Главная

Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сутність інвестиційних ризиків в будівництві


 

Під інвестиційним ризиком розуміють можливість виникнення непередбачених фінансових витрат (зниження прибутків, доходів, втрати капіталу і т.п.) у ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Аналіз різноманітних визначень ризику дозволяє визначити основні моменти, що є характерними для ризикової ситуації:

- ймовірний характер події, яка визначає можливий результат на практиці;

- можливість визначення ймовірності очікуваних результатів;

- ймовірність виникнення збитків;

- ймовірність одержання додаткового прибутку.

Таким чином, категорію “ризик” можна визначити як небезпеку можливої, ймовірної втрати ресурсів, або недоодержання прибутку порівняно з варіантом, котрий розрахований на раціональне використання ресурсів в даному виді діяльності.

Світовий досвід підготовки, фінансування та реалізації інвестиційних проектів в будівництві свідчить, що ця діяльність порівняно з іншими видами підприємницької діяльності, є найбільш ризикованою. Тому питанням управління ризиком інвестиційної діяльності повинна приділятися особлива увага.

Інвестиційні проекти, що пов’язані з реальними інвестиціями, передбачають наявність значного часу від початку реалізації проекту до його завершення та, як правило, включають передінвестиційну фазу, інвестиційну, виробничу та фазу завершення проектів.

На відміну від більшості будівельних проектів, для яких оцінка ризику та розробка шляхів його зниження здійснюється на початковій стадії, інвестиційні проекти вимагають реалізації функцій управління ризиком протягом усього періоду їхнього здійснення.

Важливою особливістю інвестиційних проектів є складний (комбінований) характер цієї діяльності. В межах інвестиційних проектів об’єднується сукупність більш простих (по відношенню до проектів) форм діяльності – науково-технічна, комерційна, фінансова, будівельна, виробнича та ін.

При розгляді складу ризиків інвестиційних проектів відзначається, що такі проекти в більшості випадків мають справу з відомими технологіями та орієнтовані на виробництво традиційних товарів та послуг. В них переважають наступні проектні ризики:

1. затримки вводу в дію об’єкта; перевищення кошторису будівництва;

2. низька якість обладнання та будівельних робіт;

3. підвищення цін на сировину та інші елементи витрат на виробництво;

4. некваліфіковане управління об’єктом на стадії експлуатації і та ін.

Управління проектом – це встановлення і регулювання зв’язків між елементами проекту.

Організація здійснення проекту містить в собі:

- організаційні форми реалізації проекту;

- організаційні структури управління проектом.

Найважливішою функцією управління проектами є систематичний контроль за виконанням робіт та їх реалізацією.

Одним із варіантів врахування відхилень на протязі реалізації будівельного проекту є контроль за:

- витратами фінансових коштів;

- витратами ресурсів та ефективність їх використання;

- величиною одержаного прибутку.

Роботи по реалізації проекту можна розподілити на: основну діяльність за проектом та забезпечення проекту.

До основної діяльності за проектом відносяться: передінвестиційні дослідження; планування проекту; розробка проектно-кошторисної документації; виробнича діяльність або будівельно-монтажні роботи; випуск продукції.

Діяльність по забезпеченню будівельного проекту різноманітна. Це наступні види забезпечення: організаційно-правове; кадрове; фінансове; матеріально-технічне; інформаційне; маркетинг.

Універсальні знання та методи управління проектами дозволяють вирішувати такі задачі як :

- визначення мети проекту;

- структуризація проекту;

- визначення фінансових потреб та джерел фінансування;

- розрахунок вартості проекту;

- визначення термінів виконання проекту;

- управління ризиками інвестиційної діяльності та ін.

Відносна унікальність кожного проекту, умови, що швидко змінюються зовні та всередині, в яких він розробляється та реалізується, призводить до того, що виконання проекту здійснюється в умовах невизначеності та ризику. Для того, щоб знизити збитки, необхідно передбачити методи, що допомагають управляти невизначеністю та ризиком проекту.

Таким чином, щоб знизити ризик інвестиційного проекту, необхідно розробити схему управління ризиком.

Управління ризиком – спеціальний вид менеджерської діяльності, спрямованої на зменшення впливу ризику на результати роботи підприємства.

