Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Якості психіки й напрями психологічної підготовки


Психіка спортсмена вдосконалюється тільки за умови активної взаємодії з навколишнім світом, у процесі тренувальної й змагальної діяльності. Успіх у спорті значною мірою залежить від індивідуальних психологічних особливостей спортсмена, а конкретні види спорту висувають до нього певні вимоги й разом з тим формують якості особистості, необхідні для успішного здійснення змагальної діяльності.

Дослідження особливостей особистостей спортсменів високого класу порівняно з менш кваліфікованими спортсменами, а також особами, що не займаються спортом, дали змогу встановити риси характеру, типові для найсильніших спортсменів:

1. Почуття переваги й суспільної впевненості.

2. Самовпевненість і підвищена готовність у відстоюванні своїх прав.

3. Завзятість.

4. Незговірливість.

5. Емоційна стійкість.

6. Висока цілеспрямованість.

7. Екстравертованість.

8. Змагальна агресивність.

Спортсменам високого класу, порівняно зі спортсменами невисокої й середньої кваліфікації, властиві ефективна пізнавальна діяльність, що виявляється в загостреній увазі, підвищеній здатності до сприйняття й оцінки ситуації, умінні переборювати тривожність, занепокоєння, труднощі, що виникають.

Властивості особистості взаємозалежні зі специфічними особливостями виду спорту. Наприклад, найбільш значущими властивостями особистості, що визначають ефективність і надійність змагальної діяльності в спортивних іграх, є такі:

1. В мотиваційно-вольовій сфері – змагальна мотивація, саморегуляція, вольовий самоконтроль, рішучість.

2. В емоційній сфері – емоційна стійкість, стабільність і завадостійкість, тривожність.

3. У комунікативній сфері – високий персональний статус у спортивно-діловій і неформальній сферах відносин.

Слід враховувати, що під впливом тренувальної й змагальної діяльності, характерної для різних видів спорту, особливо пов'язаної з ефективними умовами, формуються певні психодинамічні властивості, які, з одного боку, сприяють розвитку спеціальних здатностей, а з іншого – є основою формування індивідуального стилю діяльності спортсмена. Деякі властивості, які, на перший погляд, негативно впливають на ефективність рішення рухових завдань (наприклад, невротичність, підвищена збудливість, мінливість настрою), можуть оптимізувати прояв швидкісних здібностей, прискорювати процес впрацювання, рухливість діяльності функціональних систем в екстремальних умовах.

З рівнем спортивних досягнень тісно пов'язані комплексні психічні якості. Насамперед, до таких якостей належать такі:

1. Різні прояви волі.

2. Стійкість спортсмена до стресових ситуацій тренувальної й особливо змагальної діяльності.

3. Рівень досконалості кінестетичного і візуального сприйняття різних параметрів рухових дій і навколишнього середовища.

4. Здатність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м'язової координації.

5. Здатність сприймати, організовувати й переробляти інформацію в умовах дефіциту часу.

6. Досконалість просторово-часової антиципації як фактора, що підвищує ефективність техніко-тактичних дій спортсмена.

7. Здатність до формування в структурах головного мозку випереджальних реакцій, програм, що передують реальній дії, необхідність якої диктується вимогами ефективної змагальної боротьби.

8. Здатність управляти своєю поведінкою, вчинками в міжособистісних

взаємодіях з партнерами й суперниками.

Особливості тренувальної й спортивної діяльності кожного виду спорту визначають структуру й прояви різних психічних якостей. Варто пам'ятати, що психічні якості, з одного боку, належать до найбільш значущих факторів, які зумовлюють рівень спортивних досягнень, а з іншого боку, формуються в результаті занять конкретним видом спорту.

