Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Цінні папери як форма фіктивного капіталу


Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Ще в червні 1991 р. Верховною Радою України було прийнято закон «Про цінні папери і фондову біржу», який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів:

ü акції;

ü облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

ü облігації підприємств;

ü казначейські зобов’язання держави;

ü ощадні сертифікати;

ü векселі;

ü приватизаційні папери.

Крім цінних паперів першого порядку, існують похідні цінні папери, до яких належать опціони, ф’ючерси, бони, варанти тощо.

11. Види цінних папе­рів та їх характеристика

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що є засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на пайові, що виражають частку у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

Пайові цінні папери: акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери: облігації, казначейські зобов’язання та ін., за якими емітент несе зобов’язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін. Грошові цінні папери активно використовують в обороті між фірмами, банками, між банками та казначейством.

Також цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери передаються через повний індосамент (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передаванню. Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Пайові цінні папери

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їхніх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Використання різних видів акцій пов’язане з різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.

Проста акація дає право голосу (за принципом: одна акція – один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку. Привілейовані акції надають певні переваги їхнім власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим власники привілейованих акцій у більшості випадків позбавляються права голосу, тобто вони не можуть брати участі в управлінні товариством, якщо це не передбачено статутом. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Щорічний прибуток за цими акціями нараховується за процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж якийсь рік обсяг чистого прибутку не дає змоги виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди можуть виплачуватись із резервного фонду.

Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акції. Продаж чи передання іменної акції іншому власнику фіксується відповідними записом чи заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення.

Паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друку. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їх захисту від підробки. При цьому іменні акції мають найбільш надійний захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії.

Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких позначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції – це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов’язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках.

Боргові цінні папери

Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні. Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління. Інституційні облігації випускаються суб’єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні – акціонерними товариствами.

Залежно від способу виплати доходу виділяються процентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватись. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до 1—2 років), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5—10 років). Слід зазначити, що в кожній країні існує свій підхід до визначення термінів розмежування облігацій на коротко-, серед­ньо- і довгострокові. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом дострокового погашення передбачають право емітента на дострокове погашення.

За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу з дотриманням установлених строків. Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні ціні папери тощо. Об’єкти і фонди забезпечення вказуються при випуску забезпечених облігацій. Незабезпечені облігації не передбачають установлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від того, вказуються чи ні об’єкти і форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава завжди має достатні ресурси.

Казначейські зобов’язання – це вид цінних паперів на пред’­явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов’язань – довгострокові (від п’яти до десяти років), середньострокові (від одного до п’яти років), короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов’язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред’явника.

Вексель – це письмове абстрактне й безспірне зобов’язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів – прості й переказні. Простий вексель – це письмове зобов’язання, яке позичаль­ник видає кредитору про сплату певної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов’язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Приватизаційні цінні папери

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери є виключно іменними, надаються лише громадянам і можуть бути використані лише в період приватизації. Зазначені папери не підлягають вільному обігу. За ними не виплачуються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх неможливо використовувати як засіб платежу чи забезпечення зобов’язань. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно за допомогою їх обміну на акції та інші документи, що підтверджують право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розмірові номінальної вартості приватизаційного паперу.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об’єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитне свідоцтво – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Похідні цінні папери

Похідні цінні папери– це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж їх протягом терміну, визначеного договором (контрактом).

Підприємство, якщо це не суперечить його статуту, має можливість мобілізувати додатковий капітал через випуск цінних паперів другого порядку, тобто випуск цінних паперів на вже чинні цінні папери підприємства.

Похідні цінні папери – це інструмент зниження фінансового ризику інвесторів, учасників фондового ринку.

Функції похідних цінних паперів випливають з особливостей обертання основних цінних паперів.

Функції похідних цінних паперів:

1) посвідчення прав, що випливають з володіння основними цінними паперами (сертифікати, акції, облігації);

2) надання додаткових пільг власникам основних цінних паперів. Цю функцію здійснюють опціони, варранти, ф'ючерси, які дають можливість придбати або відмовитися від придбання основних цінних паперів;

8) забезпечення функціонування основних цінних паперів;

4) прогнозування динаміки курсів і страхування власників основних цінних паперів від пониження курсів. Цю функцію виконують ф'ючерси та опціони;

5) можливість заміни основних цінних паперів їх сурогатними формами. Цю функцію виконують сертифікати акцій, сертифікати облігацій і депозитні розписи;

6) забезпечення проникнення основних цінних паперів на іноземні фондові ринки. Цю функцію виконують депозитні рахунки.

Право підписки на акції– це переважне право на придбання акціонерами цінних паперів підприємства нового випуску пропорційно до їх існуючого внеску. Тим самим зберігається відносна пропорція майнових інтересів акціонерів. Цим правом можуть користуватися власники звичайних акцій, якщо це передбачено статутом підприємства емітента.

Право підписки на акцію полягає у забезпеченні захисту акціонерів від скорочення частки їх власності у підприємстві у разі випуску додаткових акцій тих самих серій. Це має значення для власників контрольних пакетів та великих пакетів акцій.

Кожен акціонер, що має "право на підписку", одержує від емітента спеціальне свідоцтво чи сертифікат прав, в яких вказані кількість акцій та ціна продажу цінних паперів нового випуску.