Водночас треба відмітити, що на сьогоднішній день відсутнє однозначне визначення поняття управління ризиком. Так, на думку І.Р. Бузько, управління ризиком можна розглядати як важливий ефективний спосіб попередження ризиків таким чином, що їх вплив буде менш травмованим для підприємства. В.В. Черкасов вважає, що управління ризиками – це можливість управлінської діяльності використати різні підходи, процеси, заходи, котрі дозволяють в значній мірі прогнозувати появу ризикової події і за рахунок управлінської взаємодії зменшити ступінь її впливу.

Вкрай важливим є процес вибору методу та засобів управління ризиком. Теорія та практика розробила декілька методів управління ризиком: попередження, перерозподіл, страхування та поглинання ризику.

Всі методи управління ризиками інвестиційної діяльності доцільно застосовувати взаємно, в залежності від ситуації, коли виникає той чи інший ризик інвестиційного проекту.

Управління ризиком інвестиційної діяльності являє собою складний процес, який потребує розробки спеціальних методів, а також виконання робіт, пов’язаних з реалізацією цих методів. Розробка ефективних методів управління ризиками інвестиційної діяльності повинна стати засобом, що забезпечує високий рівень результату інвестицій.

Говорячи про управління інвестиційним ризиком, є цілком доречним навести визначення експертів, які трактують це поняття як „процес вироблення компромісу, що спрямований на досягнення балансу між вигодами від зменшення ризику і необхідними для цього витратами, а також прийняття рішення про те, які дії для цього слід вчинити (або від яких слід утриматись)".

Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризикованістю, є створення нових й удосконалення існуючих систем управління ризиками, що забезпечать виявлення, оцінку та контроль на зменшення впливу їх наслідків. Механізм прийняття рішень повинен не тільки ідентифікувати ризик, а й давати можливість оцінити, які ризики і якою мірою може брати на себе підприємство, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або припустимий ризик – необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

Процес управління інвестиційними ризиками включає широкий спектр дій, котрі можуть бути представлені як послідовність таких етапів:

- усвідомлення й виявлення ризику, визначення причин його виникнення і ризикових сфер;

- аналіз та оцінка ризику – кількісне визначення витрат, пов’язаних із видами ризику, які були виявлені на першому етапі;

- вибір методів (прийомів) управління ризиком;

- застосування обраних методів, мінімізація витрат на здійснення обраних методів.

Успішність діяльності суб’єктів господарювання значною мірою залежить від прийнятої концепції управління ризиками. Але визначення мети процесу управління ризиками не таке вже й однозначне, як може здатися на перший погляд. Бажання уникнути ризиків, або мінімізувати їх – явище природне, проте розв’язування проблеми ускладнюється можливістю прямої залежності між ризиками і доходами. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищення доходу, але не виключає можливості додаткових втрат у випадку настання події ризику. Отже, балансування між прибутковістю і ризиком, пошук їх оптимального співвідношення, розглядаються як одне з важливих і складних завдань, що постають перед керівництвом кожного суб’єкта господарської діяльності.

Для реалізації цього завдання необхідно визначити:

- допустимий ризик, який може взяти на себе підприємство;

- вартість інвестиційного проекту з врахуванням ризику;

- економічну ефективність інвестиційного проекту;

- граничну величину інвестиційних витрат, за яких підприємство виходить на рівень компенсації втрат.

 

5.2 Методи управління ризиками будівельних організацій

 

Фінансування має справу з коштами, отриманими для покриття витрат. Саме ця форма фінансової діяльності в теорії управління ризиками називається фінансуванням ризику. Методи фінансування ризику спрямовані на компенсацію витрат і збитків, які трапляються навіть за ефективного управління ризиками, але, звичайно, такі витрати будуть меншими, ніж коли управління ризиком взагалі немає або воно не ефективне.

Задача фінансування ризику полягає у забезпеченні економічної можливості компенсації матеріальних збитків внаслідок несприятливих випадкових подій, таких як: втрата майна; відповідальність за зобов’язаннями; фінансові витрати і збитки персоналу; відповідальність за збитки, завдані третім особам.

До етапів фінансування ризику входять:

- визначення ризику;

- оцінка впливу ризику від кожного класу подій;

- оцінка повного збитку внаслідок втрат за визначений період і максимального розміру найбільших втрат;

- оцінка економічної можливості заміни або відтворення майна, яке втрачено внаслідок тієї чи іншої події;

- заходи щодо наповнення грошових фондів для покриття втрат.

Витрати на ризик підприємств визначаються як повні річні витрати:

- на покриття збитків;

- на регулювання ризику.

Повні витрати поділяють на прямі й відносні.