Успішна змагальна діяльність у спортивних іграх передбачає наявність у спортсменів постійного прагнення до вдосконалення майстерності, пошуку несподіваних рішень, завдань, наполегливості, рішучості, сміливості, кмітливості, емоційної стійкості, швидкого перемикання й стійкості уваги, швидкості й точності складних рухових реакцій, легкості утворення й перебудови рухових актів. Пов'язано це з тим, що в спортивних іграх на перший план виступає система перцептивно-інтелектуальних й емоційно-вольових процесів, що відбуваються в мінливих умовах діяльності для сприйняття й аналізу ситуацій, прийняття й реалізації рішень, при активній протидії суперників. Змагальна діяльність у спортивних іграх потребує не тільки точності сприйняття об'єктів, швидкого реагування й виконання рухових дій, а й оперативної розумової діяльності, що забезпечує аналіз ситуації, вибір і реалізацію оптимального рішення з ряду альтернатив.

Найважливішим компонентом психологічної підготовленості в спортивних іграх є ступінь єдності команди, її згуртованість для досягнення загальнокомандного результату. Тут повинні бути враховані такі аспекти, як лідерство провідних гравців, потенціал, сильні й слабкі сторони окремих гравців, відносини на рівні команди, окремих ланок і гравців, індивідуальні амбіції окремих гравців. Побудова психологічної підготовки команди з урахуванням цих факторів дає змогу різко підвищити як індивідуальної, так і командної змагальної діяльності, формує почуття згуртованості гравців і командної впевненості в досягненні загальнокомандного результату. Недостатня увага до цих факторів може різко знизити ефективність командних процесів. Наприклад, внутрішньокомандне суперництво може істотно впливати на структуру й ефективність змагальної діяльності не тільки окремих гравців та ігрових ланок, а й команди в цілому. Урахування цього суперництва при розробці техніко-тактичних схем ігрової діяльності, у процесі психологічної підготовки окремих спортсменів може значно підвищити результат загальнокомандної діяльності, тоді як недооцінка, ігнорування або придушення можуть призвести до негативних наслідків. Особлива увага в цьому питанні має бути приділена забезпеченню раціональної поведінки лідерів та інших членів команди.

Для багатьох видів спорту важливою стороною психічної підготовленості є толерантність (уміння терпіти) до болю.

Психологічна підготовленість тісно пов'язана з інтелектуальними проявами спортсмена, що дає їм змогу усвідомлювати своє місце в спорті, соціальну значущість спортивних досягнень, творчо підходити до вирішення тренувальних завдань (уміння зосереджувати увагу на ефективному вирішенні завдань у процесі тренування) і змагань; ефективно сприймати знання логічним, послідовним і нестандартним мисленням, особливо в складних ситуаціях; здатністю до оперативної переробки інформації, отриманої в результаті спостережень, сприйняття і реалізації її у відповідних діях.

Рівень різних складових психологічної підготовленості значною мірою визначається типом уваги, що залежить від обсягу й зосередженості.

Перший типуваги відрізняється більшим обсягом і внутрішньою спрямованістю (відчуття спортсмена, його почуття, думки).

Другий типуваги – це великий обсяг, але зовнішня зосередженість. Він сприятливий для спортсменів, яким необхідно приймати рішення з урахуванням великої кількості зовнішніх факторів (спортивні ігри).

Третій типвідрізняється невеликим обсягом і зовнішньою зосередженістю. Така увага дає змогу реагувати на кілька об'єктів або рухів і швидко приймати рішення, що дуже важливо в іграх, єдиноборствах.

Четвертий типвідрізняється невеликим обсягом і внутрішньою зосередженістю. Цей тип уваги має велике значення для успіху в циклічних видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості, де важливо вміти точно оцінити фізичний стан (ступінь стомлення, особливості структури рухів).

Кожний з типів уваги виявляється в різних змагальних ситуаціях.

Уміння спортсмена перемикатися з одного типу уваги на іншій, контролювати обсяг і спрямованість уваги, є важливою складовою психологічної підготовленості й характеризується як пластичність уваги.

Рівень психологічної підготовленості спортсмена значною
мірою залежить від можливостей аналізаторів (зорового, кінестетичного, вестибулярного), що зумовлюють регуляцію рухів у просторі й часі. Ці можливості виявляються тісно взаємозалежними зі специфічними вимогами різних видів спорту. Наприклад, у спортсменів, що спеціалізуються в спортивних іграх, великі здатності до просторової орієнтації, зумовлені можливостями зорової системи, виражені межею поля зору і його обсягом. Показово, що специфіка спеціалізації спортсменів зумовлює дуже тонкі ефекти локалізації гостроти відчуттів у тих зонах рухового апарату руху, у яких визначають технічну основу спортивної дії.

