Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Удар по м’ячу головою в стрибку з відштовхуванням однією ногою


Цей удар тоді застосовується, коли поблизу немає суперника й можна виконати стрибок вгору і вперед.

Розгін виконується з кількох кроків. Нога в момент відштовхування залишається в положенні стрибка. Махова нога, зігнута в коліні, виконує мах угору – вперед. Наступні рухи не відрізняються від рухів під час ударів головою з відштовхуванням обома ногами. Після сильного прогинання тулуба цим способом м’яч можна спрямовувати вперед, вбік, назад (рис. 12).

 

 

Рис. 12. Техніка виконання удару по м’ячу в стрибку з відштовхуванням однією ногою

Послідовність навчання

1. Імітація удару після розгону з кількох кроків.

2. Те саме з визначенням місця відштовхування.

3. Удари по м’ячу, підвішеному на натузі.

4. Удари по підкинутому партнером м’ячу.

5. Удари по м’ячу в трійках у лівий, правий бік.


ТАКТИКА ГРИ У ФУТБОЛ

 

Тактика – слово грецького походження, що означає мистецтво командування військом. Це методи боротьби, які застосовуються для досягнення поставленої мети. У спорті слово «тактика» означає зумовлений спосіб ведення боротьби з суперником у рамках існуючих правил гри з використанням вміння гравців реалізовувати свої технічні навички для здобуття успіху в матчі.

Система гри – це основний спосіб гри команди, який визначає особливості розташування й пересування гравців у захисті і нападі для досягнення успіху в матчі. Гра в захисті й нападі вимагає від гравців оперативного розв’язання ігрових ситуацій, використання різноманітних тактичних засобів.

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, гру­пових і командних діях у нападі й захисті. Тактичні завдан­ня, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліма­тичних умов.

Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами.

Воротар повинен досконало володіти технікою гри, умі­ти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстанов­ку, миттєво визначати напрям, траєкторію і швидкість руху м’яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру «у воротах» з діями «на виходах». Воротар – перший організатор атак.

Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м’ячем і без ньо­го, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки.

Основні вимоги до гравця в захисті: колективно й індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти пере­дачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за вер­ховий м’яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положен­ня «поза грою».

При організації нападу захисники повинні: відкривати­ся для одержання м’яча від воротаря; після оволодіння м’я­чем своєчасно й точно виконувати передачі партнерам; не­сподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи «простріл» із флангу; завершу­вати атаку ударом по воротах.

Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати ата­ки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на висо­кому рівні виконавської майстерності.

Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптово­сті в розвитку атаки за допомогою переведення м’яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль за се­рединою поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: протидія швидкому розвитку у від­повідь атаки супротивника за допомогою контролю за ближнім у цій зоні чи персонально закріпленим суперни­ком; протидія передачі й ударам по воротах; страховка парт­нерів і взаємодія з ними.

Нападники повинні вміти поєднувати індивідуальні і гру­пові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершаль­ні атаки в умовах постійного єдиноборства.

Основні дії в атаці: розташування на грані положення «поза грою» і своєчасний відхід назад для одержання м’яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи «прострілом» м’яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак.

При переході в оборону нападники контролюють дії за­хисників чи вступають у єдиноборство з найближчим супе­рником, котрий володіє м’ячем. У захисті беруть участь за­лежно від ситуації.

Тактика нападу. Організація дій команди, котра володіє м’ячем, з метою взяття воріт суперника відноситься до так­тики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу й напрямку розвитку атаки, багатст­во технічних прийомів єдиноборства – усе це створює важкі умови для суперника.

Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, які спричинені різними умовами, такими як:

1) рівень розвитку рухових якостей власної команди та команди суперників;

2) рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперників;

3) метеорологічні умови;

4) місце проведення змагання.

Індивідуальна тактика. Індивідуальна тактика в нападі – це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіс­та, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих вирішень у певній ігровій ситуації вибрати найбільш правиль­не. Вона включає дії без м’яча і з м’ячем.

Дії без м’яча.Для оптимального вибору позиції з метою одержання м’яча використовується відкривання. Від того, наскільки гравці швидко і правильно відкриваються, скіль­ки «пропозицій» робиться партнеру з м’ячем, залежить ефек­тивність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися таким:

– відкривання виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості: воно не повинне утруднювати дій парт­нерів;

– не рекомендується занадто зближатися з гравцем, що володіє м’ячем, це гальмує розвиток атаки;

– уважно стежити за тим, щоб не опинитись у положенні «поза грою».