Прямі витрати, як правило, легко оцінити, це витрати через:

- переривання ділової активності;

- зменшення ринкової ціни вартості капіталу;

- збільшення страхових премій;

- травматизм персоналу.

При цьому слід зважити на ті обставини, що в сучасному суспільстві масштаби ризику постійно зростають у бік збільшених витрат. Це відбувається через взаємозалежні чинники, такі як: ускладнення виробничих процесів; зростання технологічної взаємозалежності; швидка зміна методів виробництва, тощо. Додаткові наслідки багатьох з них пов’язані з темпами змін, що відбуваються в більшості сфер людської діяльності.

Оскільки ризик і невизначеність є функціями непередбачених змін, то великі зміни призводять до збільшення сфери дії ризику. Наслідком швидких змін зростання ризику є збільшення сукупного матеріального збитку, до якого входять два види витрат:

- матеріальні;

- організаційно-адміністративні.

До першого виду входять: втрата майна, відповідальність за зобов’язання, фінансові втрати і збитки і та ін. Витрати другого виду пов’язані із заходами щодо зменшення несприятливих подій (або запобігання їм). Для прикладу можна назвати систему безпеки для машин і обладнання, техніку безпеки виробничих процесів, навчання персоналу тощо.

Результат несприятливих подій може бути виражений у грошовій формі. Це може бути вартість активів, але він може бути виражений і іншими фінансовими характеристиками підприємства, наприклад, дохідністю. Тому на сучасних підприємствах, незалежно від форми власності метою управління фінансами є максимізація цінності їх активів.

Отже, мета вкладення в управління ризиком полягає у захисті доходу, який генерується активами підприємств. Це досягається двома шляхами: шляхом зменшення потреби в зміні майна і шляхом збереження дохідності завдяки можливості компенсування збитків. Витрати на управління ризиком можуть бути оцінені так само, як і інші витрати, але вони повинні відповідати тому самому критерію збільшення вартості активів. Водночас програма фінансування ризику має спиратися на програму управління ризиком.

Підприємство повинно також аналізувати й систематизувати втрати, які відбулися, щоб зорієнтуватися в часі, необхідному для компенсування втрат, з точки зору шляхів спрямування грошових засобів за будь-яких наслідків. При цьому час, потрібний для спрямування грошових засобів на компенсацію втрат, оцінюється для кожного джерела фінансування окремо. Як правило, методи фінансування ризику поділяють на:

- нестрахові методи передачі ризику;

- збереження ризику;

- страхування.

Методи першої групи – це діяльність щодо передачі частки ризику третій особі. Як правило, це обумовлюється у конкретній угоді, яка передає або діяльність, пов’язану з ризиком, або фінансову відповідальність за втрати, пов’язані з цим ризиком.

 


Рис. 5.1 Схема витрат на фінансування ризику будівельних організацій


Методи другої групи – це прийняття на себе наслідків ліквідації несприятливих подій і компенсації за рахунок власних коштів. Підприємство може прийняти рішення зберегти ризик втрат, якщо страхування виявляється не найкращим методом фінансування ризику або коли воно неможливе чи небажане.

Створення механізмів фінансування витрат на покриття збитків, які виникають у процесі діяльності підприємств – один із складників управління ризиками. Важливість цього компонента зростає із зростанням масштабів витрат на покриття або компенсацію ризиків, з якими має справу підприємсмтво.

Високий ступінь ризику інвестиційного проекту веде до необхідності пошуку шляхів його штучного зниження. Рекомендується три методи зменшення ризику: його розподіл між учасниками проекту; страхування; резервування коштів на покриття непередбачених витрат.

Основними завданнями дослідження цієї проблеми є виявлення найсуттєвіших чинників, що спричиняють ризики реальних інвестицій.

Якісний розподіл ризику передбачає, що учасники проекту приймають низку рішень, які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більше ризиків учасники інвестиційних проектів намагаються покласти на інвесторів, тим їх важче залучити. Тому при врегулюванні відносин між учасниками інвестиційних проектів треба виявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику автори проекту згодні на себе взяти.

Інвестиційному проекту, реалізації великих проектів властива затримка, що може спонукати замовника до такого збільшення вартості робіт, яке перевищить початкову вартість проекту. Вихід із таких ситуацій бачиться у залученні страхових компаній до участі у реалізації проекту.

Страхування ризику є, по суті, передачею певних ризиків страховій компанії. У будівництві можуть бути застосовані два способи страхування: майнове і від нещасних випадків. Майнове, у свою чергу, може мати такі основні форми (рис.5.2):

- страхування ризику підрядного будівництва;

- страхування устаткування, що належить підряднику.

