням рівних можливостей для жінок та ін.

Третій етап реформ починається після об'єднання Німеччини і спрямований на створення нової системи державного управління в східних землях, на підвищення ролі земель в міжнародних справах у зв'язку з європейською інтеграцією, удосконалювання механізму перерозподілу доходів між федерацією і землями по горизонталі і вертикалі.

В Австрії проект адміністративної реформи 1988-1994 рр.. відомий під назвою «Менеджмент державної адміністрації» (Verwaltungsmanagement, 1988-1994). Основними завданнями реформи були «зростання продуктивності, реорганізація завдань і структур менеджменту, зниження витрат адміністративних процедур і вдосконалення функцій обслуговування громадян».

У 1989, 1993 і 1995 рр.. був прийнятий ряд законодавчих актів, що регулюють питання нового державного менеджменту. Закон про публічну конкуренцію 1989 р. створює систему відкритого змагання за посади у виконавчих органах влади і розповсюдив її на особливі посади. Він встановив, що інформація про всі вакансії повинна бути відкритою, і ввів обов'язковий тест перевірки здібностей для всіх кандидатів. Ряд норм закону були спрямовані на підвищення мобільності пересування чиновників між відділами з їх згоди і за запитом міністра. Однак переведення могли проводитися і без згоди службовця в разі особливої ​​важливості питання.

Слід зауважити, що адміністративна реформа в Австрії проходила під активним впливом парламентарів та і представлених в ньому партій, які намагалися посилити вплив на бюрократію. Політичні партії схилялися до того, щоб збільшити вплив на адміністрацію не тільки легітимними способами через своїх політичних представників на вищих посадах, а й через інтенсивну діяльність, спрямовану на адміністративну кадрову політику.

У процесі реформи відбулися деякі зміни у відносинах між рівнями управління – федеральним, земельним і місцевим. Наголошується, що передача частини федеральних повноважень землям обмежила свободу дій місцевої влади. В цілому Австрія в порівнянні з іншими країнами є менш децентралізованою країною з високим рівнем гомогенності структури управління[14].

Найменше менеджериальна реформа вплинула на Швейцарію. Дослідники відзначають, що навіть термін «менеджериалізм» залишався тут в цілому невідомим, і до цих пір немає широко прийнятого німецького або французького перекладу цього поняття, який би використовувався в громадських дебатах. Звичайно, громадський сектор і управління ним не залишилися незмінними, але масштаб реформ був значно меншим. В силу конкуренції з приватним сектором ідея підвищення продуктивності і ефективності суспільного сектора та державного управління була прийнята, але вона набула форм «раціоналізації» управління на федеральному, кантональному і міському рівнях. Разом з тим, як наголошується, результати «раціоналізації» в 80-і роки були дуже невеликими через опозицію з боку бюрократії.

 

Висновки

З другої половини ХХ сторіччя у світі розпочалося глобальне реформування в сфері державного управління, яке зачепило багато країн – від США та Європи до Китаю. Ці реформи націлені на досягнення широкомасштабних завдань переосмислення ролі держави й урядових організацій та їх взаємовідносин з громадянами.

В багатьох країнах люди вимагають зменшення рівня оподаткування та підвищення якості адміністративних послуг. У зв’язку з цим уряди різних країн опинилися перед однаковою проблемою необхідності пошуку способів підвищення якості й збільшення кількості адміністративних (державних) послуг при відсутності збільшення або навіть при зменшенні видатків на утримання держави.Вони намагалися замінити традиційні вертикально-ієрархічні системи адміністративної звітності на основі правил і норм, що розробляються органами вищого рівня і надаються для виконання на нижчі рівні влади, такими системами, в яких ефективність роботи влади оцінюється не за показниками виконаних заходів, завдань і використаних коштів, а за показниками досягнутих результатів та корисності для безпосереднього споживача державних послуг.

 

Укладач:

професор кафедри загально правових

дисциплін,к.ю.н.,доцент Сергєєв І.С.

 

 

Література:

1. Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012

2. Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – 495 с.

3. Мэннинг Н. Реформа государственного управления: международный опыт // Ник Мэннинг; Нил Парсон; пер. с англ. – М.: Издательство «Весь Мир», 2003. – 496 с.

4. Школик А.М. Порівняльне адміністративне право: Навч. Посібник для юридичних факультетів та факультетів міжнародних відносин. – Львів: ЗУКЦ, 2007. – 308 с.

5. Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть I. Концепции и проблемы государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2006. – 384 с., 6. Административная реформа в субъектах российской федерации / Под ред. С.Е.Нарышкина, Т.Я.Хабриевой. – М.: Контракт, Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 2008. – 352 с.

6. Реформа государственной службы России: история попыток реформирования с 1992 по 2000 год / Ред. и предисл. Т.В.Зайцевой – М.: Издательство «Весь Мир», 2003. – 304 с.

7. Административные реформы в контексте властных отношений: Опыт постсоциалистических трансформаций в сравнительной перспективе / Под ред. А.Олейника и О.Гаман-Голутвиной. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 367 с.

8. Ло Хаоцай Очерки современного административного права Китая / перевод с китайского доктора экономических наук В.В.Жигулевой, Б.Я.Надточенко. Под редакцией кандидата юридических наук, доцента А.А.Демина. – М.: Книгодел, 2010. – 348 с.


 


(2)Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012 – С. 31.

(3)Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 355.

[3] Босак О.З., Публічне управління як нова модель управління у державному секторі Електронний ресурс, Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10bozuds.pdf

[4] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 356.

[5] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 357.

[6] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 358.

[7] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 359.

[8] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 360.

[9] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 360.

[10] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 361.

[11] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 363.

[12] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 364.

[13] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 365.

[14] Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. Часть II. Уровни, технологии, зарубежный опыт государственной политики и управления / под ред. Л.В.Сморгунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 366.

[15] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 196.

[16] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 197.

[17] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 250.

[18] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 253.

[19] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 256.

[20] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 258.

[21] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. С. 259.

[22] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 262.

[23] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 264.

[24] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 266.

[25] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 284.

[26] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 285.

[27] Административное право зарубежных стран: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я.Кикотя, Г.А.Василевича, Н.В.Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – С. 287.

Моделі адміністративних реформ в країнах Європи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.