Ефективним маневром є відволікання супротивника, тоб­то демонстративне переміщення в певну зону з метою пове­сти за собою опікуна і тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо гравець, який атакує, не справляється в єди­ноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміс­титися в цю зону і створити чисельну перевагу.

Дії з м’ячем. Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба па­м’ятати, що без м’яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м’яча гальмує розвиток атаки.

Обведення – найважливіший засіб індивідуального по­долання оборони. Розрізняють такі види обведення: за до­помогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинно бути самоціллю.

Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м’яча залежить від конкретної ігрової ситуації.

Групова тактика. Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи декількох гравців, об’єднаних виконан­ням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають зазда­легідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізова­ними – які виникли в ході матчу.

Стандартні ситуації виникають у випадках виходу м’яча за межі поля і, безумовно, після кожного порушення правил гри. До стандартних ситуацій належать: початок гри з центру поля, удар м’яча від воріт, штрафний і вільний удари, вкидання м’яча із-за бокової лінії, кутовий удар.

Комбінації при стандартних положеннях дають змогу заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для суперника зонах.

Під час виконання тактично правильних рішень стандартних ситуацій у гравців розвивається вміння аналізувати та обирати найбільш оптимальні варіанти вирішення ігрової ситуації й ефективно завершувати їх.

Мета комбінацій при вкиданні м’яча із-за бокової лінії – зберегти м’яч у своєї команди (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію.

Комбінації при кутових ударах мають два основних ва­ріанти. У першому виконується подача м’яча у штрафний майданчик (в зону 11-метрової позначки, на ближню чи да­льню стійки), у другому – розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах.

Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близь­кості від воріт суперника завершуються ударом по воротах чи розігруванням м’яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взяття воріт позицію.

Комбінації при вільних ударах пов’язані з розігруванням м’яча (відкидання для удару, гра «у стінку», передача на вихід тощо).

Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець) ви­биває м’яч партнеру, котрий відкрився, або грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м’яч у поле.

Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках і т. д. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі.

Ефективність передач залежить від технічної майстерно­сті футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, зумовленої кількістю «про­позицій» гравцю з м’ячем.

Комбінації в парах. Один з найбільш ефективних спосо­бів обігрування суперника за допомогою партнера – це гра «у стінку». Футболіст, який володіє м’ячем, зближається з партнером, різко передає йому м’яч і на максимальній швид­кості кидається за спину суперника. Партнер в один дотик посилає м’яч, щойно отриманий від товариша по команді, у бік руху останнього – «на хід».

Комбінація «схрещування» застосовується на середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслі­дуваний суперником гравець просувається з м’ячем попе­рек поля, а його партнер біжить назустріч. Будучи вільним від опіки, у момент зустрічі він одержує м’яч і діє відповід­но до ігрової обстановки.

Комбінацію «передача в один дотик» застосовують переважно з метою виграшу часу і простору для маневру.

Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати напрям атаки, перегрупувати сили.

 

Комбінації в трійках зі «зміною місць» дають змогу обігрувати суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той «вивів» звідти протидію­чого суперника.

Комбінація «пропускання м’яча» найчастіше застосову­ється при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострільну передачу й імітуючи удар, атакуючий неспо­дівано пропускає м’яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції.

Командна тактика. Командна тактика нападу являє со­бою організацію колективних дій усієї команди для вирі­шення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу.

При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидко­стях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з парт­нерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов’язкове своє­часне виконання довгих передач уперед з метою «відріза­ти» суперників; перша передача повинна, як правило, на­правлятися «диспетчеру», котрий оцінює обстановку і швид­ко направляє м’яч на лінію атаки; у завершальній фазі ата­ки використовувати награні комбінації з найкоротшим ви­ходом нападників до воріт; гравці середньої лінії зобов’я­зані швидко створювати другий ешелон атаки.

При поступовому розгортанні нападу здійснюється три­валий контроль за м’ячем з використанням коротких і серед­ніх передач. Організована оборона суперника вимагає від атакуючих виконання серії багатоходових комбінацій, ши­рокого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги: застосування точних пере­дач і активне маневрування по всій ширині поля; постійна готовність до несподіваної передачі в передню лінію атаки, тобто до швидкісного прориву; варіювання напрямку ата­ки з одного флангу на інший; ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравців се­редньої лінії і захисників.

Основні принципи організації нападу.При системі 1 + 4 + 3 + 3 команди зазвичай грають із двома крайніми і центральними нападниками або з двома центральними ікрайнім.