Страхування ризику підрядного будівництва пов’язане зі страхуванням незавершеного будівництва від ризику матеріальних втрат або збитків. Залежно від видів таких ризиків договори страхування цієї форми ризику можуть бути трьох типів:

- стандартний договір страхування на випадок пожежі, який є захистом від прямих матеріальних втрат чи пошкоджень указаної у договорі власності від пожежі;

- розширений договір страхування від того ж ризику, до якого входить стандартний договір страхування від пожежі й одне чи кілька специфічних доповнень, що враховують вимоги конкретного страхувальника. Як правило, до такого доповнення входять ризики стихійних лих (буря, град, вибух), а також суспільне напруження;

- договір страхування від усіх видів ризиків здебільшого враховує конкретні вимоги підрядчика і надає йому можливість ширшого вибору страхових послуг. Цей договір забезпечує відшкодування усіх матеріальних втрат і збитків застрахованого майна, за винятком тих, які спеціально обумовлюються в угоді. Він охоплює усе незавершене будівництво, у тому числі всі матеріали, обладнання і результати праці.

Цей вид страхування надає гарантії постачальнику і споживачу щодо відшкодування збитків і втрат, які завдані устаткуванню і матеріалам у процесі монтажу і запуску. Гарантії поширюються на доставку запасних частин швидкісним транспортом, на витрати із проведення експертизи страхувальником, попередній ремонт і виявлення пошкоджень.

Страхування обладнання підрядника може бути широко використаним підрядниками і субпідрядниками, які в своїй діяльності використовують велику кількість належного їм обладнання з високою відновною вартістю. Ця форма страхування, як правило, поширюється на орендне обладнання. Крім того, вона часто застосовується для захисту від наслідків фізичного пошкодження транспортних засобів.

Замовники нерідко вимагають від підрядників і субпідрядників такого страхування з метою зменшення ризику серйозних порушень календарних планів будівництва внаслідок виходу устаткування з ладу. Створення резерву коштів на покриття непередбачених витрат є способом боротьби із ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту. Основною проблемою при створенні резерву на покриття непередбачених витрат є оцінка потенційних наслідків ризиків.

Для визначення початкових сум на покриття непередбачених видатків, переоцінки їх в процесі роботи над проектом та уточнення сум резерву майбутніх проектів на основі фактичних даних можуть використовуватися усі методи якісного і кількісного аналізів ризику.

До числа витрат на створення об’єкта інвестування належать:

- витрати на будівництво (на придбання будівельних матеріалів і на оплату будівельних послуг);

- витрати на формування виробничих потужностей (на придбання машин, устаткування і т. ін.);

- витрати на пусконалагоджувальні роботи (на установку й налагодження машин та устаткування);

- витрати на формування первісних виробничих запасів (на придбання сировини, матеріалів і комплектуючих);

- витрати на формування трудового колективу (на пошук і формування штату робітників і фахівців, витрати на професійну підготовку й перепідготовку кадрів);

- адміністративні витрати (оплата праці керівного персоналу, поточні витрати, пов’язані зі створенням об’єкта інвестування).


        МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ        
                                                           
                                                           
  СТРАХУВАННЯ                 РЕЗЕРВУВАННЯ              
                                                           
                                                           
Страхування ризику підрядного будівництва   Страхування устаткування     Визначення резервів, обумовлених контрактом     Визначення непередбачених резервів за категоріями витрат     Уточнення розмірів непередбачених витрат  
                                                           
                                                             
Стандартний договір страхування   Розширений договір страхування   Договір страхування від усіх видів ризиків   Страхування транспортних засобів       Надбавка на покриття зростання цін   Збільшення витрат за окремими позиціями   Оплата ризиків за контрактами       Витрати на заробітну плату   Витрати на матеріали   субконтракти       Виділення асигнувань на виконання роботи, що попередньо не була виявлена за проектом   Збільшення асигнувань на роботу, на виконання якої було виділено недостатньо коштів   Тимчасове формування бюджету з врахуванням робіт, для яких необхідних асигнувань ще не має   Компенсація непередбачених змін трудових і накладних витрат
                                                                                                   

Рис.5.2. Управління фінансовими ризиками будівельних організацій


Відхилення в обсягах інвестицій, що надійшли, може бути позитивним – надходження інвестиційних ресурсів в обсязі, більшому за встановлений, і негативному – недостатнє надходження інвестиційних коштів.