Важливою стороною психологічної підготовленості спортсменів є їх здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед змаганнями й під час змагань.

Підвищене емоційне збудженняв передстартовій обстановці є позитивним чинником, якщо не переходить оптимальної для даного спортсмена межі.

Оптимальне збудженнявиявляється у впевненості спортсмена у своїх силах, позитивній установці на змагальну боротьбу, підвищеній увазі, високому рівні регуляції рухів. Як тільки рівень емоційного збудження перевищує цю межу, настає перезбудження, що призводить до невпевненості, тривожності, зниження уваги, дискоординації рухової й вегетативної функцій і, як наслідок, до зниження ефективності змагальної діяльності.

У структурі психологічної підготовленості спортсменів варто виділяти їх ставлення до помилок і поразок. Якщо недостатньо кваліфіковані й підготовлені спортсмени сприймають невдачі як природний стан, що призводить до розвитку непевності, почуття страху й до нових помилок, то спортсмени високого класу сприймають помилки й поразки як прикрі випадки, винятки, що потребують корекції тренувальної й змагальної діяльності.

У системі психологічної підготовки спортсмена варто виділяти такі напрями:

1. Формування мотивації занять спортом.

2. Вольова підготовка.

3. Ідеомоторне тренування.

4. Удосконалення реагування.

5. Удосконалення спеціалізованих умінь.

6. Регулювання психічної напруженості.

7. Удосконалення толерантності до емоційного стресу.

8. Керування стартовими станами.

 

Вольова підготовка

Воляяк активна сторона свідомості людини, що в єдності з розумом і почуттям регулює його поведінку і діяльність в складних умовах, має три структурних компоненти:

1. Пізнавальний – пошук правильних рішень.

2. Емоційний – самопереконання, насамперед, на основі моральних мотивів діяльності.

3. Виконавчий – регулювання фактичного виконання рішення за допомогою свідомого самопримушення.

У структурі вольової підготовленості виділяють такі якості, як цілеспрямованість (чітке бачення перспективної мети), рішучість і сміливість (схильність до розумного ризику в поєднанні зі своєчасністю й обдуманістю рішень), наполегливість і завзятість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні мети й подоланні перешкод), витримка й самовладання (ясність розуму, здатність управляти своїми думками й діями в умовах емоційного збудження), самостійність та ініціативність (власний почин і новаторство).

При вихованні вольових якостей у спортсменів вирішальним фактором є орієнтація діяльності спортсмена на систематичне подолання зростаючих труднощів. Спрямованість до вищих досягнень, постійне підвищення тренувальних вимог створюють для цього передумови як у тренуванні, так і в змагальній діяльності, що сприяє вихованню вольових якостей.

Практичною основою вольової підготовки є такі фактори:

1. Регулярна обов'язкова реалізація тренувальної програми й змагальних установок. Вирішальним тут є виховання спортивної працьовитості й ділового стилю організації занять.

Вимога обов'язкового виконання тренувальної програми й змагальних установок пов'язана з вихованням у спортсмена звички до систематичних зусиль і наполегливості в подоланні труднощів, уміння доводити почату справа до кінця, твердо тримати дане слово. Успіх при цьому можливий лише у випадку, якщо спортсмен чітко усвідомлює завдання в спорті, розуміє, що досягнення спортивних вершин неможливо без подолання великих труднощів, вірить у тренера й у правильність обраної методики підготовки. Дуже важливо, щоб складні завдання, які ставляться перед спортсменом на різних етапах його вдосконалення, були реальні при відповідній мобілізації духовних і фізичних сил.

2. Системне введення додаткових труднощів.При цьому застосовуються різні прийоми: введення додаткового заняття, проведення тренувальних занять в ускладнених умовах, збільшення ступеня ризику, введення сенсорно-емоційних факторів, що збивають, ускладнення змагальних впливів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.