Основне завдання крайніх нападників – обіграти своїх опікунів у єдиноборстві чи за допомогою партнера. На­далі доцільні вихід до лінії воріт і подача м’яча верхом чи «простріл» уздовж воріт, «зрізання кута», тобто вихід на удар­ну позицію.

Центральний нападник при підключенні в атаку грав­ця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опі­куна з центральної зони. Нападники маневрують по шири­ні поля, а їх зони займають партнери.

Два гравці середньої лінії (атакуючий і «диспетчер») ви­суваються на передній рубіж, третій – діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії – безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку.

Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсут­ності одного з крайніх нападників його зону часто займає крайній захисник.

При системі 1 + 4 + 4 + 2 обов’язкова наявність не менше ніж двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспет­чера. Один з основних тактичних варіантів – штучне звіль­нення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Напа­дники багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання «гострої» передачі або утворюючи своєрідні «вікна» – вільні зони для підключення партнерів.

Крайні захисники систематично беруть участь у напа­ді, діючи як крайні нападники, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.

Тактика захисту. Гра в захисті передбачає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи утруднити атаку­ючим можливість наблизитися доворіт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідями на дії атакуючих і зумовлюються особливостями тактики су­перника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спря­мована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м’ячем і організацію успішної атаки.

Індивідуальна тактика.Ефективність захисту багато вчому залежить від індивідуального вміння кожного гравця діяти проти суперника – і коли він володіє м’ячем, і без нього. Граючи проти суперника, котрий не володіє м’я­чем, футболісти в захисті здійснюють закривання та перехоп­лення.

Закривання – переміщення з метою перешкодити супе­рнику одержати м’яч. Той, хто обороняється, розташовуєть­ся між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персональ­ного завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільні­ше його треба закривати.

Перехоплення – дія гравця з метою оволодіння м’ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибо­ру позиції, своєчасного виходу до м’яча, швидкості тощо. У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м’ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити пе­редачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м’яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м’ячем, переслідувати його і зберігати атакую­чу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гра­вець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м’ячем, і перекриває зону найбільш гострої пе­редачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтісни­ти суперника до бокової лінії.

Групова тактика. Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнування комбіна­цій суперника.

 

Щоб допомогти партнеру, котрий про­грав єдиноборство, використовують страховку.

Протидія комбінації «гра в стінку» зумовлюється міс­цем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні. У більшості випадків треба розташу­ватися так, щоб мати можливість перехопити першу пе­редачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від ком­бінації.

При протидії комбінації «схрещування» ті, хто оборо­няється, повинні особливо уважно контролювати дії грав­ця, у якого опинився м’яч, щоб перепинити йому шлях до воріт.

Протидіючи комбінації «пропускання м’яча», захисни­ки готові перехопити «пропущений» м’яч або швидко пере­ключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м’яч ад­ресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення «поза грою». Захисник, який знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника й керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» в зоні між централь­ною лінією і штрафним майданчиком.

Побудову «стінки» виконує команда, уворота якої при­значений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, хто обороняється, – убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Зазвичай у «стінку» стають 4–5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападник). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпо­середньо протидіє йому.

Командна тактика. Командна тактика в захисті зво­диться до організації колективної взаємодії, котра дає змогу успішно відбивати атаки суперника і після цього пе­реходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необ­хідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися й забезпечити взаємну страховку захис­них ліній.

Захист проти швидкого розгортання нападу.При втраті м’яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м’ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і зму­шуючи його помилитися чи зробити малорезультативні пе­редачі найближчим партнерам.

Якщо суперник починає активне маневрування, потріб­но щільно «закрити» своїх підопічних або протидіяти роз­витку атаки в зонах.

При атаці по центру гравці захисних ліній щільніше кон­центруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж на­пад ведеться по флангу, вони переміщуються в бік напрямку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому – у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який за­ймає позицію позаду лінії оборони.

Захист проти поступового розгортання нападу.При здійс­ненні командних дій цього виду ті, хто обороняється, від­ходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосере­дження нападників по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м’яч з неодмінною організацією страховки.

Командні дії в обороні поділяються на персональ­ний, зонний і комбінований захист.

Персональний захист – це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від супер­ника на відстані, яка дає можливість перехопити адресова­ні йому м’ячі, атакувати його в момент прийому м’яча.

При зонному захисті гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборон­них дій є «передача» суперників один одному.

Комбінований захист найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно й раціонально поєднує принципи персонального та зонного захисту; одні гравці можуть, за за­вданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші – грати переважно в зоні.

Тактична підготовка футболіста. Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчаль­но-тренувальних занять.

Під теоретичною підготовкою футболістів слід розумі­ти навчання системи знань, необхідних для ведення гри.