Негативні відхилення можуть привести до погіршення ліквідності інвестиційної фази проекту і недофінансування витрат у встановлений термін і у встановлених обсягах, що призведе до подовження інвестиційної фази, а отже, до збільшення строку окупності інвестиційного проекту, і, як наслідок, до зниження запланованого рівня сукупної ефективності інвестиційного проекту.

Можливими причинами негативних відхилень у термінах і обсягах надходження інвестиційних ресурсів можуть бути:

- тимчасове погіршення фінансового стану інвесторів;

- банкрутство інвесторів;

- відмова інвесторів від фінансування певного інвестиційного проекту (для проектів, що фінансуються із зовнішніх джерел).

Якщо бізнес-планом не було передбачено створення резерву щодо фінансування інвестиційних витрат, то виникне негативне відхилення у фінансуванні інвестиційного проекту.

Позитивними відхиленнями у видаткових операціях є:

- дострокове здійснення окремої чи усіх витратних операцій, пов’язаних з створенням об’єкту інвестування;

- зниження обсягу витрат, пов’язане зі створенням об’єкта інвестування.

Негативними відхиленнями у витратних операціях, навпаки, є відставання у термінах проведення цих операцій або збільшення їхнього обсягу у термінах проведення, що може призвести до подовження дати здавання об’єкта інвестування в експлуатацію, а отже, до збільшення строку окупності інвестиційного проекту.

Причинами негативних відхилень у термінах проведення видаткових операцій можуть бути: неефективна робота підрядників, затримка із постачанням устаткування і матеріалів від контрагентів тощо.

При збільшенні обсягу витрат об’єкту інвестування у припустимих розмірах дисбаланс, що виник у ліквідності певного проекту, можна покрити за рахунок резерву фінансування.

При визначенні суми резерву на покриття непередбачених витрат слід врахувати точність початкової оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапу проекту, на якому проводилася оцінка.

Така точність впливає на розмір резерву для покриття непередбачених витрат. Якщо оцінка не враховує цілком реального впливу, то неминуча значна перевитрата коштів. Тільки чітко розроблена оцінка непередбачених витрат гарантує мінімум перевитрат коштів.

Визначення структури резерву на таке покриття пропонується здійснювати за одним із двох підходів:

а) визначення резервів, обумовлених контрактом;

б) визначення непередбачених резервів за категоріями витрат.

При першому підході загальний резерв має покривати зміни в кошторисі, надбавки до загальної суми контракту й інші аналогічні елементи. Спеціальний резерв містить надбавки на покриття зростання цін, збільшення витрат за окремими позиціями, а також оплату ризиків за контрактами.

Більшість практиків вважає, що подібні надбавки слід обліковувати окремо від непередбачених витрат. Це особливо актуально, коли контракти передбачають зміну умов платежів чи перегляд умов контрактів у відповідності з індексами інфляції.

Другий підхід до створення резерву передбачає визначення непередбачених витрат за їхніми видами (на заробітну плату, матеріали, субконтракти). Це дає змогу визначити ступінь ризику, пов’язаного з кожною категорією витрат, які потім можна поширити на окремі етапи проекту.

Подальше уточнення розмірів непередбачених витрат потребує встановлення взаємозв’язку з елементами структури розподілу робіт на різних його рівнях, у тому числі на рівні комплексів робіт. Такий детальний розподіл робіт допомагає набути досвіду і забезпечує даними для корегування непередбачених видатків.

Цей підхід забезпечує достатній контроль, проте необхідність використання великої кількості даних і дає змогу застосувати його тільки для порівняно невеликих проектів.

Резерв на цей вид витрат визначається за тими видами витрат, що увійшли до початкового кошторису і не повинен використовуватися для компенсації видатків, що з’являються в наслідок незадовільної роботи. У загальному випадку резерв може використовуватися на такі цілі:

- виділення асигнувань на виконання роботи, що попередньо не була виявлена за проектом;

- збільшення асигнувань на роботу, на виконання якої було виділено недостатньо коштів;

- тимчасове формування бюджету з урахуванням робіт, для яких необхідних асигнувань ще не має;

- компенсація непередбачених витрат.

Після виконання роботи, для якої виділено резерв, можна порівнювати плановий і фактичний розподіли непередбачених витрат і на цій основі визначати тенденції їхнього використання по завершенні проекту.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

headinsider.info. Все права принадлежат авторам данных материалов.