Право підписки на акції – це короткостроковий цінний папір, який може котируватись на фондовій біржі.

Опціон – це цінний папір, який розглядають як результат опціонного контракту. Згідно з цим контрактом один з учасників набуває право купівлі (продажу) певної кількості цінних паперів за обумовленою ціною у певний період часу, а інший учасник за грошову премію зобов'язується, у разі необхідності, продати (купити) цінні папери за договірною ціною. Зазвичай, опціони виставляють на звичайні акції.

Опційний контракт – це договір, який зобов'язує учасника тримати пропозицію в силі протягом певного терміну.

Власник опціону має право: купити, продати його або відмовитися від контракту, втративши премію.

Стандарти опціону:

1) кількість однойменних цінних паперів, які продають, повинна бути певної величини (зазвичай лот містить 100 одиниць);

2) має бути вказана дата, до якої права можуть бути реалізовані або анульовані;

3) має бути вказана ціна виконання контракту.

Два основні типи опціонних контрактів:

1) контракт на купівлю цінних паперів;

2) контракт на продаж цінних паперів разом із цінними паперами.

Учасники ринкового опціону можуть виступати в якості: покупця опціону на купівлю, покупця опціону продавця, надписанта опціону продавця.

Коли купують опціони на продаж при можливому зниженні цін на акції, інвестор може придбати опціони з правом продажу за фіксованою ціною після закінчення певного строку.

Приклад. Купити 100 опціонів на суму 350 грн, які дають можливість продати 100 акцій компанії по 50 дол. за одну акцію протягом певного проміжку часу.

Якщо курс акцій падає, то власник опціону може продати їх акціонерові компанії, щоб знизити втрати цього акціонера.

Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Інвестори можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зростання порівняно з обумовленим у варанті.

Ф’ючерс є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

Література:

Кремень О. І., Кремень В. М. Фінанси [Текст] : навчальний посібник / О. І. Кремень, В. М. Кремень. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 416 с. – С. 253-282.

Пилявець В. М. Фінанси [Текст] : навч. посібник / В. М. Пилявець, М. Т. Пилявець. – К. : Аграрна освіта, 2010. – 306 с. – С. 198-203.

Фінанси [Текст] : навч. посіб. / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев; Ред. В. І. Оспіщев. – К. : Знання, 2006. – 415 с. – С. 296-329.

Фінанси [Текст] : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. / О. Р. Романенко, С. Я. Огород­ник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : КНЕУ, 2003. – 387 с. – С. 227-253.

Фінанси [Текст] : підручник / за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова ; Мін-во освіти і науки України. – К. : Знання, 2008. – 611с. – С. 392-409.

Про банки та банківську діяльність [Електронний ресурс] : закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14&p=1324830502254568.

Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні [Електронний ресурс] : закон України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/448/96-%D0%B2%D1%80/print1325674069183342

Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс] : Положення затверджене Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту ВРУ. – Режим доступу до бази : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1063/2011/print1328221035385428

Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс] : Положення затверджене Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту ВРУ. – Режим доступу до бази : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1070/2011/print1328221035385428

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг [Електронний ресурс] : закон України від 12 липня 2001 року № 2664-ІII // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14/print1325674069183342

Еш С. М. Фінансовий ринок [Текст]: Навч. посібник/ С. М. Еш; Нац. ун-т харч. технологій. –К.: Центр учбової літератури,2011. –528с.

Науменкова, Світлана Валентинівна. Ринок фінансових послуг [Текст] : навч. посіб. / С. В. Науменкова, С. В. Міщенко. – К. : Знання, 2010. – 532 с.

Основи фінансового моніторингу фінансових послуг [Текст] : навч. посібник/ ред. : Н. М. Внукова. – К.: КНТ, 2009. – 136 с.

Смагін В. Л. Формування та розвиток фінансового ринку в умовах трансформаційної економіки [Текст] : монографія / В. Л. Смагін. – К.: КНЕУ, 2008. – 232 с.

Унинець-Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг [Електронний ресурс] : навч. посібник / В. П. Унинець-Ходаківська. – К.: ЦНЛ, 2009. – ел. опт. диск (CD-ROM). – (Електронні видання)

Унинець-Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг: теорія і практика [Текст] : навч. посібник / В. П. Унинець-Ходаківська, О. І. Костюкевич, О. А. Лятамбор. – К.: ЦУЛ, 2009. – 392 с.

Черкасова С. В. Ринок фінансових послуг [Текст] : навч. посібник/ С. В. Черкасова. – Львів: Магнолія 2006, 2009. – 496 с. – (Вища освіта в Україні)


Тема 12: міжнародні фінанси

Обсяг – 6 годин

План:

1. Сутність, призначення і роль міжнародних фінансів.

2. Світові фінансові потоки.

3. Світові фінансові ринки.

4. Світові фінансові центри.

5. Міжнародна фінансова інтеграція та її вплив на фінансові інтереси країн і регіонів.

6. Міжнародний фінансовий ринок.

7. Міжнародний ринок грошей (валютний ринок)

8. Міжнародний ринок кредитних ресурсів.

9. Міжнародний ринок цінних паперів.

10. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні.

11. Валютні системи: сутність та види.

12. Структура валютної системи.

13. Валютна політика держави.

14. Валютне регулювання в Україні: поняття, напрями та суб'єкти.

15. Валютний ринок.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.