Вона повинна бути спрямована на використання здобутих знань на практиці.

При підготовці до проведення теоретичних занять з юни­ми футболістами викладачу рекомендується:

а) визначити методичну форму проведення теоретичного заняття (бесі­да, опитування, розбір гри чи настанови);

б) визначити кіль­кість часу для цієї теми;

в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект.

Усні повідомлення вчителя підкріплюються наочни­ми посібниками – малюнками з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, класною дош­кою. Учням пояснюють окремі компоненти гри (дії футболіста в атаці, обороні, взаємодії в різних ситуаціях).

Особливе місце в теоретичних заняттях з тактики займа­ють настанови щодо майбутньої гри й розбір минулої. Учи­тель висвітлює учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін команди суперників та окремих її гравців. Визначається як тактика всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюються варіанти взає­модій, комбінації при стандартних положеннях.

У процесі розбору гри, що відбулася, вчитель аналізує й оцінює вдалі та невдалі дії всієї команди, її ланок і окремих футболістів з виконання наміченого плану. При цьому слід активізувати й розвивати самостійне тактичне мислення юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну дум­ками.

Основний метод навчання тактики й удосконалювання в ній – багаторазове повторення ігрових і спеціальних вправ на освоєння індивідуальних і групових тактичних дій у конкретній обстановці.

Використовуються різноманітні тренувальні вправи.

Правила гри у футбол

 

Правило 1. ПОЛЕ ДЛЯ ГРИ

Розміри

Поле для гри повинно бути прямокутної форми. Дов­жина бокової лінії має бути більша за довжину лінії воріт. Довжина поля: мінімум 90 м, максимум 120 м. Ширина: мінімум 45 м, максимум 90 м.

Для міжнародних матчів довжина поля: мінімум 100 м, максимум 110 м. Ширина: мінімум 64 м, макси­мум 75 м.

Розмітка поля

Поле для гри розмічають лініями. Ширина цих ліній входить у розміри майданчиків, які вони обмежують. Довгі лінії, які обмежують поле, називають боковими лініями, а короткі – лініями воріт. Ширина цих ліній до 12 см.

Поле для гри розділено на дві рівні половини серед­ньою лінією. Посередині цієї лінії розміщено центральну позначку. Навколо неї проведене коло радіусом 9,15 м.

Майданчик воріт

На кожному кінці поля розташований майданчик воріт, який утворюється таким чином: з точок на лінії воріт, які знаходяться на відстані 5,5 м від внутрішнього боку кожного зі стояків воріт, під прямим кутом проводять два відрізки завдовжки 5,5 м. Кінці цих відрізків з’єднуються лінією, паралельною лінії воріт. Утворений таким чином прямокутник має назву «майданчик воріт».

Штрафний майданчик

На кожному кінці поля розташований штрафний май­данчик, який утворюється таким чином: з точок на лінії воріт, які знаходяться на відстані 16,5 м від внутрішнього боку кожного зі стояків воріт під прямим кутом до лінії воріт, проводять два відрізки за­вдовжки 16,5 м. Кінці цих відрізків з’єднуються лінією, паралельною лінії воріт. Утворений таким чином прямокутник називається штрафним майданчиком.

У межах кожного штрафного майданчика на від­стані 11 м від воріт і рівній відстані від стояків воріт наноситься 11-метрова позначка. За межами кожного штрафного майданчика проводиться дуга кола радіусом 9,15 м, центром якої є 11-метрова позначка.

Флагштоки

У кожному куті поля встановлюється флагшток зав­вишки 1,5 м із незагостреним верхом і полотнищем пра­пора.

Кутовий сектор

З основи кожного кутового флагштока в межах поля проводиться дуга, яка становить чверть кола радіусом 1 м.

Ворота

Ворота встановлюють посередині кожної лінії воріт. Вони складаються з двох вертикальних стояків, роз­міщених на однаковій відстані від кутових флагштоків і з’єднаних вгорі горизонтальною поперечиною.

Відстань між стояками – 7,32 м. Нижній край попе­речини має бути на відстані 2,44 м від поверхні землі.

Обидва стояки й поперечина мають однакову ширину й товщину (не більше ніж 12 см). Лінії воріт мають бути такої самої ширини, як і стояки з поперечиною. До воріт і по­верхні землі за лініями можна прикріпляти сітки за умо­ви, що вони належно закріплені і не заважають діям во­ротарів. Стояки й поперечина мають бути білого кольору.

Безпека. Ворота слід надійно закріпити на землі. Переносні ворота можна використовувати тільки в тому випадку, коли вони відповідають цій вимозі.

Якщо поперечина впаде або зламається, гру зупиня­ють доти, доки її не полагодять чи поставлять на своє місце. Якщо поперечину неможливо відновити, матч при­пиняють. Використання мотузки замість поперечини не допускається. Якщо поперечину вдасться відновити, то гру поновлюють «спірним м’ячем» у тому місці, де він знаходився в момент зупинення гри.

 

Правило 2. М’ЯЧ

М’яч: має сферичну форму, виготовлений зі шкіри або іншого придатного матеріалу, має довжину окружності не більше ніж 70 см і не менше за 68 см, має вагу перед по­чатком гри не більше ніж 450 г і не менше ніж 410 г, має надлишковий тиск на рівні моря в межах 0,6-1,1 атм. (600-1100 г/см2).

Заміна м’яча, який став непридатним

Якщо м’яч лопнув або втратив свою форму, перебуваючи в грі, то: гру зупиняють; новий м’яч вводять у гру в тому місці, де поперед­ній м’яч зробився непридатним.

Якщо м’яч лопнув або втратив свою форму в той мо­мент, коли він вийшов із гри, і призначений початковий удар, удар від воріт, кутовий, вільний, штрафний або 11-метровий удар, або коли м’яча мають укинути з-за бічної лінії: після заміни м’яча гру поновлюють відповідно до того, як вийшов із гри попередній м’яч.

Під час матчу м’яч не можна заміняти без дозволу арбітра.

 

Правило 3. КІЛЬКІСТЬ ГРАВЦІВ

Гравці

У матчі беруть участь дві команди, кожна з яких складається не більше ніж з 11 гравців, один з-поміж яких – воротар.

Матч не можна розпочинати, якщо в одній з команд виявиться менше ніж сім гравців.

Офіційні матчі

У кожному матчі змагання, яке проводиться під егідою ФІФА, континентальної конфедерації чи національної асоціації, дозволено заміну не більше ніж трьох гравців, якщо тільки в регламенті змагань не затверджено більшої кількості замін, але не більше ніж шість.

Інші матчі

В інших матчах можна проводити більшу кількість замін, якщо: команди домовилися щодо максимальної кількості замін і арбітру було повідомлено про домовленість до по­чатку гри.

Якщо арбітра не проінформували завчасно або сторони не дійшли згоди щодо кількості замін до початку гри, то дозволяється заміна не більше ніж шести гравців.

Усі матчі

У всіх матчах прізвища запасних гравців слід занести в рапорт матчу до його початку. Запасні гравці, прізви­ща яких не були внесені в рапорт, не мають права брати участь у грі.

Порядок замін

Для заміни гравця запасним потрібно виконати таке:

§ про майбутню заміну слід повідомити арбітра;

§ запасний гравець має право вийти на поле тільки за сигналом арбітра й тільки після того, як замінюваний гравець покине поле;

§ запасний гравець виходить на поле біля середньої лінії після зупинення гри;

§ заміна вважається здійсненою, коли запасний гра­вець вийшов на поле;

§ з цього моменту запасний гравець стає гравцем основ­ного складу, а гравець, якого замінили, перестає бути ним;

§ гравець, якого замінили, більше не має права брати участь у цій грі;

§ право арбітра накладати стягнення поширюється на всіх запасних гравців, незалежно від того, виходили вони на поле чи ні.

Зміна воротаря

Будь-хто з польових гравців може помінятися місцем із воротарем за умови, що:

• арбітра заздалегідь було повідомлено про таку зміну;

• зміна проводиться тоді, коли гру зупинено.
Порушення / санкції

Якщо запасний гравець вийшов на поле без дозволу судді, то гру зупиняють; арбітр повинен дати порушникові попередження, показавши йому жовту картку, і наказати, щоб він покинув поле; гра відновлюється вільним ударом у тому місці, де був м’яч у момент зупинення гри (див. правило 8).

Якщо польовий гравець помінявся місцем із воротарем без дозволу арбітра, то:

§ гру не зупиняти;

§ тільки-но м’яч вийде з гри, обом порушникам дати попередження, показавши їм жовту картку.

За будь-яке інше порушення правила 3:

§ гравці, що завинили, мають дістати попередження,
і їм показують жовту картку.

Поновлення гри

Якщо арбітр зупинив гру тільки для того, щоб дати гравцеві основного складу попередження, то вона понов­люється вільним ударом, який виконує суперник цього гравця з місця, де м’яч був у момент зупинення гри (див. правило 8).



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.